Кіровоградської області
31.08.06 Справа № 12/449
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І.
розглянувши скаргу Управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби м.Київ ( в подальшому ДВС) по справі № 12/449
за позовом Управління Пенсійного фонду України в м.Кіровограді м.Кіровоград
до відповідача 1 : Державної льотної академії України м.Кіровоград
відповідача 2: Міністерство освіти і науки України м.Київ
про стягнення 13377, 24 грн.
Представники сторін:
від позивача - Дутчак Ю.В. довіреність № 18 від 22.05.06 р.
від відповідача 1- Сінельник В.В. довіреність №1571 від 13.07.06 р. в судовому засіданні 16.08.06 р.
від відповідача 2- Бака І.В. довіреність №9/5-9 від 01.03.05 р. в судовому засіданні 16.08.06 р.
від ДВС - участі не брали.
За клопотанням представника відповідача 2 в засіданні суду 16.08.06 року відкладено розгляд справи через неявку представника ДВС, ухвалою суду запропоновано ДВС надати до суду можливі заперечення та пояснення щодо скарги управління Пенсійного фонду в м.Кіровограді, однак ДВС вимоги суду не виконано, витребувані судом матеріали не подано, представник в судове засідання не прибув. Суд вважає, що ДВС не виявила бажання скористатись своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні. Про час та місце розгляду справи ДВС належним чином повідомлена у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України ( вих.№18381 від 17.08.06 р.).
Передбачених ст.77 ГПК України підстав для відкладення розгляду скарги суд не вбачає.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників заявника та відповідачів в судовому засіданні 16.08.06 р. господарський суд,
Подано скаргу на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби м.Київ щодо виконання наказу господарського суду від 05.05.2005 року про примусове виконання рішення суду від 14.04.2005 року про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 13377 грн. 24 коп.
Заслухавши в судовому засіданні представника заявника (стягувача), представника відповідача 1 та відповідача 2 господарський суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.
Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби 23.01.2006 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів в розмірі 13377 грн. 24 коп., однак вказані кошти не стягувались.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 29.06.2006 року наказ від 05.05.2005 року господарського суду Кіровоградської області про стягнення заборгованості в сумі 13377 грн. 24 коп. повернуто стягувачу з посиланням на Закон України “Про проведення мораторію на примусову реалізацію майна», статтю 25 та п.2 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження». Вказана постанова надійшла стягувачу 07.07.2006року.
Не погоджуючись з діями Державної виконавчої служби стягувач 14.07.06 року звернувся до господарського суду в порядку ст.121-2 ГПК України та просить визнати дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби незаконними, скасувати Постанову №52/7 про повернення виконавчого документа стягувачу та зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби вчинити дії по примусовому стягненню заборгованості.
Незважаючи на неодноразові пропозиції суду відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби свого представника в судове засідання не направив, не оспорив викладені в скарзі підстави для визнання його дій незаконними. Представник відповідача 2 надав заперечення на скаргу стягувача, просить визнати дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби правомірними, посилаючись за аналогією на рішення господарського суду м.Києва від 14.05.02 року по справі №38/92, яке є обов'язковим для виконання на території України. Відповідно до ст.90 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік» та ст. 83 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік» у разі недостатності виділення з державного бюджету України коштів по державних програмах, пов'язаних з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок коштів пенсійного фонду України. Спеціального рахунку для відшкодування витрат по виплатах пільгових пенсій міністерство не має. Заперечення відповідача 2 судом не приймається до уваги, оскільки викладені в запереченні обставини не мають відношення до вирішення спору щодо правомірності дій Державної виконавчої служби.
Стягувачем підтримано викладені в скарзі вимоги повністю.
Проаналізувавши правовідносини, що виникли між стягувачем та органами Державної виконавчої служби суд приходить до переконання що вимоги стягувача підлягають до повного задоволення виходячи зі слідуючого.
Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.06.2006року винесена з порушенням норм права, прийняття постанови № 52/7 від 29.06.2006року є неправомірними діями Відділу примусового конання рішень Департаменту державної виконавчої служби.
За приписом ст.1 Закону України" Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій встановлено на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25%. Тобто законодавець чітко визначив, що мораторій поширюється на державні підприємства та господарські товариства. Міністерство освіти і науки України , згідно довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за організаційно - правовою формою господарювання є установою. Установа не має статутного фонду взагалі. Питання про державну частку в статутному фонді не може обговорюватись.
Поряд з цим, ст.2 Закону України" Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" визначено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій, що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств.
За приписом ст.62 Господарського кодексу України підприємство являє собою самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Таким чином, Міністерство освіти і науки України не є підприємством та господарським товариством, а значить на дані правовідносини не може поширюватися Закон України " Про ведення мораторію на примусову реалізацію майна". Посилання да вказаний Закон як на підставу для повернення наказу стягувачу відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби в постанові від 29.06.2006 року є помилковим та таким, що суперечить вимогам закону.
Безпідставним є також посилання державного виконавця на ст.25 Закону України “Про виконавче провадження», оскільки вказана норма зобов'язує державного виконавця провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а не його право повернути виконавчий документ стягувачу без проведення виконавчих дій. Будь-яка інформація про стан проведення виконавчих дій до суду не направлена, в судовому засіданні стягувач пояснив, що такою інформацією він також не володіє.
Крім того, суд не може погодитись з обґрунтуванням рішення про повернення виконавчого документа стягувачеві з посиланням на пункт 2 ст.40 Закону України “Про виконавче провадження», оскільки в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу не зазначено про відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України “Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Доказів про проведення таких заходів до суду не надано.
Вказані обставини свідчать про те, що скарга стягувача на дії Державної виконавчої служби є обґрунтованою, а тому суд задовольняє її повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд , -
Скаргу задовольнити повністю.
Визнати дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби м.Київ вул. Коцюбинського 12 по примусовому виконанню наказу господарського суду від 05.05.2005 року про примусове виконання рішення суду від 14.04.2005 року про стягнення з відповідача 2 на користь позивача заборгованості в сумі 13377 грн. 24 коп. по справі № 12/449 незаконними.
Скасувати Постанову №52/7 від 29.06.2006 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Кириченка В.Г. про повернення виконавчого документа стягувачу.
Зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби вчинити дії по примусовому виконанню рішення суду від 14.04.2005 року про стягнення з відповідача 2 на користь позивача заборгованості в сумі 13377 грн. 24 коп. по справі № 12/449.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду в установленому законом порядку.
Суддя Хилько Ю. І.