"24" грудня 2021 р.
Справа № 642/2726/21
Провадження № 2/642/1374/21
22 грудня 2021 року
Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Гримайло А.М.,
за участю секретаря судового засідання Корявець Ю.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та зарахування грошових коштів, сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості за кредитним договором в рахунок погашення суми тіла кредиту.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що 16 жовтня 2018 року між ним - ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк" був укладений договір про надання кредиту № 501075821 про надання коштів у сумі 50100 грн., терміном на 48 місяців.
Позивач вважає нарахування та стягнення комісії (плати за обслуговування) незаконним, оскільки зазначений у кредитному договорі обов'язок сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, ще комісійну винагороду банку за обслуговування кредиту є таким, що суперечить нормам закону, є несправедливою умовою відносно споживача відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому є недійсним. Вказував, що АТ «Альфа-Банк» було проігноровано вимогу ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», тобто надання споживачеві необхідної інформації, доступної, достовірної та своєчасної щодо усіх умов договору та не повідомлено письмово всієї необхідної інформації щодо умов Договору про надання кредиту № 501075821 від 16 жовтня 2018 року, тобто АТ «Альфа-Банк» скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг.
Крім того, ОСОБА_1 , вказує, що перебуває на військовій службові та спирається на порушення АТ «Альфа-Банк» ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», тобто звільнення військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів від сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені за невизнання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, зокрема банками та фізичними особами.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просить: визнати договір про надання споживчого кредиту № 501075821 від 16 жовтня 2018 року укладений між ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» недійсним в частині нарахування комісії з застосуванням наслідків недійсності правочину та здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 501075821 від 16 жовтня 2018 року в рахунок погашення суми тіла кредиту.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 11 травня 2021 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, та ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
04 червня 2021 року представник АТ «Альфа-Банк» Сербінов О.В. надіслав до суду відзив на позовну заяву. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки при укладенні договору позивач діяв свідомо і повністю розумів природу кредитного договору, свої зобов'язання за ним та обсяг своєї відповідальності.
08 листопада 2021 року від позивача надійшла до суду відповідь на відзив в якій він не погоджується з відзивом представника відповідача АТ «Альфа-Банк» та надає аналогічні пояснення викладеним у позовній заяві.
У судове засідання позивач не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, додаткових клопотань до суду не надавав.
На підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності позивача та представника відповідача на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та АТ "Альфа-Банк" був укладений договір про надання кредиту № 501075821 про надання коштів у сумі 50100 грн., терміном на 48 місяців з процентною ставкою 16,99 % річних. Під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені договором споживчого кредиту та пунктом 1 (б) акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту № 501075821, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, а саме 2,25 % від суми кредиту, зазначеної в акцепті, тобто від 50100 грн. за обслуговування кредиту.
В матеріалах справи міститься паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору.
Підписанням акцепту ОСОБА_1 погодився з умовами оферти, тобто підтвердив, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацію про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки значенням абсолютного подорожчання кредиту, в тому числі інформацією, надання якої передбачена Законом України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому роз'яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення, та з якими він цілком згодний. Позичальник ознайомлений з умовами договору про комплексне банківське обслуговування, які оприлюднені на Інтернет сторінці банку.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.
Проте ОСОБА_1 , не доведено, що встановлені у договорі положення щодо встановлення комісійної винагороди з розрахунково-касового обслуговування мають наслідки істотного дисбаланса договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша - ні), закон має на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами договору, що укладається, на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об'ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника-споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Споживач (позичальник) не звільнений від обов'язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з'ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.
Відповідно до статті 47 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначає Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII).
Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» станом на дату укладення кредитного договору (у редакції Закону № 1734-VIII) містить положення про те, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
У статті 1 Закону № 1734-VIII (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) наведено визначення термінів, які вживаються в цьому Законі, зокрема:
договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором;
загальна вартість кредиту для споживача - сума загального розміру кредиту (це сума коштів, які надані та/або можуть бути надані споживачу за договором про споживчий кредит) та загальних витрат за споживчим кредитом (це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту);
споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, що врегулювано в частині другій статті 8 Закону № 1734-VIII.
До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов'язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов'язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем.
Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов'язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов'язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі.
До загальних витрат за споживчим кредитом не включаються:
1) платежі, що підлягають сплаті споживачем у разі невиконання його обов'язків, передбачених договором про споживчий кредит;
2) платежі з оплати товарів (робіт, послуг), які споживач зобов'язаний здійснити незалежно від того, чи правочин укладено з оплатою за рахунок власних коштів споживача чи за рахунок споживчого кредиту.
Таким чином, Закон № 1734-VIII не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону № 1734-VIII у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону № 1734-VIII умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Інформація, що надається кредитодавцем споживачу до укладення договору про споживчий кредит, зазначена у частині другій статті 9 Закону № 1734-VIII, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим ЦК України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов'язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності). Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача; 8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу (частина третя статті 9 Закону № 1734-VIII).
Укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб (частина перша статті 20 Закону № 1734-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 20 Закону № 1734-VIII до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, зокрема, належить договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов'язань за договором про споживчий кредит.
Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у додатку 1 до Закону № 1734-VIII, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 1734-VIII.
Стандартизована форма паспорта споживчого кредитування, наведена у додатку 1 до Закону № 1734-VIII, передбачає окремий розділ про наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (пеня, штрафи, процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, інші платежі), де зазначаються розмір платежу, база його розрахунку та умови його застосування, а також окремий розділ додаткової інформації (додаткові та супутні послуги третіх осіб, обов'язкові для отримання кредиту): послуги нотаріуса, послуги оцінювача, послуги страховика, інше, де зазначаються необхідність отримання відповідної послуги, перелік осіб за наявності.
Згідно зі статтею 19 Закону № 1734-VIII у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Методика розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договорами про споживчий кредит встановлена Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затвердженими постановою Правління НБУ від 08 червня 2017 року № 49 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 5 Правил банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Отже, положення Закону № 1734-VIII допускає, що укладення договору про споживчий кредит може бути пов'язано з необхідністю отримання споживачем додаткових чи супутніх послуг кредитодавця або третіх осіб, відносить договір страхування до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг, але вимагає, щоб відомості про це були відображені в паспорті споживчого кредитування, з яким кредитодавець має ознайомити позичальника в письмовій формі до укладення договору про споживчий кредит, при цьому інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит, має бути зазначена в такому договорі.
Таким чином посилання позивача на положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю заборонено встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначення цього Закону. Вказані положення Закону станом на день укладання стороанми договору від 16 жовтня 2018 року були виключені.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Так само, Правила надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, на які посилався позивач, втратили чинність на підставі постанови Правління НБУ від 08 червня 2017 року № 49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит».
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 467/555/19.
Щодо посилання позивача на ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», тобто звільнення військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів від сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій та пені за невизнання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, зокрема банками та фізичними особами. Суд зазначає, що жодних підтверджень звернення ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» із відповідною заявою та необхідними документами, що підтверджують перебування позивача на військовій службі та звернення до банку щодо перерахунку сплаченою суми суду надано не було. Крім того із наданої до суду копії військового квитка вбачається, що ОСОБА_1 , перебуває на військовій службі військової частини НОМЕР_1 лише з 07 квітня 2020 року, тоді як договір про споживчий кредит із АТ «Альфа-Банк» укладений 16 жовтня 2018 року.
Таким чином, встановивши, що позивач запропонував, а в подальшому погодився із усіма істотними умовами договору, зокрема, щодо оплати комісії за розрахунково-касове обслуговування, яка є незмінною, і була відображена як в оферті, акцепті, так і у паспорті споживчого кредиту, які підписані позивачем, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів.
Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача, який звільнений від сплати судового збору, а відповідачем не заявлено до компенсіції судові витрати, то розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів - відмовити в повному обсязі.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: А.М. Гримайло