Справа № 127/12794/21
Провадження № 22-ц/801/2478/2021
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Береговий О. Ю.
23 грудня 2021 рокуСправа № 127/12794/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (судді - доповідача),
суддів: Панасюка О.С., Сала Т.Б.,
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2021 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Федчишена С.А., дата складення повного тексту рішення 30 вересня 2021 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що товариством з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту ВН23-01125 від 20 квітня 2020 року на суму 5000,00 грн.
Згідно з договором позичальник зобов'язувався: повернути наданий йому кредит у розмірі 8779,91 гривень, здійснювати погашення кредиту та процентів єдиним платежем в розмірі 365,83 грн, відповідно до графіку внесків за кредитним договором, в т.ч. сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 5,098% за кожні 7 днів. Кінцевим терміном повернення кредитних коштів є 05 жовтня 2020 року.
Одержання коштів позичальником також підтверджується видатковим касовим ордером від 20 квітня 2020 року. Позичальником не виконано умови договору, не сплачувались проценти та не погашався кредит. Востаннє погашення тіла кредиту здійснювалось ще в червні 2020 року. Оскільки кредит майже не погашався, сума неповерненого тіла кредиту складає 4650,01 грн.
Відповідач грубо порушив графік погашення кредиту, який передбачав поступове зменшення заборгованості за тілом кредиту та відповідне зменшення сум нарахованих на залишок кредиту процентів. Згідно умов договору а також положень правил надання коштів у позику ТОВ «Вендор - Фінанс» від 31 січня 2018 року, проценти нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту позичальнику(не включаючи цей день) до дати повного погашення (включаючи цей день). Відповідно, розмір нарахованих процентів відрізняється від прогнозованого їх розміру який зазначено в графіку на момент укладення договору.
Внаслідок чого виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на 16 квітня 2021 року становить 16026,08 грн., з яких: 4650,01 грн. кредит; 11376,07 грн. проценти за період з 20 квітня 2020 року по 15 квітня 2021 року.
Порушення ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2021 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальність «Вендор - Фінанс» заборгованість по договору про надання фінансового кредиту ВН23- 01125 від 20 квітня 2020 року в розмірі 16026,08 грн., з яких 4650,01 грн. кредиту, 11376,07 грн. процентів за період з 20 квітня 2020 року по 15 квітня 2021 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальність «Вендор - Фінанс» судовий збір в розмірі 2270,00 грн.
Рішення першої інстанції мотивоване тим, що право позивача порушено невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, тому підлягає захисту, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 16026,08 грн.
Провадження в суді апеляційної інстанції.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вендор - Фінанс» заборгованість по договору про надання фінансового кредиту ВН23-01125 від 20 квітня 2020 року у розмірі 8429,91 грн., з яких 4650,01 грн. кредиту та 3779,90 грн. процентів за період з 20 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку відповідача, суд попередньої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, не перевірив наданий відповідачем розрахунок та помилково стягнув проценти за кредитом, які нараховані після спливу визначеного договором строку кредитування.
Позивач ТОВ «Вендор - Фінанс» не скористалось своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направило, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції частково не відповідає зазначеним вимогам.
Апеляційним судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту ВН23-01125 від 20 квітня 2020 року на суму 5000,00 грн. (а.с. 5).
Згідно з додатком 1 до договору про надання фінансового кредиту № ВН23-01125 від 20 квітня 2020 року та паспорту споживчого кредиту позичальник зобов'язувався: повернути наданий йому кредит у розмірі 8779,91 гривень, здійснювати погашення кредиту та процентів єдиним платежем в розмірі 365,83 грн, відповідно до графіку внесків за кредитним договором, в т.ч. сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 5,098% за кожні 7 днів. (а.с. 5-6, 9).
Одержання коштів позичальником також підтверджується видатковим касовим ордером від 20 квітня 2020 року. (а.с. 10).
Відповідно до п. 1.5 договору кредитні кошти надаються строком на 24 періодів по 7 днів, а саме з 20 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року. Днем кінцевого повернення кредиту є 05 жовтня 2020 року.
За користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитору плату в розмірі 5,098% від суми наданого кредиту за кожен/кожні 7 днів користування. Процентна ставка є фіксованою та не змінюється протягом усього строку користування кредитом (п. 1.6 договору).
Як визначено у п. 2.7 договору у разі неповернення кредиту (повністю або частково) після закінчення строку користування кредитом, кредитор має право продовжити нарахування процентів за користування коштами у розмірі встановленому п 1.6 договору, аж до моменту повного фактичного погашення кредиту. У разі якщо прострочення кінцевого строку повернення кредиту триває більше 30 (тридцяти) календарних днів, кредитор залишає за собою право, у будь-який час, без необхідності додаткового повідомлення позичальника, припинити нарахування процентів за простроченим кредитом.
В п. 6.1 договору зазначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами (уповноваженими представниками) та діє до повного виконання зобов'язань сторін.
Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог надано розрахунок заборгованості за договором ВН23-01125 від 20 квітня 2020 року укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , відповідно до якого відповідач має перед позивачем заборгованість, яка становить 16026,08 грн., з яких 4650,01 грн. кредиту, 11376,07 грн. процентів за період з 20 квітня 2020 року по 15 квітня 2021 року (а.с. 15).
Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов'язань позичальником.
Положенням статті 11 ЦК України закріплено, що підставою виникнення зобов'язань зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із статями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір за правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно із ст. 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як передбачено ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відтак, з огляду на викладене, встановивши що між сторонами справи дійсно був укладений договір про надання фінансового кредиту № ВН23-01125 від 20 квітня 2021 року, в якому, з урахуванням графіку погашення, викладено умови повернення отриманих грошових коштів зі сплатою процентів, зокрема до 05 жовтня 2020 року, а позичальником, в свою чергу належним чином не виконувалось взяте на себе зобов'язання, суд попередньої інстанції прийшов до вірного висновку про порушене право відповідача та необхідності стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.
Проте, колегія суддів апеляційної інстанції, звертає увагу на те, що місцевим судом не взято до уваги наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 1.5 договору кредитні кошти надаються строком на 24 періодів по 7 днів, а саме з 20 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року. Днем кінцевого повернення кредиту є 05 жовтня 2020 року (а.с. 5).
Між тим, п. 2.7 договору визначено, що у разі неповернення кредиту (повністю або частково) після закінчення строку користування кредитом, кредитор має право продовжити нарахування процентів за користування коштами у розмірі встановленому п 1.6 договору, аж до моменту повного фактичного погашення кредиту. У разі якщо прострочення кінцевого строку повернення кредиту триває більше 30 (тридцяти) календарних днів, кредитор залишає за собою право, у будь-який час, без необхідності додаткового повідомлення позичальника, припинити нарахування процентів за простроченим кредитом.
В п. 6.1 договору зазначено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами (уповноваженими представниками) та діє до повного виконання зобов'язань сторін.
Згідно з вимогами статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
У постанові Велика Палата Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку про те, що поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З системного аналізу вказаних норм слідує, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.
Суд апеляційної інстанції, дослідивши зміст позовної заяви банку констатує, що банк не звертався з позовом про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а просив стягнути проценти на підставі положень договору, на що суд попередньої інстанції не звернув уваги та безпідставно не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.
З вказаного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.
Із цих самих підстав суд попередньої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти за користування кредитом, помилково виходив з умов договору у якому сторони погодили право позивача нараховувати проценти за користування кредитом понад встановлений строк (або термін погашення).
Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), яка відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, відповідного до якого у разі погодження сторонами іншої домовленості, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 ЦК України, допускається нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
З поміж вказаного, варто звернути увагу на те, що покликання в позовній заяві про дію договору про надання фінансового кредиту до повного повернення позичальником кредиту, сплати процентів та можливість нарахування у зв'язку з цим процентів до повного погашення зобов'язання, є необґрунтованими, оскільки така умова договору не є встановленням строку дії договору у розумінні статті 251 ЦК України, згідно з якою визначено поняття строку та терміну.
Таким чином, врахувавши строк дії договору, а саме до 05 жовтня 2020 року, неможливість нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування, а також часткове неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, у ОСОБА_1 виникла заборгованість, що становить 8429,91 грн., з яких 4650,01 грн. кредиту та 3779,90 грн. процентів за період з 20 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року, і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Вказані обставини залишились поза увагою суду попередньої інстанції.
Отже, обставини на які посилається відповідач в апеляційній скарзі як на підставу перегляду судового рішення в частині порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права частково знайшли своє підтвердження.
Неправильне застосування судом першої інстанції зазначених норм матеріального та процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по процентам за період з 20 квітня 2020 року по 15 квітня 2021 року, та прийняття нового рішення про часткове задоволення позову в цій частині, стягнувши з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» заборгованість по процентам в розмірі 3779,90 грн., за період з 20 квітня 2020 року по 05 жовтня 2020 року. В іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Щодо судових витрат.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки позов ТОВ «Вендор - Фінанс» підлягає частковому задоволенню (52,60% від заявлених позовних вимог), тому за положеннями пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України понесені сторонами та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір) підлягають розподілу між ними пропорційно розміру задоволених вимог, а саме з відповідача на користь позивача за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 1194,02 грн. та з позивача на користь відповідача за перегляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 1613,97 грн. (47,40% від оскаржених вимог).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2021 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості по процентам, а також розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» заборгованість по процентам в розмірі 3779,90 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» витрат по оплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції в сумі 1194,02 грн.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вендор - Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрат по оплаті судового збору за перегляд справи судом апеляційної інстанції в сумі 1613,97 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді: О.С. Панасюк
Т.Б. Сало