Справа № 147/655/19
Провадження № 22-ц/801/2363/2021
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Натальчук О. А.
Доповідач:Береговий О. Ю.
23 грудня 2021 рокуСправа № 147/655/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),
суддів: Панасюка О.С., Шемети Т.М.,
за участю секретаря судового засідання: Михайленко А.В.,
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Ободівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, Тростянецька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області,
розглянув цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Ободівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, Тростянецька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання заповіту недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року, ухвалене місцевим судом під головуванням судді Натальчук О.А., повний текст рішення складено 09 липня 2021 року,
встановив:
В червні 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, який в подальшому був уточнений до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Ободівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, Тростянецька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області про визнання заповіту недійсним.
Позовні вимоги, з урахуванням заяви про уточнення, обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_5 . Після його смерті залишилось майно, яке знаходиться у селі Торканівка Тростянецького району Вінницької області. Протягом встановленого законодавством строку ОСОБА_4 звернулася до Тростянецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини після смерті її двоюрідного брата за законом. Спадщина відкрита на підставі заяви відповідачів та складеного на їх користь заповіту, який державний нотаріус позивачці не надала, а лише повідомила, що заповіт ОСОБА_5 складено на сторонніх осіб, запропонувавши звернутися до суду за захистом порушених прав. Позивачка стверджує, що на час складення заповіту ОСОБА_5 був дуже хворий. В останні роки життя в нього розвивався склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій. Позивачка просить визнати недійсним складений ОСОБА_5 заповіт, та стягнути на її користь з відповідачів понесені судові витрати.
Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що заповіт посвідчений уповноваженою особою, а саме секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, як уповноваженої на вчинення нотаріальних дій.
Факт наявності психічної хвороби за життя у спадкодавця не підтверджено жодними належними і допустимими доказами, обмежено недієздатним чи недієздатним ОСОБА_5 також не визнавався, що свідчить про те, що останній на час складання та посвідчення заповіту усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.
ОСОБА_4 не надала доказів на підтвердження її родинного зв'язку з померлим ОСОБА_5 , відповідно, і не доведено те, що її права як спадкоємиці за законом було порушено під час складання заповіту чи після відкриття спадщини.
Не погоджуючись з таким рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права просила оскаржуване рішення скасувати повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заповіт складений секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Кучерявою Н.П. від імені її брата ОСОБА_5 по формі його складання не відповідає діючому законодавству України, підписаний не уповноваженою особою. Одним із найважливіших моментів посвідчення заповіту є прочитання його вголос заповідачем або свідками, проте в заповіті її брата ОСОБА_5 це не вказано. На її думку, всупереч вимогам ст.263 ЦК України суд не надав належної оцінки доказам і не навів у оскаржуваному рішення переконливих доводів, за яких він їх відхиляє.
25 листопада 2021 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона заперечила аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наданням відповідних висновків. Поряд з цим вказує, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 19 березня 2021 року №2 ОСОБА_5 на час підписання ним заповіту від 03 грудня 2018 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними. Вважає, що заповіт ОСОБА_5 є законним та дійсним, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі. Крім того вказує, що позивачка не надала жодного доказу на підтвердження її родинного зв'язку з померлим заповідачем ОСОБА_5 , а тому і не доведено те, що її права як спадкоємиці за законом було порушено під час складання заповіту чи після відкриття спадщини.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені в відзиві на апеляційну скаргу, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що відповідно до рішення Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області №4 від 11 листопада 2015 року про затвердження результатів таємного голосування по виборах секретаря сільської ради, ОСОБА_6 за результатами таємного голосування обрано секретарем сільської ради (том 1, а.с. 141).
Оспорюваний заповіт складено в селі Торканівка 03 грудня 2018 року, посвідчено секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Кучерявою Н.П., записаний нею зі слів заповідача, до підписання прочитаний уголос і підписаний ОСОБА_5 у присутності секретаря об 11.00 год. Особу ОСОБА_5 встановлено, дієздатність перевірено, заповіт зареєстровано в реєстрі за №60 (том 1, а.с. 67-69) та стягнуто держмита - 0,85 грн. (Том 1, а.с.70, 71), що вбачається із наданих на вимогу суду копій книги реєстрації заповітів та книги сплати державного мита за реєстрацію заповітів.
У даному заповіті вказано про те, що заповідачу роз'яснено зміст статей 1235,1241,1254, 1274,1276,1307 Цивільного кодексу України. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких залишається і зберігається у справах Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, а другий видається заповідачу.
14 травня 2021 року на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта №2 від 19 березня 2021 року, згідно якого, ОСОБА_5 на час підписання ним заповіту від 03 грудня 2018 року страждав на психічний розлад у вигляді розумової відсталості легкого ступеня з відсутністю відхилень у поведінці; розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. ОСОБА_5 на час підписання ним заповіту від 03 грудня 2018 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (том 2, а.с. 8-11).
Відповідно до копії амбулаторної карти на ім'я ОСОБА_5 , 1959 року народження, а також інформації наданої КНП «Тростянецька ЦРЛ», ОСОБА_5 перебував на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю (Том 1, а.с. 233-248).
Відповідно до довідки №15 від 13 серпня 2021 року видану Тростянецьким районним судом Вінницької області вбачається, що ОСОБА_4 зверталася до Тростянецького районного суду Вінницької області із заявами про встановлення факту родинних відносин з померлим ОСОБА_5 двічі, а саме: 05 серпня 2019 року, справа №147/863/19, яку ухвалою суду від 10 грудня 2019 року залишено без розгляду та 16 квітня 2021 року, справа №147/380/21, яку ухвалою суду від 04 серпня 2021 року повернуто заявнику (том 2, а.с.71-75).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним та визначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.
Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до рішення Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області №4 від 11 листопада 2015 року про затвердження результатів таємного голосування по виборах секретаря сільської ради, ОСОБА_6 за результатами таємного голосування обрано секретарем сільської ради (том 1, а.с.141).
Відповідно до правової позиції КЦС ВС викладеної в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18, дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
У відповідності до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.
Наведена вище норма закону містила пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій.
Згідно статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 зазначеного Закону, вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, визначено одним із делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
При цьому делегованими повноваженнями є повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
З урахуванням вказаної позиції, суд апеляційної інстанції вважає, що заповіт посвідчений уповноваженою особою, відповідно до вимоги щодо порядку посвідчення заповіту секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Кучерявою Н.П., як уповноваженої на вчинення нотаріальних дій особи було дотримано, а тому доводи позивачки ОСОБА_4 в цій частині є необґрунтованими та недоведеними.
Доводи апеляційної скарги про те, що заповіт є недійсним, оскільки не був вголос прочитаний заповідачем, або свідками, є необґрунтованими, оскільки, заповіт містить друкований напис, він до підписання прочитаний уголос, що відповідає внутрішній волі ОСОБА_5 та ним власноручно підписаний (том 1, а.с.72).
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений у постановах Верховного Суду від 03 липня 2020 року у справі № 342/434/15-ц (провадження № 61-40143св18), від 09 липня 2020 року у справі № 520/11797/16-ц (провадження № 61-16489св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 495/6646/16-ц (провадження № 61-20126св19).
Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч.1 ст.225 ЦК України).
За змістом ст.30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №2 від 19 березня 2021 року, ОСОБА_5 на час підписання ним заповіту від 03 грудня 2018 року усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (том 2, а.с. 8-11).
З огляду на вищенаведене слід зазначити, що будь-яких доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, як в суді першої так і в апеляційній інстанції позивачем не надано.
Поряд з цим, вірним є висновки суду першої інстанції щодо відсутності в матеріалах справи будь-яких підтверджень родинного зв'язку позивачки з померлим ОСОБА_5 , а відповідно не доведено те, що її права, як спадкоємиці за законом було порушено під час складання заповіту чи після відкриття спадщини.
Інші доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи позов, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 03 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий О.Ю. Береговий
Судді О.С. Панасюк
Т.М. Шемета