20 грудня 2021 р.Справа № 440/6501/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції І.С. Шевяков) від 20.08.2021 року по справі № 440/6501/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 травня 2021року за № Ф-9185-51/1534 на суму 14306,72 грн.;
- зобов'язати відповідача здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника, шляхом виключення з неї відомостей про наявність боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 14306,72 грн.
В обґрунтування позову вказує, що з 03.07.2013 є найманим працівником АТ КБ "Приватбанк", тобто працює за трудовим договором. Позивач вважає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. За таких обставин, нарахування податковим органом єдиного внеску на підставі оскаржуваної вимоги фактично є подвійним оподаткуванням одного доходу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 14.05.2021 №Ф-9185-51/1534 про сплату боргу (недоїмки).
Зобов'язано Головне управління ДПС у Полтавській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків позивача шляхом виключення інформації про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 14306,72 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, є суб'єктами сплати єдиного внеску, розмір якого не повинен бути менше мінімального страхового внеску на місяць. Право на заняття позивачем адвокатською діяльністю не зупинене та не припинене. Згідно даних ІКП за позивачем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску. Оскільки позивач, маючи обов'язок сплатити єдиний внесок відповідно до вимог Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", його не сплатив, відповідачем правомірно було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки).
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач з 03.07.2013 року перебуває у трудових відносинах з АТ КБ "Приватбанк", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки від 11.06.2021 року №20.1.0.0.0/7-210611/16.
Також, позивач у передбаченому законом порядку отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №794 від 30.09.2010 /а.с. 13/.
22.05.2019 року ГУ ДФС у Полтавській області відносно позивача складено вимогу № Ф-9185-51/4817 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 18266,72 грн.
Позивач не погодилася із вказаною вимогою про сплату боргу та оскаржила її до суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №440/2901/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9185-51/4817 від 22.05.2019 року.
У подальшому, ГУ ДПС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску та сформувало й направило позивачу вимогу про сплату цього боргу № Ф-9185-51/1534 від 14.05.2021 на суму 14306,72 грн.
Не погодившись із правомірністю. Вказаної вимоги, позивач звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) та наявність у відповідача обов'язку внести зміни до інтегрованої картки платника податків шляхом виключення інформації про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на суму 14306,72 грн.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 1 Закону № 2464-VIєдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зіст. 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VI, до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абз. 2 п. 1 та п. 2 ч. 1ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Колегія суддів зазначає, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює,Законом № 2464-VIне врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 року по справі № 160/3114/19.
Також, в зазначеній постанові, з огляду на вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Згідно із ч. 5ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як було встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, позивач одночасно взятий на облік у контролюючому органі як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат), та як особа, яка перебуває у трудових відносинах з АТ Комерційний банк "Приватбанк".
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що позивач, як платник єдиного внеску перебуває на обліку в податковому органі. Вказує, що отримання позивачем заробітної плати та сплата роботодавцем у визначеному Законом порядку єдиного внеску, нарахованого на суму такої заробітної плати, не звільняє позивача від обов'язку сплачувати єдиний внесок за здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної із трудовою діяльністю.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи апеляційної скарги, оскільки, як вказувалося вище, наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Доказів здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання позивачем у перевіряємий період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально в ході розгляду справи не встановлено та відповідачем не надано.
При цьому, колегія суддів зауважує, що 22.05.2019 року ГУ ДФС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу з єдиного внеску№ Ф-9185-51/4817 від 22.05.2019 на суму 18266,72 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2019 у справі №440/2901/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2020, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9185-51/4817 від 22.05.2019 року.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В послідуючому позивачем 03.06.2020 подано до Кременчуцької ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДПС в Полтавській області звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за 2019 рік з розрахунку мінімального страхового внеску у розмірі 918,06 грн щомісяця, що загалом становить 11016,72 грн /а.с. 26/. У звіті зазначено, що суму єдиного внеску позивач розрахувала як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокат).
Також, позивачем 20.04.2021подано до Кременчуцької ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДПС в Полтавській звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, у якому самостійно визначено суму єдиного внеску за 2020 рік у розмірі 9595,30 грн /а.с. 32/. При цьому у звіті зазначено, що суму єдиного внеску позивач розрахувала як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Матеріалами справи підтверджено, що сплата позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування:за 2019 підтверджується за 1-квартал 2019 року у розмірі 2764,18 грн. - квитанція №0.0.1331171530.1 від 19.04.2019; за 2-квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. - квитанція №0.0.1406159700.1 від 12.07.2019; за 3-квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. - квитанція №0.0.1497823234.1 від 18.10.2019; за 4-квартал 2019 року у розмірі 2754,18 грн. - квитанція №0.0.1585615980.1 від 17.01.2020; за 2020 підтверджується за 1-квартал 2020 року сплата у розмірі - квитанція №0.0.1679418838.1 від 19.04.2020; за 2-квартал 2020 року сплата у розмірі 1039,06 грн - платіжне доручення №1 від 19.07.2020; за 3-квартал 2020 року сплата у розмірі 3178,12 грн - квитанція 0.0.1875354487.1 від 19.10.2020; за 4-квартал 2020 року сплата у розмірі 3300,00 грн - квитанція №0.0.1983638887.1 від 19.01.2021.Також позивачем сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове соціальне страхування за 1-квартал 2021 року у розмірі 3960,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2 від 19.04.2021.Вказані платежі відображені в обліковій картці.
Однак, згідно витягу облікової картки платника податків вбачається, що вказані кошти зараховані відповідачем в рахунок погашення боргу, визначеного вимогою № Ф-9185-51/4817 від 22.05.2019 в порядку черговості погашення податкового боргу, який обліковувався в ІКП позивача, яка визнана протиправною та скасована у судовому порядку.
У подальшому відповідачем з урахуванням проведених позивачем платежів та поданих нею звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019, 2020 роки винесено податкову вимогу від 14.05.2021 №9185-51/1534.
Разом з тим, згідно з приписами ст. 25 Закону № 2464-VIрішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня отримання вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з податковим органом шляхом оскарження в адміністративному чи судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня отримання узгодженої вимоги, податковий орган надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби узгоджену вимогу про сплату недоїмки в електронній формі.
Відповідно до абз. 2 п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
За змістом п. 5 розділу VI Інструкції № 449, протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до приписів п. 6 VIІнструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо, зокрема, вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.
Таким чином, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9185-51/4817 від 22.05.2019 вважається відкликаною з 13.01.2020 року - дати набрання законної сили рішенням у справі №440/2901/19, а відтак у контролюючого органу відсутні правові підстави для зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску у рахунок погашення безпідставно нарахованої суми недоїмки, проте ГУ ДПС у Полтавській області зараховано здійсненні позивачем платежі з єдиного внеску у рахунок погашення боргу, внаслідок чого в інтегрованій картці позивача виникла заборгованість зі сплати суми єдиного внеску у сумі 14306,72 грн., яку відповідач вимагав сплатити оскаржуваною вимогою від 14.05.2021 №Ф-9185-51/1534.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), колегія суддів вважає, що вона є незаконною та підлягає скасуванню у судовому порядку.
Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.
У вказаному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС Українисуд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Оскільки судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, протиправність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2019-2020 роки загалом у розмірі 14306,72 грн. та зважаючи на відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску у зазначеному розмірі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов'язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків позивача шляхом виключення інформації про заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску на вказану суму.
На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (№ 65518/01; пункт 89), “Проніна проти України” (№ 63566/00; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.08.2021 року по справі №440/6501/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 24.12.2021 року