Постанова від 22.12.2021 по справі 440/5453/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 р.Справа № 440/5453/20

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,

за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року, повний текст складено 09.03.2021 року, та на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року, повний текст складено 23.03.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, по справі № 440/5453/20

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену матеріальну допомогу за період з 2016 року по 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 219700,00 грн; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу на суму 6200,90 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2016 рік та 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2016 рік та 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3100,45 (три тисячі сто гривень сорок п'ять копійок).

Представником позивача подано до суду заяву про винесення додаткового судового про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5107,50 грн. та витрат, пов'язаних із прибуттям представника позивача до суду, у сумі 400,00 грн.

Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року задоволено заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн (дві тисячі гривень) та судові витрати, пов'язані із прибуттям представника позивача до суду, в сумі 400,00 грн (чотириста гривень).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи та дослідження доказів, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену матеріальну допомогу за період з 2016 року по 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 219700,00 грн; стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу в сумі 6200,90 грн., та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в цій частині. В іншій частині просить рішення залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив винагороду за безпосередню участь в ООС ( АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік. Вказує, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція в Донецькій області, віднесено зокрема: 13) Покровський район : с. Калинове (Миколаївська сільська рада). Стверджує, що відповідачем не оспорюється те, що на території с. Калинове Покровського району Донецької області з часу проведення антитерористичної операції в Україні є постійна дислокація Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, польова пошта НОМЕР_2 . Військова частина приймає постійно участь в антитерористичній операції, що включає одночасно проходження публічної служби військовослужбовцями, які включені до списку відповідача. Зауважує, що суд першої інстанції не дослідив вказані обставини, а відповідач не надав належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які б підтверджували те, що позивач не приймав участь в антитерористичній операції з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року. Наголошує, що відповідачем в суді першої інстанції підтверджено, що ОСОБА_1 нараховувалась частково винагорода за безпосередню участь в АТО за 2017 рік, але відповідач не надає доказів, які б підтверджували в своїй сукупності проведення виплат позивачу та їх отримання. Зазначає, що суд першої інстанції встановив на припущеннях ті обставини, що позивач отримав одноразові грошові допомоги на оздоровлення за 2016, 2017 та 2018 роки, оскільки не дослідив належно докази відповідача, якими він підтвердив нарахування одноразових грошових допомог на оздоровлення за 2016, 2017 та 2018 роки, але не надав належні, допустимі, достатні, достовірні докази щодо проведення виплат позивачу та їх отримання. Вказує, що також відповідач підтвердив і нарахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 4014,75 грн, але не надав докази щодо проведення таких виплат позивачу та їх отримання. Стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права на стягнення моральної шкоди, оскільки внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у невиплаті компенсаційних сум, відповідачем заподіяно позивачу моральну шкоду, яка знаходиться в причинно-наслідковому зв'язку та обґрунтовується в розмірі 219700 (двісті дев'ятнадцять тисяч сімсот) гривень 00 копійок. Щодо витрат на правничу допомогу, вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, оскільки у відзиві на позовну заяву та під час проведення підготовчого провадження, а також у ході розгляду справи по суті відповідачем не подавались до суду клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Наголошує на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом, на думку апелянта, проігноровано доводи та міркування позивача, а також докази, які були встановлені у рішенні та вказані у позовній заяві.

Військова частина НОМЕР_1 Міністерства оборони України подала до суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що посилання позивача на нездійснення йому виплати винагороди за участь а ООС (АТО) спростовуються карткою особового рахунка військовослужбовця ОСОБА_1 , ведення якої передбачено наказом МО України №280 від 22.05.2017 року. Дана картка заповнюється на підставі первинних бухгалтерських документів. Вказує, що відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця №1 за 2016-2018р. старшина 1 статті, головний сержант-командир розвідувального відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти ОСОБА_1 отримав винагороду за безпосередню участь в АТО (ООС): у лютому 2017р. у розмірі 428,57грн.; у червні 2017р. - 4500,00грн.; у липні 2017р. - 7500,00грн.; у серпні 2017р. - 10000,00грн.; у вересні 2017р. - 10000,00грн.; у жовтні 2017р. - 10000,00грн.; у листопаді 2017р. -10000,00 грн.;. у грудні 2017р. - 2903,23грн.; у січні 2018р. - 5483,87грн.; у лютому 2018р. - 9607,14грн.; квітні 2018р. - 150,00грн.; у травні 2018р.- 2725,81грн. Позивачу були нараховані та виплачені вищевказані кошти на підставі відповідних наказів зі стройової частини. Стосовно посилань позивача на невиплату винагороди за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2016 року, стверджує, що в наказах військової частини НОМЕР_1 за вказаний період старшина 1 статті ОСОБА_1 відсутній, а тому невідомо, чи дійсно вказана особа перебувала у зоні проведення АТО. Зазначене в додатках до позовної заяви посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_3 від 21.11.2016р. не дає підстав для визначення початкового строку перебування у зоні проведення АТО у складі частини НОМЕР_1 , оскільки виготовлення вказаних посвідчень, як свідчить практика, потребує значного часу. Враховуючи знаходження ОСОБА_1 в період з 07.04.2015 року по 19.07.2016 року у складі Військових частин НОМЕР_4 та НОМЕР_5 (інших відомостей не надано), зауважує, що визначити, чи знаходилась вказана особа в зоні АТО разом з військовослужбовцями вказаних військових частин, немає можливості. Щодо вимоги про виплату допомоги на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, наголошує, що відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця №1 за 2016-2018 рік старшина 1 статті, головний сержант-командир розвідувального відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти ОСОБА_1 отримав грошову допомогу на оздоровлення: у вересні 2016р. у розмірі 4732,25грн.; у березні 2017р. - 4732,25грн.; у травні 2018р. - 8697,90 грн. Щодо вимоги про виплату одноразової допомоги на вирішення соціально-побутових питань за період з 2016 року по 2018 рік, зазначає, що відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця №1 за 2016-2018 рік старшина 1 статті, головний сержант - командир розвідувального відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти ОСОБА_1 отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у листопаді 2017р. у розмірі 4014,75 грн. З рапортом у 2016 році та у 2018 році ОСОБА_1 не звертався, та, відповідно накази Військової частини НОМЕР_1 про виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не видавались. Щодо вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди, вказує, що позивач не зазначив, у чому саме виражались його моральні страждання та завдання моральної шкоди, а також не довів наявності безпосереднього причинного зв'язку такої шкоди із діями чи бездіяльністю відповідача. Зауважує, що доказів на підтвердження існування моральних страждань та визначеного позивачем розміру моральної шкоди (відповідного розрахунку моральної шкоди) суду не надано.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи та дослідження доказів, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Вказує, що до суду першої інстанції представником позивача були надані належні докази, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. Стверджує, що представник позивача приймав участь у судових засіданнях у справі, про що вказано в додатковому рішенні. Вважає, що позивач має право на відшкодування понесених витрат на правничу допомогу за рахунок відповідача в сумі 5107 (п'ять тисяч сто сім) гривень 50 копійок. Посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17. Наголошує на порушенні судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом, на думку апелянта, проігноровано доводи та міркування позивача, а також докази, які були встановлені у рішенні та вказані у позовній заяві.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 07.04.2015 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_2 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України (т.1 а.с. 28, 29).

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій №33 від 03.11.2016 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій (т.1 а.с. 27).

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.07.2016 №201 (т.1 а.с.91) старшину 1 статті ОСОБА_1 з 19.07.2016 зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.06.2017 №411/1, у зв'язку з проведенням організаційних заходів, згідно спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних сил України від 24.04.2017 №322/1/5дск Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " від 28.04.2017 №6дск, наказано використовувати умовне найменування "військова частина - польова пошта НОМЕР_2 " станом на 30.06.2017 року перевести на умовне найменування "військова частина НОМЕР_1 ". Умовне найменування "військова частина - польова пошта НОМЕР_2 " - анульоване (т.2 а.с.21, зворотній бік).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 23.06.2017 №172 (т.1 а.с. 66, 67, 251-253) вирішено вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань: нижчепойменовані військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_2 : 13.06.2017, зокрема, старшина ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти.

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 11.12.2017 №324 (т.1 а.с. 68, 69, 254-257) вирішено вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів оперативно-тактичного утримання "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань, до пункту постійної дислокації, зокрема, з 10.12.2017 старшина ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.12.2017 №343 вважати такими, що вибули у щорічну основну відпустку за 2017 рік з місця дислокації військової частини НОМЕР_1 с.Калинове, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення - командира машини відділення збору та обробки даних розвідки (БРМ-1К) взводу управління розвідувальної роти в м.Київ на 30 діб (3 доби за рахунок святкових днів) з 10 грудня 2017 року по 11 січня 2018 року (т.1 а.с. 62).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 24.01.2018 №22 (т.1 а.с.70-73, 247-250) вирішено вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань: нижчепойменовані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 : з 15.01.2018, зокрема, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.03.2018 №64 наказано вважати такими, що вибули на лікування до медичних закладів, зокрема, з 28.02.2018 старшину 1 статті ОСОБА_1 , командира відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с.74).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 12.03.2018 №64 (т.1 а.с.76-78, 242-244) вирішено вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань: нижчепойменовані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 : з 02.03.2018, зокрема, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти.

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 12.03.2018 №64 вирішено вважати такими, що вибули зі складу сил та засобів оперативно-тактичного утримання "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань, до місця постійної дислокації, зокрема, з 03.03.2018 старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с. 75, 240).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2018 №61 вважати такими, що вибули у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою з місця дислокації військової частини НОМЕР_1 с.Калинове, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення - командира машини відділення збору та обробки даних розвідки (БРМ-1К) взводу управління розвідувальної роти в м.Кременчук Полтавської області на 30 діб з 03 березня 2018 року по 01 квітня 2018 року (т.1 а.с.64).

Наказом командира оперативно-тактичного утримання "Донецьк" (по стройовій частині) від 17.04.2018 №95 вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань: нижчепойменовані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 : з 02.04.2018, зокрема, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с. 80-82, 237, 238).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 17.04.2018 №95 вважати такими, що вибули на лікування до медичних закладів з 02.04.2018 старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с.79, 239).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.04.2018 №96 вважати такими, що вибули у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою з місця дислокації військової частини НОМЕР_1 с.Калинове, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення - командира машини відділення збору та обробки даних розвідки (БРМ-1К) взводу управління розвідувальної роти в м.Кременчук Полтавської області на 30 діб з 10 квітня 2018 року по 06 травня 2018 року (т.1 а.с.63).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 29.04.2018 №109 вважати такими, що вибувають 30 квітня 2018 року зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань в оперативно-тактичному угрупуванні "Донецьк", зокрема, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с.83, 84, 223-225).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 15.05.2018 №15 вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупуванні " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань: нижчепойменовані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 : з 07.05.2018, зокрема, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с.85, 86, 229-232).

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 22.05.2018 №21 вважати такими, що вибули на лікування до медичних закладів, нижчепойменовані військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 : з 15.05.2018, зокрема, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с.87-89, 233-236).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.06.2018 №156 вважати такими, що вибули у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою з місця дислокації військової частини НОМЕР_1 смт.Раденськ, старшина 1 статті ОСОБА_1 , командир відділення - командира машини відділення збору та обробки даних розвідки (БРМ-1К) взводу управління розвідувальної роти в м.Кременчук Полтавської області на 30 діб з 06 червня 2018 року по 05 липня 2018 року (т.1 а.с.65).

Наказом тво командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2018 №243 старшину 1 статті ОСОБА_1 , головного сержанта - командира розвідувального відділення збору та обробки даних розвідки управління розвідувальної роти, звільнено з військової служби у запас відповідно до статті 26 частини 5 пункту 2 підпункту "б" (за станом здоров'я) Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу"; з 31.08.2018 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (т.1 а.с.30).

30.05.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо проведення повного розрахунку з позивачем (т.1 а.с.33-35).

Згідно позовної заяви, відповідь на заяву ОСОБА_1 від 30.05.2020 не було надано.

Посилаючись на те, що при звільненні зі служби не проведено повний розрахунок, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2016 - 2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, яку відповідачем не було нараховано та виплачено, тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену грошову компенсацію.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період з 2016 року по 2018 рік та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити таку грошову компенсацію, суд першої інстанції дійшов висновку, що щорічну основну відпустку за 2017 рік позивач використав, тому наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2016 рік та 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 2016 рік та 2018 рік.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу винагороди за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити таку винагороду, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи підтверджено залучення позивача до складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь в АТО, лише з 13.06.2017, а за період з червня 2017 року по грудень 2017 року позивачу нараховано винагороду за безпосередню участь в АТО в загальному розмірі 86903,23 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не виплаченої одноразової грошової допомоги на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, суд першої інстанції дійшов висновку, що у вересні 2016 року позивачу нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 4732,25 грн, у березні 2017 року - в розмірі 4732,25 грн, у травні 2018 - в розмірі 8697,90 грн, тому позовні вимоги в цій частині є безпідставними.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не виплаченої матеріальної допомоги за період з 2016 року по 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт подання будь-якого звернення щодо надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік, 2018 роки. При цьому, з картки особового рахунку №1 за 2016-2018 роки слідує, що позивачу в листопаді 2017 року виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 4014,75 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 219700,00 грн, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру та причинного зв'язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6200,90 грн., суд першої інстанції, враховуючи, що позов задоволено частково, а також співмірність розміру витрат на оплату робіт адвоката із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витрачених на виконання відповідних робіт, ціною позову, обсягом виконаних робіт, дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3100,45 грн.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену матеріальну допомогу за період з 2016 року по 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року; стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 219700,00 грн; стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу у сумі 6200,90 грн., отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої в оскаржуваній частині.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року, та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в ООС з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 серпня 2018 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" від 20.03.2003 року №638-IV (далі по тексту - Закон №638-IV) антитерористична операція - антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Згідно з ч.3 ст.5 Закону №638-IV Міністерство оборони України, органи військового управління, з'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України забезпечують захист від терористичних посягань об'єктів та майна Збройних Сил України, зброї масового ураження, ракетної і стрілецької зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, що перебувають у військових частинах або зберігаються у визначених місцях; організовують підготовку та застосування сил і засобів Сухопутних військ, Повітряних Сил, Військово-Морських Сил і Сил спеціальних операцій Збройних Сил України в разі вчинення терористичного акту у повітряному просторі, у територіальних водах України; беруть участь у проведенні антитерористичних операцій на військових об'єктах та в разі виникнення терористичних загроз безпеці держави із-за меж України; в разі залучення до проведення антитерористичної операції - забезпечують із застосуванням наявних сил та засобів виконання завдань щодо припинення діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій; беруть участь у затриманні осіб, а у випадках, коли їх дії реально загрожують життю та здоров'ю заручників, учасників антитерористичної операції або інших осіб - їх знешкоджують.

У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст.13 Закону №638-IV при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв'язку, інші матеріально-технічні засоби) суб'єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону. Покриття витрат та відшкодування збитків, що виникли у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, здійснюються згідно з законодавством.

Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.

Виплата винагороди за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції (далі - винагороди за безпосередню участь в АТО) встановлена постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських" від 20.01.2016 року №18 (далі по тексту - Постанова №18; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Інструкцією про розміри і порядок виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах, в заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.02.2016 №67 (далі по тексту - Інструкція №67; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.1 Постанови №18 в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Генеральної прокуратури України, особам рядового і начальницького складу Державної пенітенціарної служби, Державної служби з надзвичайних ситуацій та поліцейським за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у розмірах, визначених керівниками відповідних державних органів за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством соціальної політики, у межах бюджетних призначень.

Розміри винагороди визначаються пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Згідно з п.1 розд. ІІ Інструкції №67 розмір винагороди військовослужбовцям за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду у граничних розмірах на місяць визначений у додатку 1 до цієї Інструкції.

Розмір винагороди визначається пропорційно дням безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду.

Відповідно до абз.1 п.2 розд. ІІ Інструкції №67 винагорода виплачується пропорційно часу участі у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до дня завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах командирів.

Пунктом 4 розд. ІІ Інструкції №67 встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, якщо вони одночасно: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу (крім військовослужбовців Головного управління розвідки Міністерства оборони України); перебувають у районі проведення АТО.

Згідно з п.5 розд. ІІ Інструкції №67 підтвердженням залучення до участі в АТО є витяг із наказу органу військового управління (штабу АТО, штабу оперативно-тактичного угруповання) про включення військовослужбовця до складу (виключення зі складу) сил та засобів, що беруть безпосередню участь в АТО (крім військовослужбовців Головного управління розвідки Міністерства оборони України, для яких розроблено окремий порядок обліку військовослужбовців, які ведуть оперативну (військову, спеціальну) розвідку на території противника (території між позиціями військ противника та своїх військ) та не перебувають у підпорядкуванні керівництва штабу АТО).

Таким чином, винагорода за безпосередню участь в АТО виплачується не за весь час залучення особи до складу сил та засобів АТО, а тільки за час фактичної участі цієї особи у відповідних заходах. Так, зарахування особи до списку осіб, що безпосередньо беруть участь у проведенні антитерористичних операцій, здійснюється на підставі відповідних наказів командирів (штабу АТО), в яких зазначається про дату початку такої участі та дату фактичного завершення такої участі. В подальшому, на підставі вмотивованого рапорту керівника структурного підрозділу, де проходить службу особа, органом видається відповідний наказ, який, в свою чергу, є підставою для нарахування грошової винагороди за безпосередню участь у проведенні АТО.

За матеріалами справи, наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19.07.2016 №201 старшину 1 статті ОСОБА_1 з 19.07.2016 зараховано до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 та на всі види забезпечення (т.1 а.с. 91).

На підставі наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.06.2017 №411/1 умовне найменування "військова частина - польова пошта НОМЕР_2 " переведено на умовне найменування "військова частина НОМЕР_1 " (т.2 а.с.21, зворотній бік).

Отже, з 19.07.2016 позивач зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 (військова частина НОМЕР_1 ) та на всі види забезпечення.

Наказом командира оперативно-тактичного угрупування "Донецьк" (по стройовій частині) від 23.06.2017 №172 вирішено вважати такими, що прибули до складу сил та засобів оперативно-тактичного угрупування "Донецьк", які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, для виконання службових (бойових) завдань: нижчепойменовані військовослужбовці військової частини польова пошта НОМЕР_2 : з 13.06.2017, зокрема, старшина ОСОБА_1 , командир відділення командира машини відділення збору та обробки даних розвідки взводу управління розвідувальної роти (т.1 а.с.66, 67, 251-253).

За змістом довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 03.11.2018 №305, що видана старшині І статті ОСОБА_1 , він дійсно в період з 13.06.2017 по 10.12.2017, з 15.01.2018 по 03.03.2018, з 06.04.2018 по 07.04.2018 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Накази командира ОТУ "Донецьк" (по стройовій частині) №172 від 23.06.2017, №324 від 11.12.2017, №22 від 24.01.2018, №64 від 12.03.2018, №95 від 17.04.2018 (т.1 а.с.112).

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач з 13.06.2017 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

При цьому, матеріали справи не містять витягів із наказів органу військового управління (штабу АТО, штабу оперативно-тактичного угруповання) про включення військовослужбовця ОСОБА_1 до складу (виключення зі складу) сил та засобів, що беруть безпосередню участь в АТО за період з 01.11.2016 по 12.06.2017, якими б підтверджувалось залучення позивача до участі в АТО, що є необхідною умовою для визнання особою такою, що бере безпосередню участь в АТО.

Відсутність відповідних наказів про залучення позивача до безпосередньої участі у виконанні заходів АТО у період з 01.11.2016 по 12.06.2017 унеможливлює вирішення питання про нарахування позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО за визначений період.

Посилання апелянта на зміст розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким встановлено, що до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція в Донецькій області віднесено зокрема: 13) Покровський район: с. Калинове (Миколаївська сільська рада), на території якого, з часу проведення антитерористичної операції в Україні, є постійна дислокація Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, польова пошта НОМЕР_2 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки виконання службових обов'язків на територіях, які відносяться до зони проведення Антитерористичної операції, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні Антитерористичної операції.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2019 року у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 року у справі № 805/416/16-а, від 11.08.2020 року у справі № 360/5181/19.

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували те, що позивач не приймав участь в антитерористичній операції з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Разом з тим, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Враховуючи вищенаведені вимоги законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будь-яких доказів залучення ОСОБА_1 до складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь в АТО за період з 01.11.2016 по 12.06.2017, до матеріалів справи позивачем не надано, що свідчить про відсутність правових підстав для виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО за вказаний період.

Посилання апелянта на те, що відповідачем підтверджено часткове нарахування ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь в АТО за 2017 рік, але не надано доказів, які б підтверджували в своїй сукупності проведення виплат позивачу та їх отримання, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №1 за 2016-2018 роки (т.1 а.с.93), з якої слідує, що ОСОБА_1 у червні 2017 року нараховано винагороду за безпосередню участь в АТО (ООС) у розмірі - 4500,00 грн, у липні 2017 року - 7500,00 грн, у серпні 2017 року - 10000,00 грн, у вересні 2017 року - 10000,00 грн, у жовтні 2017 року - 10000,00 грн, у листопаді 2017 року - 10000,00 грн, у грудні 2017 року - 2903,23 грн. У даній картці міститься графа «до виплати (перераховано на картковий рахунок)», в якій зазначено загальні суми виплат з урахуванням утримань. Позивач в апеляційній скарзі ніяким чином не спростовує дані картки особового рахунку на виплату №1 за 2016-2018 роки.

Отже, доводи апелянта в цій частині позовних вимог спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Таким чином, зважаючи, що в ході розгляду справи підтверджено залучення позивача до складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь в АТО лише з 13.06.2017 та зважаючи на те, що за період з червня 2017 року по грудень 2017 року позивачу нараховано винагороду за безпосередню участь в АТО, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу винагороду за безпосередню участь в ООС (АТО) з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018, та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу винагороду за безпосередню участь в ООС з 01 листопада 2016 по 31 грудня 2016 року та за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018.

Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (чинну до 20.07.2018 року; далі по тексту - Інструкція №260), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Відповідно до п.30.1 розд. ХХХ Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.30.2 розд. ХХХ Інструкції №260 грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям за місцем штатної служби в разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулий рік) або без вибуття у відпустку (за їх заявою протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

У відповідності до п.30.3 розд. ХХХ Інструкції №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Таким чином, грошова допомога на оздоровлення надається особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, за їх заявою на підставі наказу командира один раз на рік в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, який установлюється за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

За матеріалами справи, у вересні 2016 року ОСОБА_1 нараховано грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 4732,25 грн, у березні 2017 року - 4732,25 грн, у травні 2018 року - 8697,90 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи карткою особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №1 за 2016-2018 роки (т.1 а.с.93). У даній картці міститься графа «до виплати (перераховано на картковий рахунок)», в якій зазначено загальні суми виплат з урахуванням утримань. Позивач в апеляційній скарзі ніяким чином не спростовує дані картки особового рахунку на виплату №1 за 2016-2018 роки.

Разом з тим, у відповідь на запит суду стосовно доказів виплати позивачу одноразової грошової допомоги на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, відповідачем надано до суду засобами електронного зв'язку з підписанням кваліфікованим електронним підписом копії наступних документів, а саме: витягу із відомості від 31.10.2016 на перерахування грошової допомоги для оздоровлення військовослужбовцям в/ч пп НОМЕР_2 за 2016 рік (перераховано позивачу грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 4661,27 грн.); відомості зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо) Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 (перераховано позивачу грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 4661,27 грн.); відомості зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо) Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 (перераховано позивачу грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 8567,43 грн) (т.3 а.с. 190-197).

За цим, доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції не дослідив належно докази відповідача, якими він підтвердив нарахування одноразових грошових допомог на оздоровлення за 2016 - 2018 роки, але не надав належні, допустимі, достатні, достовірні докази щодо проведення виплат позивачу та їх отримання, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позову про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018.

Щодо позовної вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену матеріальну допомогу за період з 2016 року по 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (чинної до 01.03.2018 року; далі по тексту - Постанова №1294) виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Згідно з пп.3 п.5 Постанови №1294 керівники державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання мають право: надавати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Разом з тим, відповідно до п.п. 33.1 - 33.3 розд. XXXIII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Разом з тим, відповідно до пп.3 п.5 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704 (чинної з 01.03.2018 року; далі по тексту - Постанова № 704) надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів. Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (п.п. 7, 8 Постанови № 704).

Відповідно до п.4 розд. І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 (чинного з 20.07.2018 року; далі по тексту - Порядок №260), грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає, серед іншого, одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Згідно з абз. 3 п.7 розд. І Порядку № 260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 9 розд. ХХIV Порядку № 260 передбачено, що виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Згідно з п.1 наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2018 рік" №65 від 15.02.2018 (далі по тексту - Наказ № 65) першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, державному секретарю Міністерства оборони України, начальнику Генерального штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, Голові Державної спеціальної служби транспорту, командувачу об'єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, командувачу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, командувачу Сил спеціальних операцій України, командувачу Сил логістики Збройних Сил України, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, начальнику Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України, начальнику Озброєння Збройних Сил України, начальнику Тилу Збройних Сил України, начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, командирам (начальникам) з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів та установ (в межах повноважень), наказано, зокрема, утримувати чисельність військовослужбовців, працівників і здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі на ці цілі.

Пунктами 7, 9 Наказу №65 встановлено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2018 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат: розрахунки зі звільненими військовослужбовцями; щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду; грошова допомога для оздоровлення; інші одноразові додаткові види грошового забезпечення (за наявності коштів).

Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород). Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 7 цього наказу, після розгляду заяв військовослужбовців. У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров'я військовослужбовця або членів його сім'ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та з інших соціально-побутових питань), які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою (рапортом) за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини.

Згідно з витягом з наказу тво командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.08.2018 №243 позивача виключено із списків особового складу саме з 31.08.2018. Вказано, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплат грошової о забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.08.2008 року № 260, позивач не отримав.

В матеріалах справи відсутнє будь-яке звернення позивача щодо надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016 рік.

Також, судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено того, що відповідачем видавались накази про виплату матеріальної допомоги, які видаються виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо звернення до відповідача у 2018 році із рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, де були зазначені конкретні причини, які стали підставою для порушення клопотання, та розмір потреби.

З картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 №1 за 2016-2018 роки (т.1 а.с.93) вбачається, що в листопаді 2017 року позивачу нараховано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 4014,75 грн. У даній картці міститься графа «до виплати (перераховано на картковий рахунок)», в якій зазначено загальні суми виплат з урахуванням утримань. Позивач в апеляційній скарзі ніяким чином не спростовує дані картки особового рахунку на виплату №1 за 2016-2018 роки.

Разом з тим, у відповідь на запит суду стосовно доказів виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, відповідачем надано до суду засобами електронного зв'язку з підписанням кваліфікованим електронним підписом копію відомості зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення, стипендії, тощо) Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, якою підтверджено перерахування позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі 3954,53 грн. (т.3 а.с.194-197).

За цим, доводи апеляційної скарги позивача про не проведення ОСОБА_1 виплат матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 2017 рік та їх отримання, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги позову про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 не виплачену матеріальну допомогу за період з 2016 року по 2018 рік для вирішення соціально-побутових питань, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.08.2018 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 219700,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, приписами ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначений в ст.23 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.11.2019 по справі № 818/1430/17.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , обґрунтовуючи завдання відповідачем моральної шкоди, посилається на те, що протиправна бездіяльність відповідача порушила його права, що зумовило виникнення у нього негативних емоцій.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів настання втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Крім того, позивачем не зазначено фактів, які б у системному зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача утворювали підстави для стягнення з останнього моральної шкоди.

Таким чином, позивачем не обґрунтовано підстав для стягнення моральної шкоди, не надано належних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення стану здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав відповідач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Крім зазначеного, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Натомість, позивач жодним чином не обґрунтовує заявлений розмір моральної шкоди - 100-кратний прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Разом з тим, саме по собі таке твердження позивача не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 219700,00 грн, оскільки позивачем доводиться, а судом оцінюється наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга позивача також не містить належних обґрунтувань, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведено факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість зазначеної позовної вимоги.

Стосовно посилання апеляційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки судом, на думку апелянта, проігноровано його доводи та міркування, а також докази, які були встановлені у рішенні та вказані у позовній заяві, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

В цьому випадку справу вирішено вірно.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначені позивачем обставини не можуть бути підставою для прийняття рішення про задоволення позову в оскаржуваній частині.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно незгоди з розподілом судових витрат, а саме стягненням витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підстав доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 ст.139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі часткового задоволення позову, суд стягує із сторін судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав такі документи:

- договір №008 від 30.05.2020 року про надання професійної правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Кучуком Анатолієм Олександровичем, відповідно до якого Адвокат зобов'язується надати професійну правничу допомогу Клієнту. Відповідно до п.2.1 Договору професійна правнича допомога надається Клієнту шляхом: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; виготовлення та направлення адвокатських запитів та заяви; складання позовної заяви до Полтавського окружного адміністративного суду. Згідно з п.3.1 Договору сума гонорару адвоката складає 6200,90 грн та визначається у фіксованому розмірі на договірних засадах в окремому додатку до цього договору в розрахунку суми гонорару з визначенням складності справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, документ підтвердження оплати гонорару є квитанція, в акті виконаних робіт вказується опис виконаних робіт (т.1 а.с. 37-39);

- розрахунок суми гонорару за договором про надання професійної правничої допомоги №008 від 30.05.2020 року, за яким обсяг виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги включає: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень із правових питань щодо обставин, які виникли між ОСОБА_1 та Військовою частиною НОМЕР_1 Міністерства оборони України - 525,50 грн (2102,00 х 25%); виготовлення на направлення адвокатських запитів, заяв та складання позовної заяви відповідно до вимог КАС України до Полтавського окружного адміністративного суду - 5675,40 грн (2102 х 270%). Всього - 6200,90 грн. (т.1 а.с. 40);

- акт виконаних робіт від 26.09.2020 року, за яким адвокатом Кучуком Анатолієм Олександровичем виконано наступні роботи (надано послуги): надано правову інформацію, консультацію та роз'яснено із правових питань щодо обставин, які виникли між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України; виготовлено на направлено п'ять адвокатських запитів, одну заяву; складено позовну заяву до Полтавського окружного адміністративного суду (т.1 а.с. 42);

- квитанцію №008/20 від 30.05.2020 року на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на суму 6200,90 грн. (т.1 а.с. 41).

Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Разом з тим, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою в постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 02.09.2020 року у справі №826/4959/16 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися у тому числі через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та необхідність дотримання пропорційності розміру витрат задоволеним позовним вимогам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку підлягає відшкодуванню розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3100,45 грн. (6200,90 грн./2).

При цьому, доводи апеляційної скарги ніяким чином не спростовують висновків суду першої інстанції, що відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, пропорційному до задоволених позовних вимог.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивача, колегія суддів зазначає, що витрати на правничу допомогу у сумі 3100,45 грн. є співмірними із складністю цієї справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді першої інстанції та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача на рішення від 01.03.2021 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Стосовно оскарження позивачем додаткового рішення від 23.03.2021 року в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів зазначає наступне.

Задовольняючи заяву позивача про ухвалення додаткового рішення по справі, суд першої інстанції, врахувавши часткове задоволення позову, а також співмірність розміру витрат на оплату робіт адвоката зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витрачених на виконання відповідних робіт, ціною позову, обсягом виконаних робіт, а також, що відзив на позовну заяву та пояснення дублюють зміст позовної заяви, заяви та клопотання, що подані під час розгляду справи, не є заявами по суті, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 2000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав такі документи:

- договір №024 від 02.12.2020 року про надання професійної правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Кучуком Анатолієм Олександровичем, відповідно до якого Адвокат зобов'язується надати професійну правничу допомогу Клієнту. Відповідно до п.2.1 Договору професійна правнича допомога надається Клієнту шляхом: складення заяв по суті, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництва інтересів у Полтавському окружному адміністративному суді. Згідно з п.4.1 Договору сума гонорару адвоката складає 5107,50 грн. та визначається у фіксованому розмірі на договірних засадах в окремому додатку до цього договору в розрахунку суми гонорару з визначенням складності справи та виконаних робіт (наданих послуг), часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, документ підтвердження оплати гонорару є квитанція, в акті виконаних робіт вказується надані послуги, в описі виконаних робіт вказуються надані послуги та виконані роботи (т.2 а.с. 47-50);

- розрахунок суми гонорару за договором про надання професійної правничої допомоги №024 від 02.12.2020 року, за яким обсяг виконаних робіт за договором про надання професійної правничої допомоги включає: складання, виготовлення заяв по суті (відповідь на відзив, письмове пояснення позивача, клопотання, заяви - 2837,50 грн. (2270,00 х 125%); здійснення представництва позивача в судових засіданнях 2270,00 грн. (2270,00 х 100%). Всього - 5107,50 грн. (т.2 а.с. 51);

- опис виконаних робіт від 03.03.2021 року, за яким адвокатом Кучуком Анатолієм Олександровичем виконано наступні роботи (надано послуги): складено, виготовлено заяву по суті (відповідь на відзив, письмове пояснення позивача); здійснено представництво позивача в судових засіданнях від 03.12.2020 року, від 23.02.2021 року, від 01.03.2021 року (т.2 а.с.53);

- акт виконаних робіт від 03.03.2021 року, за яким адвокатом Кучуком Анатолієм Олександровичем виконано наступні роботи (надано послуги): складено, виготовлено заяву по суті (відповідь на відзив, письмове пояснення позивача); здійснено представництво позивача в судових засіданнях від 03.12.2020 року, від 23.02.2021 року, від 01.03.2021 року (т.2 а.с.54, зворотній бік);

- квитанцію №024/20 від 02.12.2020 року на оплату виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) на суму 5107,50 грн. (т.2 а.с. 52, зворотній бік).

Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.

У відзиві на заяву позивача про додаткове рішення щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано обґрунтування щодо відмови у задоволенні заяви позивача.

Колегія суддів зазначає, що адвокатом Кучук А.О. на підставі договору №008 від 30.05.2020 року про надання професійної правничої допомоги (т.1 а.с.37-39) надано професійну правничу допомогу позивачу, розмір якої рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року суд визначив в сумі 3100,45 грн.

Разом з тим, дослідивши подані позивачем докази, колегія суддів вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката з професійної правничої допомоги позивачу у розмірі 5107,50 грн., додатково понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, є суттєво завищеним та таким, що не є співмірним із складністю справи з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, оскільки підготовка до написання тексту відповіді на відзив та письмових пояснень не потребувала настільки значного часу для надання адвокатом послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги позивачу у співвідношенні до визначеної вартості послуг адвоката, а сума, яка заявлена до відшкодування позивачу за надання послуг та виконання робіт з правової (правничої) допомоги не є належним чином обґрунтована на предмет її розміру.

При цьому, вищезазначені процесуальні документи у даній категорії справ не потребують складних правових досліджень.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та необхідність дотримання пропорційності розміру витрат задоволеним позовним вимогам, а також складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., понесених додатково під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ним було надано всі належні та допустимі докази понесених під час розгляду справи судових витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі, колегія суддів з урахуванням наведених вище висновків вважає необґрунтованими, оскільки матеріалами справи, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та принципу співмірності, підтверджуються витрати позивача на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 2000,00 грн., що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц щодо відсутності у суду повноважень на визначення конкретної суми стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів вважає, що такі посилання ґрунтуються на хибному тлумаченні змісту вказаного рішення суду, оскільки в останній не містяться такі висновки. При цьому, як вже зазначено вище, ч.6 ст.134 КАС України не обмежує у такому праві суд. Крім того, за наявності визначення конкретної суми, яка вказана заявником у клопотанні про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та зазначення конкретної суми витрат, які підлягають стягненню у відповідному клопотанні стороною, яка заперечує проти стягнення цих витрат, суд, з урахуванням обставин справи та поданих доказів, має право самостійно визначити конкретну суму витрат на професійну правничу допомогу, не обмежуючись наведеними сторонами по справі розрахунками та сумами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача на додаткове рішення від 23.03.2021 року не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви позивача, колегія суддів зазначає, що витрати на правничу допомогу у сумі 2000,00 грн. є співмірними із складністю цієї справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт у суді першої інстанції та відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Доводи апеляційних скарг позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог та додаткове судове рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду без змін.

Оскільки апеляційні скарги позивача підлягають залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, враховуючи приписи ст.139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат та задоволення клопотання скаржника про стягнення з відповідача судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 по справі № 440/5453/20 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров

Повний текст постанови складено 24.12.2021 року