23 грудня 2021 р. Справа № 520/3411/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків по справі № 520/3411/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про визнання дій протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо припинення з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, в тому числі ОСОБА_1 , судді Ленінського районного суду м. Харкова, а саме: надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу;
- скасувати наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 25 січня 2021 року № 01-06/07 про припинення з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, в тому числі ОСОБА_1 , судді Ленінського районного суду м. Харкова, а саме: надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу;
- зобов'язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.01.2021, а саме: виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у виді надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу, з урахуванням виплачених сум;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року вказаний адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо припинення з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, в тому числі ОСОБА_1 , судді Ленінського районного суду м. Харкова, а саме: надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу.
Скасовано наказ Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області від 25 січня 2021 року № 01-06/07 про припинення з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, в тому числі ОСОБА_1 , судді Ленінського районного суду м. Харкова, а саме: надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області провести нарахування та виплату судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01.01.2021, а саме: виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, у виді надбавки за вислугу років 30 % від посадового окладу, з урахуванням виплачених сум.
Рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Ленінського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за січень 2021 року, - звернуто до негайного виконання.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, корпус 2, м. Харків,61050, код ЄДРПОУ 26281249) на ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 908,0 гривень (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року у справі № 520/3411/21 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач зазначає, що з січня 2015 року позивач не наділена повноваженнями здійснювати правосуддя, а тому у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати судді Ленінського районного суду міста Харкова ОСОБА_1 доплати до посадового окладу за вислугу років. В обґрунтування відсутності підстав для виплати позивачу доплат відповідач посилається на приписи частини десятої статті 135 Закону N 1402-VІІІ, які є чинними та неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню.
У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Ленінського районного суду м. Харкова указом Президента України від 22.12.2009. До штату суду була зарахована наказом голови Ленінського районного суду м. Харкова області від 22.01.2010.
До 01 січня 2021 року позивач отримував суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області від 25.01.2021 № 01-06/07 відповідно до ст. 60 Конституції України, частини 10 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі № 120/5210/20-а, відділу планово фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності наказано припинити з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя, в тому числі ОСОБА_1 , судді Ленінського районного суду м. Харкова; голові Ленінського районного суду м. Харкова запропоновано видати наказ про припинення виплати доплат до посадового окладу з 01 січня 2021 року.
Із вказаним наказом позивач не погоджується, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом для захисту прав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо припинення з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу судді ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з тим, що позивачу з січня 2021 року припинено нарахування та виплату доплат до посадового окладу судді.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІП, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-УІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, гак і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
За змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.
Колегія суддів зазначає, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402- VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як зазначено у частині другій статті 135 Закону N 1402- VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Разом з тим, за змістом положень частини десятої статті 135 Закону N 1402- VІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
З аналізу вищевказаної норми слідує, що передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.
При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-УІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року N 192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону N 1402-УІІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають.
Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід'ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов'язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).
Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом №2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.
Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.
Колегією суддів у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області було витребувано письмові пояснення щодо причин, які зумовили припинення судді ОСОБА_1 виплату з січня 2021 року доплат до посадового окладу та причин на підставі яких суддя ОСОБА_1 не здійснює правосуддя.
Відповідачем надано письмові пояснення від 14.12.2021 згідно яких вказано, що причиною припинення судді Ленінського районного суду ОСОБА_1 виплат доплат є нездійснення на даний час правосуддя.
При цьому, причиною нездійснення правосуддя суддею Іванісовою Л.О. є те, що Указом Президента України від 22.12.2009 №1091/2009 ОСОБА_1 було призначено строком на п'ять років на посаду судді Ленінського районного суду міста Харкова та починаючи з січня 2015 року позивач не наділена повноваженнями здійснювати правосуддя.
Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Отож, враховуючи вищевказане, можна виснувати, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.
Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.10.2021 року по справі № 120/1655/21-а.
При цьому, докази притягнення позивача до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідками яких є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя відповідачем не надано.
Колегія суддів зазначає, що підхід відповідача до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на втримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Поширення відповідачем обмеження прав на отримання доплат до посадового окладу на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів.
Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.
Враховуючи наведене, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років, належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а ухвалення начальником Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області наказу від 25.01.2021 року за № 01-06/07, суперечить вимогам ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та виходить за межі компетенції відповідної службової особи.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Вищевказане відповідає положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 року у справі № 520/3411/21 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2021 по справі №520/3411/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко О.М. Мінаєва