22 грудня 2021 р.Справа № 440/3488/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Селянського фермерського господарства "Каміла" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 04.06.21 по справі № 440/3488/21
за позовом Селянського фермерського господарства "Каміла"
до Дніпровської митниці Держмитслужби
про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,
Селянське фермерське господарство "Каміла" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпровської митниці Держмитслужби, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №/2021/00005/1 від 03.03.2021 року; визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації № UA110320/2021/00032 від 03.03.2021 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 року у задоволенні позову Селянського фермерського господарство "Каміла" відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Селянське фермерське господарство "Каміла" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що у рішенні про відмову у митному оформленні та в рішенні про коригування митної вартості товару не було зазначено, як причину відмови та коригування, не надання контролюючому органу доказів на підтвердження понесених на транспортування товару витрат та не включення їх до митної вартості товару. Зауважує, що у роз'ясненні вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення також не йдеться про надання вказаних доказів. Зазначає, що у повідомленні від 03.03.2021 року взагалі не йшлося про те, що господарство не надало контролюючому органу доказів на підтвердження понесених на транспортування товару витрат та не включило їх до митної вартості останнього. Вказує, що позивачем надано контролюючому органу докази на підтвердження понесених на транспортування товару витрат та включено їх до митної вартості товару. Наголошує, що надані відповідачу документи на підтвердження митної вартості товару не містять розбіжностей, у них відсутні ознаки підробки та вони містять всі відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за товар. Вважає, що у митного органу виник обов'язок застосовувати метод визначення митної вартості товару за ціною договору (контракту). Стверджує, що визначена відповідачем митна вартість товару, яка ґрунтується на інформації з сайтів продажу ТЗ щодо вартості подібних транспортних засобів, здійснена без безпосереднього технічного огляду (експертизи) щодо реального стану імпортованого транспортного засобу. Наголошує, що відповідач не міг пересвідчитись, що товар є справді ідентичним чи аналогічним, та які умови поставки такого товару. Вважає, що митним органом не доведено наявності у нього обґрунтованого сумніву у заниженні заявленої митної вартості при розмитненні ТЗ, а отже, і підстав коригування митної вартості товару за резервним методом.
Дніпровська митниця Держмитслужби подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 року без змін. Вказує, що зазначення в картці відмови у митному оформленні в якості причини відмови про ненадання контролюючому органу доказів на підтвердження понесених на транспортування витрат та не включення їх до митної вартості, не передбачено чинним митним законодавством. Стверджує, що оскільки подані позивачем на підтвердження транспортних витрат документи (довідка № 40 від 01.03.2021) містять інформацію про умови поставки, які відрізняються від умов поставки, що вказані у контракті від 28.01.2021 №41208456-1-28, тому митний орган не мав можливості врахувати ці документи та на їх підставі визнати задекларовану митну вартість. Зауважує, що документи позивача не містили всіх відомостей на підтвердження числових показників складових митної вартості товарів, тому у відповідача були достатніми підстави вважати, що позивачем заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, а відтак, і законні підстави для коригування митної вартості товару та відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Селянським фермерським господарством "Каміла" подано до суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача.
Дніпровською митницею Держмитслужби подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, в якому відповідач зазначає, що з'явитися в судове засідання не може у зв'язку із зайнятістю єдиного представника Дніпровської митниці Держмитслужби та Полтавської митниці, яким здійснюється супроводження судових справ.
Колегія суддів зазначає, що клопотання Дніпровської митниці Держмитслужби надійшло на електронну пошту Другого апеляційного адміністративного суду, проте, вказані файли не підписані кваліфікованим електронним підписом, що підтверджується актом про відсутність КЕП.
Згідно з ч.ч. 7-9 ст.44 КАС України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" від 22.05.2003 року № 851-IV (далі по тексту - Закон №851) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (ч.1 ст.6 Закону № 851).
За правилами ч.1 ст.7 Закону № 851 оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч.2 ст.6 Закону № 851).
Таким чином, оскільки клопотання не містить кваліфікованого електронного підпису, воно не є документом, в розумінні вищезазначених норм, тому у суду відсутні передбачені законом підстави для його задоволення.
Колегія суддів зауважує, що явка відповідача в судове засідання судом обов'язковою не визнавалася, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу та не був позбавлений права подати додатково письмові пояснення по суті справи або повідомити про наявність інших доказів, які не були раніше подані до суду, якщо б вважав це за необхідне.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Отже, враховуючи можливість розгляду справи без надання усних пояснень Дніпровської митниці Держмитслужби, з метою дотримання розумного строку розгляду справи, колегія суддів зазначає, що причини, викладені в клопотанні відповідача, не є поважними для відкладення розгляду справи, та вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Селянське фермерське господарство "Каміла" є юридичною особою приватного права, основним напрямком господарської діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний).
28 січня 2021 року між позивачем (Покупець) та Eduard Kaufmann Berno (Продавець) укладено Контракт № 41208456-1-28, відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує напівпричеп FLM Damper моделі SCP329, б/в, 2020 року випуску, модельний рік 2020, ідентифікаційний номер (номер шасі) НОМЕР_1 , вантажопід'ємність 25620 кг, маса в разі максимального навантаження 36000 кг.
Контракт укладено на умовах Incoterms 2010 EXW Osnabrьck, оплата товару здійснюється платіжним дорученням у безготівковій формі на умовах 100% попередньої оплати.
З метою здійснення митного оформлення товару позивачем подано до митного органу такі документи на підтвердження заявленої митної вартості товару: інвойс, автотранспортну накладну, платіжне доручення з відміткою банку про проведення оплати, контракт №41208456-1-28 від 28 січня 2021 року.
Митну вартість товару позивачем визначено за основним методом, тобто за ціною договору.
За результатами перевірки митної декларації відповідачем сформовано спірні картку відмови в прийнятті митної декларації № UA110320/2021/00032 від 03 березня 2021 року та рішення про коригування митної вартості товарів № UA110320/2021/00005/1 від 03 березня 2021 року, згідно з яким визначено митну вартість за резервним методом, в порядку підпункту "ґ" пункту 2 частини першої статті 57 Митного кодексу України.
Не погодившись із зазначеними вище рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав контролюючому органу доказів на підтвердження понесених на транспортування товару витрат та не включив їх до митної вартості останнього. У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що документи позивача не містили всіх відомостей на підтвердження числових показників складових митної вартості товарів, тому у відповідача були достатні підстави вважати, що позивачем заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, а відтак, і законні підстави для коригування митної вартості товару та відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.246 Митного кодексу України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до ч.1 ст.248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до ч.1 ст.50 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів використовуються для: 1) нарахування митних платежів; 2) застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; 3) ведення митної статистики; 4) розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За правилами ч.2 ст.52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно з ч.2 ст.53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у чатинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 ст.53 Митного кодексу України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з положенням ч.4 вказаної статті у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.
Відповідно до ч.ч. 5-6 ст.53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах від 21.02.2020 року у справі №813/1229/16 та від 28.02.2020 року у справі №804/3463/15 Верховний Суд висловив позицію, що положення статей 53-55, 57-58 Митного кодексу України зобов'язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
У постанові від 27.04.2020 року у справі №140/804/19 Верховний Суд вказав, що зі змісту положень розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів. Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Частиною 4 ст.58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Приписами ч.5 ст.58 МК України визначено, що ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Отже, для розрахунку митної вартості товару застосовується ціна, що підлягає сплаті за контрактом.
Також, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Частиною 10 ст.58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем: комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням.
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів.
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця.
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
7) витрати на страхування цих товарів.
Згідно з ч.3 ст.54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч.6 ст.54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Крім того, відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч.2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За матеріалами справи, разом з митною декларацією позивачем надано наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) №21-098 від 28.01.2021; автотранспортну накладну №21-098 від 18.02.2021; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 17.02.2021; банківський платіжний документ, що стосується товару №2 (#652668333417) від 02.02.2021; документ, що підтверджує вартість перевезення товару №40 від 01.03.2021; висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями №17/5343/524 від 27.02.2021; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією №14 від 26.02.2021; зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів №41208456-1-28 від 28.01.2021; договір про надання послуг митного брокера №374/11 від 04.03.2021; висновок про проходження товару або акт експертизи, виданий уповноваженим органом №14 від 26.02.2021; копія митної декларації країни відправлення №21DE538044276911E0 від 17.02.2021; митна декларація, за якою було відмовлено у випуску товарів №UA110320.2021.001846 від 02.03.2021.
У результаті контролю митної вартості товару митним органом встановлено, зокрема, що подані до митного контролю документи не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Зазначено, що висновок експерта-автотоварознавця щодо вартості ТЗ складений з порушенням методики товарознавчих досліджень та оцінки КТЗ, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092.
Коригування митної вартості відповідачем здійснено за другорядним методом (резервним методом) у відповідності до ст. 64 МК України.
Під час консультацій декларанта відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України було зобов'язано протягом 10 календарних днів додатково надати (за наявності) такі документи: каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
В оскаржуваному рішенні Дніпровської митниці Держмитслужби про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови №UA110320/2021/00032 від 03.03.2021 року зазначено, що за результатами перевірки митної декларації або документа, що її замінює, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України, відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з причини порушення вимог ст.52 МУ України в частині правильності визначення митної вартості товару.
Колегія суддів зазначає, що наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Водночас, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Такий висновок суду, відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року в справі № 809/1884/16.
Колегія суддів зауважує, що відповідачем не визначено конкретних документів, які на думку останнього повинні бути додатково надані позивачем на підтвердження митної вартості товару, а зазначено лише загальне твердження про необхідність надати каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини, що не відповідає вимогам умотивованості.
З аналізу змісту документів, поданих позивачем разом з митною декларацією, колегія суддів вбачає, що вказані документи за назвою і змістом відповідають вимогам п.п. 1, 3 ч.2 ст.53 МК України, і в своїй сукупності надають можливість відповідачу встановити дійсну митну товару за ціною договору.
Так, зокрема, рахунком-фактурою №21-098 від 28.01.2021 року, який містить відомості про покупця та продавця напівпричепу, інформацію про продаж напівпричепу за вказаною ціною, не містить розбіжностей та ознак підробки, підтверджено митну вартість напівпричепа АLM Damper моделі SCP329, 2020 року випуску, ідентифікаційний номер (номер шасі) НОМЕР_1 , у сумі 23700,00 євро.
Платіжним дорученням №2 (#652668333417) від 02.02.2021 на суму 23700,00 евро підтверджується остаточна оплата за товар.
Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували зміст рахунка-фактури №21-098 від 28.01.2021 року, в тому числі будь-які відомості про отримання від компетентних органів країни придбання напівпричепу інформації щодо підтвердження чи не підтвердження обставини відчуження позивачу продавцем імпортованого товару та отримання або не отримання від позивача коштів за вказаний товар. При цьому, у відповідача була можливість перевірити (уточнити) задекларовану вартість імпортованого напівпричепу, оскільки в документах містяться відомості про продавця, його адресу.
При цьому, посилання митного органу, як на підставу для невизнання заявленої позивачем вартості імпортованого товару на те, що висновок експерта-автотоварознавця щодо вартості ТЗ складений з порушенням методики товарознавчих досліджень та оцінки КТЗ, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки експертний висновок є додатковим документом та не відноситься до документів, які підтверджують митну вартість товару відповідно до частини 2 статті 53 МК України. Такі документи носять виключно інформаційний характер.
Доводи митного органу про наявність інформації про іншу вартість подібного товару не можуть вважатись обґрунтованими, оскільки у спірному випадку позивач діяв на підставі Контракту, визначених в ньому умов та цін, що підтверджується наданими до митної декларації документами. Відповідні умови контракту належним чином узгоджені між сторонами, тобто випливають із господарської діяльності позивача та його контрагента.
Діюче законодавство надає право сторонам угоди визначати умови господарських операцій за певною домовленістю у цих операціях, що і було дотримано підприємствами.
Отже, самостійне визначення контролюючим органом ціни товару не може впливати на права та обов'язки сторін Договору за умови їх підтвердження належними документами. Таким правом чинним законодавством відповідача не наділено.
Разом з цим, надані позивачем до митного оформлення документи передбачені умовами зовнішньоекономічного договору, за цими матеріалами вбачаються вартісні та кількісні характеристики товару, тобто відображають ціну, визначену підприємством у вигляді його митної вартості.
Відомості у цих матеріалах не ставлять під сумнів числові значення складових митної вартості, зазначених позивачем у митній декларації та не свідчать про те, що у документах декларанта є розбіжності, які не дозволяють встановити вартість товару за основним методом.
Також, колегія суддів зазначає, що рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а також обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування, зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 23.07.2019 року у справі №1140/3242/18 та від 24.07.2019 року у справі №809/432/17.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем не вказано, які саме підстави дають обґрунтовану можливість вважати, що заявлено неповні чи/або недостовірні відомості щодо митної вартості товару, зокрема, не вказано які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, а також, не зазначено чому саме з документів, які було подано декларантом неможливим є встановлення даних складових та в результаті чого, при прийнятті спірного рішення про коригування митної вартості відповідачем порушено порядок (механізм) застосування методу визначення митної вартості.
Колегія суддів зауважує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення та у самому рішенні про коригування митної вартості товарів №UA110320/2021/00005/1 від 03.03.2021 року відсутні жодні посилання на те, що контролюючому органу не надано доказів на підтвердження понесених на транспортування витрат та не включення їх до митної вартості товару.
Отже, докази на які посилається відповідач, не були покладені в основу оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 14 липня 2021 року по справі № 520/11590/19, відповідно до якої адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Відповідно, враховуючи вже наведені вище висновки, посилання відповідача на не надання позивачем доказів на підтвердження понесених на транспортування витрат та не включення їх до митної вартості товару, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані.
Проаналізувавши встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про повне дотримання позивачем вимог митного законодавства в частині надання контролюючому органу під час митного оформлення товару за митною декларацією усіх необхідних документів для визначення митної вартості товару за першим методом (за ціною договору).
Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару на підставі поданих позивачем документів, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто, основні документи подані позивачем містили всі числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності відмови митного органу у визнанні задекларованої позивачем за основним методом митної вартості товару та визначенні митної вартості за другорядним методом, та як наслідок необґрунтованості заявлених позовних вимог щодо скасування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA110320/2021/00005/1 від 03 березня 2021 року.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.256 МК України визначено, що відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення митного органу про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Зазначене рішення повинно також містити інформацію про порядок його оскарження.
Відповідно до ч.ч. 9 10 ст.264 МК України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.
Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Частиною 12 ст.264 МК України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації та у митному оформленні (випуску) товарів є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи органу доходів і зборів про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 МК України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб та інших працівників, якщо вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.
Таким чином, картка відмови у митному оформленні є рішенням митного органу, яке впливає на права та обов'язки декларанта та яке може бути оскаржене в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно, з урахуванням наведених вище висновків про те, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA110320/2021/00005/1 від 03 березня 2021 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, рішення Дніпровської митниці Держмитслужби про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови №UA110320/2021/00032 від 03.03.2021 року також підлягає визнанню протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені сторонами, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч.2 ст.317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA110320/2021/00005/1 від 03 березня 2021 року, картку відмови в прийнятті митної декларації № UA110320/2021/00032 від 03 березня 2021 року.
Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 по справі № 440/3488/21 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA110320/2021/00005/1 від 03 березня 2021 року, картку відмови в прийнятті митної декларації № UA110320/2021/00032 від 03 березня 2021 року.
Стягнути на користь Селянського фермерського господарства "Каміла" судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 5302,08 грн та за подачу апеляційної скарги в розмірі 7953,12 грн за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровської митниці Держмитслужби.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 24.12.2021 року