Головуючий І інстанції: Прилипчук О.А.
14 грудня 2021 р.Справа № 480/409/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Носаченко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, -
13.01.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 №2123-к року «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті зі змінами, внесеними наказами від 24.12.2020 року № 2162-к, від 26.01.2021 року № 101-к, від 12.02.2021 року № 219-к, від 04.03.2021 року № 237-к, від 06.04.2021 року № 454-к;
- поновити його на посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті з дня звільнення і в цій частині звернути судове рішення до негайного виконання;
- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і в частині виплати за один місяць звернути судове рішення до негайного виконання.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що оскаржуваним наказом № 2123-к від 16.12.2020 року він був звільнений з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв'язку з скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).
З вказаним наказом позивач не погоджується, оскільки наказом відповідача № 340 від 09.09.2020 року «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки», реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області та Управління Укртрансбезпеки у Сумській області в Слобожанське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та утворено відділи державного контролю за безпекою на транспорті та відділи надання адміністративних послуг у Харківській, Полтавській, Сумській областях у Слобожанському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки.
Так, з нової структури Державної служби з безпеки на транспорті на 2020 рік вбачається, що замість очолюваного ним Управління, створюється Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області, який очолює заступник начальника управління - начальник відділу. Тобто, виходячи із вказаних змін у структурі, вбачається, що у Слобожанському міжрегіональному Управлінні Укртрансбезпеки фактично перейменовано на Відділ державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області та здійснено зміну назви займаної ним посади, зокрема, замість «заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальник відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті» змінилась на «заступника начальника Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки - начальника відділу державного контролю за безпекою на транспорті у Сумській області».
Позивач зазначає, що відсутні зміни щодо обсягу завдань і основних функцій нового відділу та відділу, який він очолював.
Крім того позивач вказує, що оскільки він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, і йому встановлена 2 група інвалідності, то згідно п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України від 28.02.1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII), йому, як особі, віднесеній до категорії 1 (п. 1 ст. 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування.
Крім того, він має статус інваліда війни другої групи. Цей статус врегульовано Законом України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII). Відповідно до п.14 ч.1 ст.13 Закону № 3551-XII, особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємств, установ, організацій.
Також, позивач зауважує, що з порушенням вимог законодавства, в Державній службі України з безпеки на транспорті йому було запропоновано посаду старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту державного контролю на транспорті. При цьому, Департамент державного контролю на транспорті є структурним підрозділом Укртрансбезпеки з місцем розташування - м. Київ. Таким чином, йому запропоновано посаду в іншій місцевості без врахування стану його здоров'я.
Поряд з цим, з дати його звернення до суду і по сьогоднішній день відповідачем декілька разів вносились зміни до оскаржуваного наказу шляхом прийняття відповідачем наказів про внесення змін до оскаржуваного наказу, зокрема:
- від 24.12.2020 року № 2162-к Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к, згідно до якого змінювалась дата його звільнення на 29.01.2021 року та відповідний період необхідних при звільненні виплат;
- від 26.01.2021 року № 101-к Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к, згідно до якого змінювалась дата його звільнення на останній день закінчення додаткової відпустки із збереженням заробітної плати та відповідний період необхідних при звільненні виплат;
- від 12.02.2021 року № 219-к Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к, згідно до якого змінювалась дата його звільнення на перший робочий день, наступний за днем закінчення щорічної основної оплачуваної відпустки та відповідний період необхідних при звільненні виплат;
- від 04.03.2021 року № 237-к Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к, згідно до якого змінювалась дата його позивача на перший робочий день, наступний за днем закінчення щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток та відповідний період необхідних при звільненні виплат;
- від 06.04.2021 року № 454-к Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к, згідно до якого змінювалась дата його звільнення на 06.04.2021 року та відповідний період необхідних при звільненні виплат.
Підстава та обґрунтування його звільнення із займаної посади відповідачем у вказаних змінах до оскаржуваного наказу, не змінювались.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 у відзиві на адміністративний позов відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті, вказує, що підставою звернення до суду позивача стало видання наказу Укртрансбезпекою від 16.12.2020 року №2123-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Звільнення - це припинення трудових відносин між працівником та роботодавцем. Звільнення є таким, що відбулось, якщо реалізовано одразу декілька його складових: видання наказу щодо звільнення працівника; внесення запису у трудову книжку; здійснення повного розрахунку працівника (що включає в себе вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористану відпустку, тощо).
Відповідач зазначає, що видання Наказу без виконання інших складових процедури звільнення не дає підстав вважати, що працівник звільнений. Видача Наказу без його фактичної реалізації не створює для працівника жодних наслідків.
Відповідно до довідки Укртрансбезпеки від 26.01.2021 року № 464/8.1/14-21 позивач перебуває у штаті відповідача та обіймає посаду заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті. Відтак, підстав для звернення не вбачається.
При цьому, у зв'язку з тим, що доказів реалізації Наказу надати до суду не можливо, оскільки відсутні виплати у зв'язку зі звільненням, повернення власнику трудової книжки із записом щодо його звільнення тощо, відповідач вважає, що звернення позивача до суду з позовними вимогами стосовно скасування наказу, який є нереалізованим за своєю суттю, є передчасним, а відтак підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення на посаді, на якій на даний час перебуває позивач, не вбачається можливим, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті.
Скасувано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті від 06.04.2021 року № 454-к.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті з 07.04.2021 року.
Стягнуто з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07.04.2021 року по 12.05.2021 року у розмірі 22.286, 66 грн.
У задоволенні вимог адміністративного позову в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Судом визначено, що рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті та стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18 234 грн. 54 коп. підлягає негайному виконанню.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що зміст спірного наказу не містить жодних обґрунтувань з приводу надання переваг звільненню перед переведенням по відношенню до позивача, у суду відсутні підстави вважати, що при прийнятті згаданого наказу було дотримано критерію обґрунтованості. При цьому, як на час попередження про звільнення, так і на момент звільнення позивача, відповідач мав реальну можливість запропонувати та перевести позивача на інші вакантні посади. Таким чином, керівник, приймаючи рішення про звільненні позивача, обрав найбільш несприятливі наслідки для нього, хоча мав можливість сприяти реалізації його права на переведення. Отже, суд дійшов висновку про те, що спірний наказ не відповідає згаданим критеріям правомірності.
Щодо позовних вимог позивача про скасування наказів Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.12.2020 року № 2162-к, від 26.01.2021 року № 101-к, від 12.02.2021 року №219-к, від 04.03.2021 року №237-к, суд зазначив, що фактично позивача було звільнено наказами від 16.12.2020 року № 2123-к та від 06.04.2021 року № 454-к, оскільки саме наведеними наказами було визначено остаточну дату звільнення позивача та підставу звільнення, а накази від 24.12.2020 року № 2162-к, від 26.01.2021 року № 101-к, від 12.02.2021 року №219-к, від 04.03.2021 року №237-к лише продовжували строк перебування позивача у відпустках та вичерпали свою дію після закінчення відповідного періоду. Таким чином, на думку суду, наведені накази жодним чином не впливають на права та обов'язки позивача, а тому позовні вимоги в наведеній частині позову є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 року повністю і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач працював на посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, і відповідно був державним службовцем та у зв'язку з цим на нього поширюється дія Закону № 889-VIII. Позивача було попереджено про наступне вивільнення 26.11.2020 року, на якому міститься його власноручний підпис про ознайомлення. При цьому, у попередженні запропоновано вакантну посаду - старшого державного інспектора відділу державного контролю на автомобільному транспорті Департаменту контролю на транспорті. Таким чином, відповідач зазначає, що ним в повній мірі дотримано вимоги законодавства щодо наступного вивільнення працівників Укртрансбезпекою.
Разом з тим, оскільки ст. 87 вищевказаного Закону № 889-VIII унормовано підстави для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, тому ст. 40 КЗпП України не застосовується додатково до норм Закону № 889-VIII. Таким чином, судом першої інстанції помилково застосовано норми законодавства про працю при винесенні оскаржуваного рішення, що є порушенням норм матеріального права.
Крім того, відповідач вказує, що відповідно до ст. 235 КЗпП України поновлення можливе лише на попередній, а не на будь-якій іншій (аналогічній, рівнозначній, підходящій, тотожній) роботі. При цьому, положення вказаної статті передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним і не передбачає виплати середнього заробітку в разі оспорювання лише окремих моментів у порядку звільнення, якщо сама підстава звільнення сформульована вірно та відповідає закону.
Також відповідач стверджує, що у новій структурі Укртрансбезпеки, затвердженої наказом Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 відсутнє управління Укртрансбезпеки у Сумській області, таким чином, з 15.10.2020 року в Укртрансбезпеці відсутня посада, яку обіймав позивач.
При цьому, судом не враховано роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 року за № 86 р/з щодо процедури вивільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Інші доводи, якими відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, аналогічні доводам, викладеним ним у відзиві на адміністративний позов ОСОБА_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 , просить залишити судове рішення без змін та відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги Державної служби України з безпеки на транспорті.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 09.09.2020 року Державною службою України з безпеки на транспорті прийнято наказ № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки», яким реорганізовано шляхом злиття Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, Управління Укртрансбезпеки у Полтавській області та Управління Укртрансбезпеки у Сумській області в Слобожанське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та утворено відділи державного контролю за безпекою на транспорті та відділи надання адміністративних послуг у Харківській, Полтавській, Сумській областях у Слобожанському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки (а.с.10-15).
26.11.2020 року позивача повідомлено про наступне звільнення з займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», оскільки посада, яку займає позивач скорочена, у зв'язку з прийняттям наказу Укртрансбезпеки від 09.09.2020 року № 340 «Про упорядкування структури Укртрансбезпеки» та відповідно до наказу Укртрансбезпеки від 13.10.2020 року № 390 «Про введення в дію структури та штатного розпису Державної служби України з безпеки на транспорті на 2020 рік» (а.с. 16).
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к позивача звільнено з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки у Сумській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з 28.12.2020 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону № 889-VIII (а. с. 6).
Крім цього, наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 24.12.2020 року № 2162-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к», змінена дата звільнення позивача на 29.01.2021 року (а.с. 66).
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 26.01.2021 року № 101-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к», змінена дата звільнення позивача на останній день закінчення додаткової відпустки із збереженням заробітної плати (а.с. 67).
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 12.02.2021 року № 219-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к», змінена дата звільнення позивача на перший робочий день, наступний за днем закінчення щорічної основної оплачуваної відпустки (а.с. 69).
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.03.2021 року № 337-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к», змінена дата звільнення позивача на перший робочий день, наступний за днем закінчення щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток (а.с. 76).
Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 06.04.2021 року № 454-к «Про внесення змін до наказу Державної служби України з безпеки на транспорті від 16.12.2020 року № 2123-к», згідно до якого змінювалась дата звільнення позивача на 06.04.2021 року (а.с. 109).
Частиною 2 ст. 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 38 Конституції України закріплено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно ч. ч. 1, 2, 3 та 5 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон № 889-VIII, у редакції Закону України від 19.09.2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», який набрав чинності 25.09.2019 року (далі - Закон № 117-IX). Дія цього Закону поширюється на державних службовців.
Так, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно зі пунктом 1 «Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі - Положення), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Основними завданнями Укртрансбезпеки є: 1) реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті; 2) внесення на розгляд Міністра інфраструктури пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань безпеки на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; 3) здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; 4) надання у передбачених законом випадках адміністративних послуг у сфері автомобільного, міського електричного, залізничного транспорту.
Згідно зі пунктом 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п. п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Своєю чергою, ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При цьому, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч.1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус (ч. 3 ст. 40 КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Разом з цим, ч. 1 ст. 42-1 КЗпП України унормовано, що працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Згідно ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, ліквідації підприємства, установи, організації.
Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (частина шоста статті 49-2 КЗпП України).
Колегія суддів не може погодитись з обґрунтованістю апеляційних доводів Державної служби України з безпеки на транспорті щодо помилковості застосування судом першої інстанції норм законодавства про працю додатково до норм Закону № 889-VIII з наступних підстав.
Законом № 117-ІХ були серед іншого виключені положення абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.
При цьому, аналіз положень Закону № 889-VІІІ дає підстави для висновку, що ст. 87 цього Закону до набрання чинності Законом № 117-IX (до 25.09.2019 року) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.
Одночасно із набранням чинності Законом № 117-IX набрав чинності Закон України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-IX), яким статтю 40 КЗпП України доповнено ч. 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч. 2 цієї статті, ст. ст. 42, 42-1, ч. 1, 2, 3 ст. 49-2, ст. 74, ч. 3 ст. 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постановах від 26.05.2021 року у справах № 140/90/20, № 260/261/20 та від 20.09.2021 року у справі № 340/221/20, аналізуючи вищевказані законодавчі зміни, зазначив, що виключення зі ст. 87 Закону № 889-VІІІ бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 ч. 1 цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи ч. 3 ст. 5 цього Закону та неврегульованість цим Законом відповідних правовідносин.
Приписи ч. 5 ст. 40 КЗпП України вказують лише на можливість врегулювання спеціальним законом особливостей застосування порядку звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 цієї статті.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 11.03.2020 року у справі № 813/1220/16, від 09.07.2020 року у справі № 809/2894/13-a, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено ч. 1 ст. 42 КЗпП України У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.
Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з ч. 2 ст. 42 КЗпП України.
Крім того, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.
Саме такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 року у справі № 360/2308/20.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вже зазначалось, оскаржуваним наказом відповідача № 2123-к від 16.12.2020 року, позивача звільнено з вищевказаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби, внаслідок зміни структури та штатного розпису Укртрансбезпеки, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 87 Закону № 889-VІІІ.
Судом першої інстанції вірно встановлено, та, зокрема, не заперечується сторонами у цій справі, що з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з державної служби відповідач не пропонував позивачу будь-якої іншої вакантної посади державної служби крім зазначеної у попередженні про звільнення, разом з тим такі посади були у наявності.
Колегія суддів зазначає, що відповідач (суб'єкт владних повноважень) зобов'язаний був довести належне виконання вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача одночасно з повідомленням останньої про наступне звільнення у зв'язку із скороченням штатної чисельності працівників Державної служби України з безпеки на транспорті.
Такий обов'язок відповідача повністю узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Погоджуючись з тим, що редакція ст. 87 Закону № 889-VІІІ (станом на 16.12.2020 року) наділяла суб'єкта призначення правом, а не обов'язком пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності), колегія суддів зазначає, що це право повинно відповідати положенням ч. 2 ст. 2 КАС України.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц
Постанова у повному обсязі виготовлена і підписана 24 грудня 2021 року.