Головуючий І інстанції: Шляхова О.М.
14 грудня 2021 р.Справа № 520/6552/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Курило Л.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Носаченко Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
16.04.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку, які полягають у необ'єктивному розгляді його звернення від 17.11.2020 року, відповідь на яке оформлено листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 року за № 1185;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути його звернення від 17.11.2020 року, перевірити та встановити чи вчинялися ним правопорушення у період проходження ним військової служби та чи є його поранення та контузії наслідком: вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення, вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю;
Також, позивач просив зобов'язати Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що відповідач на виконання рішення суду повторно розглянув його заяву, однак він не погоджується з результатами розгляду його звернення, оформленими листом Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку від 06.04.2021 року за № 1204, оскільки відповідачем не дотримано при розгляді звернення ст. 19 Закону України 02.10.1996 року № 393/96 «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР), а саме, звернення позивача розглянуто не об'єктивно та не всебічно( упереджено, однобоко).
Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , у відзиві на позов Харківський зональний відділ Військової служби правопорядку вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що позивач порушує п. 9 ч. 3 ст. 2 КАС України щодо зловживання своїми процесуальними правами, оскільки висловлює незгоду з результатами повторного розгляду його заяви, який було здійснено на виконання рішення суду у справі № 520/1076/21 в частині визнаня протиправною бездіяльності відповідача, що полягала у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви від 17.11.2020 року.
Крім того, зазначена письмова відповідь на запит позивача містить повідомлення про неможливість встановлення фактів, щодо встановлення яких звернувся позивач на підставі норм пункту 8, ч.1 ст. 19 Закону № 393/96. При цьому, відповідач вказує, що посадові особи Військової служби правопорядку мають додаткові права і обов'язки лише у межах Збройних Сил України, оскільки Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 року та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу, а позивач запитував інформацію про вчинення ним дій, не перебуваючи та не проходячи службу в складі Збройних Сил України, а проходячи її в Радянській армії.
Також, відповідач зазначає, що сумлінно поставився до своїх обов'язків та вивчив всі матеріали, які додавались до звернення, а також взяв до уваги пояснення та зауваження представника позивача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що відповідач надав відповідь у межах, дозволених законом та правомірно не здійснював констатацію обставин, що відображені у доданих до звернення документах, оскільки не мав на це правових підстав та повноважень, передбачених законодавством.
Крім того, судом зазначено, що військовослужбовці Служби правопорядку позбавлені правової можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.07.2021 року повністю і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Аргументи, наведені позивачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у позові.
Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції не застосовано норми права, які регулюють спірні правовідносини, а саме п.1 ч. 1 ст. 8 Закону України від 07.03.2002 року № 3099-III «Про військову службу правопорядку у Збройних силах України» (далі- Закон № 3099-III), яким передбачено, що до функції Військової служби правопорядку віднесено попередження, виявлення, припинення кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах, а також в інших місцях військовослужбовцями, військовозобов'язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків.
Також, на думку позивача, відповідач має та мав можливість встановити чи притягався він до кримінальної відповідальності у період військової служби, дослідивши 4 сторінку його військового квитка, на якій зазначені військові частини, де проходив військову службу позивач, оскільки дисциплінарні батальйони, в яких відбувають кримінальні покарання військовослужбовці, є окремими дисциплінарними ротами (військовими частинами), які утримують за окремим штатом і за номером військової частини.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду, - без змін. Аргументи наведені відповідачем фактично аналогічні доводам, викладеним у відзиві на адміністративний позов ОСОБА_1 .
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 17.11.2020 року звернувся до відповідача із заявою, в прохальній частині якої просив: перевірити та виявити чи вчинялися ним у період проходження ним військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також під час отримання ним поранення та контузії у період проходження військової служби; перевірити та встановити чи є поранення та контузії наслідком вчинення позивачем злочину або адміністративного правопорушення, вчинення дії у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю.
При цьому зазначає, що бажав взяти участь у розгляді даного звернення через свого представника - адвоката Уманця А.І. (а.с. 9-11).
Відповідачем листом від 19.11.2020 №3402 на адресу позивача направлена відповідь, в якій зазначено, що в період проходження позивачем військової служби в Збройних Силах Союзу РСР з 17.05.1987 року по 23.05.1989 року посадовими особам Харківського зонального відділу Військової служби правопорядку дати відповіді на питання не можливо в зв'язку з тим, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Зі змісту листа вбачається, що розгляд заяви позивача відбувся без участі заявника та/або його уповноваженого представника.
Вважаючи, що з боку відповідача наявна протиправна бездіяльність, яка полягає у не наданні відповіді на пункти 1, 2 та підпункти 2.1, 2.2 та 2.3 вимог прохальної частини заяви позивача від 17.11.2020, та відповідачем порушене право позивача передбачене ст. 18 Закону 393/96-ВР на участь у розгляді звернення через свого представника, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 частково задоволені вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Так, судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Харківського Зонального відділу Військової служби правопорядку, яка полягає у не запрошенні адвоката позивача на розгляд заяви ОСОБА_1 від 17.11.2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку.
Харківський Зональний відділ Військової служби правопорядку зобов'язаний повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.11.2020 року, адресовану Харківському Зональному відділу Військової служби правопорядку з дотриманням вимог ст. 18 та 19 Закону 393/96-ВР, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
На виконання рішення суду, відповідач 06.04.2021 повторно розглянув звернення позивача за участю його представника та у відповіді від 06.04.2021 № 1185 (а.с. 12-13) зазначив про неможливість встановлення факту притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та встановлення причин притягнення до неї (у разі їх наявності) .
Відповідач вказав, що військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 року та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Отже, встановити чи порання та контузії позивача наслідком вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю не представляється можливим.
Відповідно до ст. 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею19 вказаного закону унормовано, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи зобов'язані виконувати свої обов'язки в межах своїх повноважень.
Так, ст. 7 Закону № 393/96 передбачено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Своєю чергою, згідно ст. 1 Закону № 3099-III - військова служба правопорядку у Збройних Силах України (далі - Служба правопорядку) - спеціальне правоохоронне формування у складі Збройних Сил України, призначене для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях (далі - військові частини), військових містечках, на вулицях і в громадських місцях; для запобігання кримінальним та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх припинення; для захисту життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об'єктах.
При цьому, відповідно до ст. 3 цього Закону, основними завданнями Служби правопорядку є: виявлення причин, передумов і обставин кримінальних та інших правопорушень, вчинених у військових частинах та на військових об'єктах; розшук осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби); запобігання вчиненню і припинення кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України; участь в охороні військових об'єктів та забезпеченні громадського порядку і військової дисципліни серед військовослужбовців у місцях дислокації військових частин, військових містечках, на захист майна Збройних Сил України від розкрадання та інших кримінально протиправних посягань; забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів; участь у гарнізонних заходах; виконання у передбачених законом випадках рішень про тримання військовослужбовців на гауптвахті; забезпечення виконання кримінального покарання стосовно військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання у дисциплінарному батальйоні; сприяння у межах своєї компетенції органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органам досудового розслідування та суду, органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам військового управління, підприємствам, установам, організаціям у виконанні покладених на них відповідно до законів обов'язків; участь у протидії диверсійним проявам та терористичним актам на військових об'єктах.
При прийнятті рішення про введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму воєнного або надзвичайного стану на Службу правопорядку додатково покладаються завдання щодо: участі у боротьбі з ворожими диверсійно-розвідувальними групами на території України; організації збору, супроводження та охорони військовополонених; забезпечення дотримання комендантської години в гарнізонах; охорони військових об'єктів, військових містечок та їх населення, сприяння його евакуації; відновлення та підтримання порядку і дисципліни у військових частинах; контролю за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.
Забороняється покладати на Службу правопорядку завдання, не передбачені цим Законом. Ніякі виняткові обставини або накази чи розпорядження посадових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності військовослужбовців Служби правопорядку.
Разом з тим, згідно ч. 11 ст. 7 цього ж Закону № 3099-III - військовослужбовцям Служби правопорядку під час виконання покладених на них завдань надається право вести облік кримінальних та інших правопорушень у Збройних Силах України та проводити періодичні звірки з даними відповідних прокуратур.
При цьому, із листа відповідача від 06.04.2021 року №1204 (а.с.12-13) вбачається, що встановити запитуєму позивачем інформацію не представляється можливим, оскільки ведення з 1966 року по 1991 рік обліку кримінальних, адміністративних правопорушень проводилось військовою прокуратурою СРСР, а ведення обліку кримінальних, адміністративних правопорушень Військовою службою правопорядку проводилось з 2002 року та тільки у Збройних Силах України.
Як вбачається з військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , а саме пункту 15 проходження дійсної військової служби (а.с.17), позивач проходив строкову військову службу у період з 17.05.1987 року по 23.05.1989 року.
Військова служба правопорядку у Збройних Силах України створена 07.03.2002 року та не є правонаступником будь-якого правоохоронного органу.
Колегія суддів зазначає, системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що військовослужбовці Служби правопорядку позбавлені правової можливості обліковувати інформацію відносно військовослужбовців, які проходили військову службу у Збройних Силах СРСР, в тому числі перевіряти та виявляти чи вчинялись військовослужбовцем у вказаний період проходження військової служби кримінальні, адміністративні та дисциплінарні правопорушення, а також встановлювати причинний зв'язок поранення та контузії із можливими правопорушеннями в цей період.
Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі № 804/9185/15.
За таких обставин та враховуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 06.02.2019 року № 75 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією та Протоколу до Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про обмін правовою інформацією від 18.04.1995 року, вказане звернення позивача за належністю не направляється.
Службою правопорядку проведено перевірку викладених у зверненнях позивача обставин та надано мотивовану відповідь, що повністю узгоджується з вимогами Закону N 393/96-ВР та відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, зокрема, дії відповідача, вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) Л.В. Курило А.О. Бегунц
Постанова у повному обсязі складена і підписана 24 грудня 2021 року.