"24" грудня 2021 р.
Справа № 642/5716/21
Провадження № 2/642/2054/21
24 грудня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого: судді Гомади В.А.
при секретарі - Нікіфоровій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати наказ ГУНП в Харківській області від 24.03.2020 року № 64 о/с про його звільнення та поновити на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділення забезпечення культурно-масових заходів центру забезпечення ГУНП в Харківській області. Також стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування зазначив, що в 2019 році позивача прийнято на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділення забезпечення культурно-масових заходів центру забезпечення ГУНП в Харківській області. 19.03.2020 позивач був прийнятий на військову службу за контрактом на посаду солдата гранатометного відділення взводу вогневої підтримки штурмової роти військової частини НОМЕР_1 відповідно до контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах рядового складу від 19.03.2021. Відповідно до ст.. 3 Контракту він укладений строком на три роки. З 19.03.2020 по теперішній час позивач перебуває на військовій службі. За місцем реєстрації свого проживання позивач не з'являвся з 19.03.2020. 21.07.2021 брат позивача повідомив про те, що в поштовій скриньці за місцем його реєстрації було виявлено лист в якому міститься Витяг із наказу ГУНП в Харківській області від 24.03.2020 № 64 о/с, який було надіслано простим листом, без повідомлення про вручення та надіслав позивачу фото. Позивач вважає його звільнення незаконним, оскільки на даний час в країні діє особливий стан та відповідно до вимог чинного законодавства за ним повинно зберігатись місце роботи, посада та заробіток. З урахуванням норм чинного законодавства України, роз'яснень Міністерства оборони України, наказ про його звільнення є незаконним, порушує його конституційне право на працю. Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням гарантій визначених статтею 119 КЗпП України, просить відновити його трудові права шляхом поновлення на посаді, стягнути середній заробіток.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 28 серпня 2021 було відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить позов залишити без задоволення з огляду на необґрунтованість позовних вимог. У підтвердження вказує, що 26.02.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділення забезпечення культурно-масових заходів центру забезпечення ГУНП в Харківській області. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2020 № 7 прийнято на військову службу за контрактом, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2020 № 69-РС на посаду номера обслуги І гранатометного відділення взводу вогневої підтримки І штурмової роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС -102533А, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.03.2020 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків з посадою. Наказом ГУНП в Харківській області від 24.03.2020 № 64 о/с ОСОБА_1 звільнено з 24.03.2020 за п. 3 ст. 36 КЗпП України. Підставою для видання наказу ГУНП в Харківській області від 24.03.2020 № 64 о/с про звільнення ОСОБА_1 став наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2020 № 75. Тому призов або вступ на військову службу або альтернативну службу є підставою для припинення трудового відповідно до п. 3 ст. 36 КЗпП України, а позивачем не доведено протиправність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 за п. 3 стю 36 КЗпП України.
Відповідно до 2 ст.ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 26.02.2019 призначено на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділення забезпечення культурно-масових заходів центру забезпечення ГУНП в Харківській області.
24.03.2020 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади відповідно до п.3 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 19.03.2020 № 7 та прийнято на військову службу за контрактом і призначено наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.03.2020 № 69-РС на посаду номера обслуги І гранатометного відділення взводу вогневої підтримки І штурмової роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС -102533А.
Відповідно до Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу від 19.03.2021, контракт є строковим та укладається на три роки.
Оскільки, позивач з 19.03.2020 по теперішній час перебуває на військовій службі відповідно до довідки № 04/1232 від 21.07.2021, за місцем реєстрації свого проживання не з'являвся, тому не мав можливості раніше дізнатися про звільнення.
На поштову адресу за місцем реєстрації ГУНП в Харківській області було направлено лист № 2218/1119-12/01-2020 від 27.03.2020 про звільнення з роботи та додаток - витяг з наказу № 64 о/с від 24.03.2020, який було отримано братом позивача та повідомлено ОСОБА_1 21.07.2021.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. В частині шостій статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Відповідно до змісту частин першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Згідно з частиною третього статті 119 КЗпП України (у редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження N 61-4255св18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
Відповідно Закону України від 15.01.2015 року № 116-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» було внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких починаючи з 08.02.2015 року за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігалося місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.
Законом України від 15.01.2015 року № 116-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» було внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до яких, громадяни України, призвані на строкову військову службу на строк до закінчення особливого періоду, користуються гарантіями, передбаченими частиною 3 та 4 ст. 119 Кодексу законів України про працю».
Відповідно до постанови Кабінету Міністру України від 04.11.2015 року № 911 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 105», виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу на особливий період здійснюється з 11 червня 2015 року.
Тобто, відповідно до законодавства України з 08.02.2015 року зазначеній категорії громадян середній заробіток на підприємстві зберігався на загальних підставах, а починаючи з 11.06.2015 року підприємствам, установам, організаціям здійснюється компенсація цього заробітку за рахунок державного бюджету.
Порядком виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністру України від 04 березня 2015 року №105 передбачено, що для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.
Частиною 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті61 Закону України «Про освіту».
Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» поширено дію частини другої і третьої статті 39 закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», частини третьої статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та частин третьої статті 119 КЗпП Українита частини третьої в редакції цього Закону на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».
Крім того, згідно роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.09.2015 р., працівники, призвані на строкову військову службу не підлягають звільненню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, звільнених працівників має бути поновлено і збережено середній заробіток з дати звільнення. Поновлення на роботі здійснюється шляхом скасування наказу про звільнення, внесення відповідного запису до особової справи (особової картки) працівника (та у подальшому внесення запису до трудової книжки). Про факт скасування наказу про звільнення роботодавець зобов'язаний повідомити працівника шляхом направлення йому за місцем реєстрації (фактичного проживання) листа із дорученням копії наказу. Датою поновлення звільненого працівника на роботі є дата звільнення. Роботодавець у наказі про скасування наказу про звільнення повинен зазначити про припинення працівником виконання посадових обов'язків у зв'язку з призовом на строкову військову службу та призовом під час мобілізації. Вказане роз'яснення носить інформаційний рекомендаційний та необов'язковий характер .
Таким чином ,аналізуючи вищенаведене , суд вважає, що підлягає поновленню порушене право позивача шляхом поновлення його на посаді яку він займав до звільнення - електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділення забезпечення культурно-масових заходів центру забезпечення ГУНП в Харківській області з 24.03.2020.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Відповідно до довідки наданої на запит суду ГУ НП в Харківській області середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 7951, 26 грн. , середньоденна заробітна плата складає 387, 87 грн.
Оскільки позивача було звільнено з порушенням вимог КЗпП України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню також середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 березня 2020 року по 24 грудня 2021 року , у розмірі 168915,46 ( 21 місяць х середньомісячну заробітну плату - 7951,26 грн. + 5 днів х на середньоденну заробітну плату 387,87 грн. ).
Відповідно ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивачі при поданні позову про поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору.
Відповідно до ч.1ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що у разі задоволення позову судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.
Суд також вважає необхідним допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12,13,60,81,89,141,263-265 ,272 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Харківській області про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку - задовольнити.
Скасувати наказ ГУНП в Харківські області від 24.03.2020 № 64 о/с про звільнення ОСОБА_1 .
Поновити ОСОБА_1 на посаді електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування відділення забезпечення культурно-масових заходів центру забезпечення ГУНП в Харківській області з 24.03.2020.
Стягнути з ГУНП в Харківські області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, ЄДРПОУ 640108599) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за період з 19 березня 2020 року по дату ухвалення рішення у розмірі 168915 (сто шістдесят вісім тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 46 коп.
Стягнути з ГУНП в Харківські області (61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5, ЄДРПОУ 640108599) на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя В.А. Гомада