ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
23 грудня 2021 року справа №640/25099/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
до1. Державної судової адміністрації України (далі по тексту - відповідач 1, ДСА) 2. Київського апеляційного суду (далі по тексту - відповідач 2)
про1) визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду та дії щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»; 2) стягнення з ДСА, як головного розпорядника бюджетних коштів, на користь позивача 550 993,81 грн. суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленої частиною першою статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є ДСА України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників»
Позивач звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва зазначаючи, що відповідач 2 у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року здійснював виплату їй суддівської винагороди у протиправно обмеженому розмірі, встановленому у неконституційний спосіб, а саме в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», в той час як частиною другою статті 130 Конституції України встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
На думку позивача, виплата їй відповідачем суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України «Про судоустрій та статус суддів», є прямим посяганням на гарантії її незалежності як судді та в обґрунтування своїх вимог посилається на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, а також на Європейську хартію про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12.
Ухвалою від 09 вересня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження в адміністративній справі №640/25099/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Ухвалою від 11 листопада 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв до розгляду заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивачу з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року застосовувалися існуючі законодавчі обмеження; Київській апеляційний суд не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету України та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Відповідач 2 відзиву на позовну заяву до суду не надав.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 27 червня 2019 року №1733/0/15-19 «Про переведення судді апеляційного суду Київської області ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду» суддю апеляційного суду Київської області Голуб С.А. переведено на посаду судді Київського апеляційного суду.
Згідно з довідкою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року №107/0421/21 розмір суддівської винагороди не отриманої за період карантину з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, у зв'язку із застосуванням обмеження, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» складає 550 993,81 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частин першої - четвертої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року, внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29, відповідно до частини першої якої, встановлено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.
Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» набрав чинності 18 квітня 2020 року і, як вбачається з матеріалів справи, саме з цієї дати відповідач здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені вище положення частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX зі змінами.
Конституційний Суд України сформулював правову позицію, відповідно до якої обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Суд зазначає, що у спірний період в України не оголошувався та не вводився воєнний або надзвичайний стан.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак, після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення суду.
Таким чином, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не на підставі положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною.
Крім того, як вище зазначив суд, статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.
Враховуючи те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав в постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, в якому зазначив, що Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зокрема, доповнено його статтею 29 не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів Верховного Суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його статті 135, що спирається передусім на положення частини другої статті 130 Конституції України і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік») має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Суд також зазначає, що відповідно до абзаців сьомого та восьмого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Отже, суд дійшов висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.
Гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Суд звертає увагу, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.
Так, Конституційний Суд України зазначав: «однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів» (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99); «гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України» (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002); «особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя» (абзац дев'ятий пункту 7 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005); «визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом» (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013); «конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя» (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 8 червня 2016 року №4-рп/2016).
Відповідно до пункту 6.1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, та про задоволення позовних вимог у цій частині.
Щодо доводів відповідача 1 стосовно того, що рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року (№10-р/2020) не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення, суд зазначає таке.
Як зазначено вище, у рішенні від 28 серпня 2020 року (№10-р/2020) Конституційний Суд України вирішив, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.
Відповідно до наведеного, правовий висновок Конституційного Суду України по суті визначає порядок застосування (виконання) його рішення та правовий шлях (спосіб) захисту прав судді в контексті спірних відносин.
Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Отже, невиплачена суддівська винагорода позивача внаслідок дії обмеження має бути компенсована відповідними виплатами.
Сума обмеження суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно відповідачами не заперечується, та підтверджується наявною у справі довідкою Київського апеляційного суду від 10 червня 2021 року №107/0421/21, а тому враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі 550 993,81 грн., суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 1 на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 550 993,81 грн.
При цьому, гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Частиною першою статті 3 цього Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі по тексту - Порядок №845).
Відповідно до підпункту 3 пункту 35 Порядку №845 казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності.
Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою (абзац 10 пункту 25 Порядку №845).
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України ДСА за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що стягнення суддівської винагороди на користь позивача у розмірі 550 993,81 грн. має здійснюватись шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо незабезпечення належного фінансування фонду заробітної плати Київського апеляційного суду, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до вимог статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Статтею 148 Закону України Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, передбачено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків державного бюджету.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів.
Відповідно до частини першої та третьої статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить пункт 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19).
Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 Бюджетного Кодексу України).
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частина друга статті 23 Бюджетного Кодексу України).
У свою чергу, матеріали справи не містять доказів того, що ДСА не виділила достатньо коштів для виплати суддівської винагороди, у тому числі позивачу, з урахуванням вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (затвердивши відповідний кошторис).
Враховуючи, що відповідач 1 розпорядився коштами, виділеними для виплати суддівської винагороди, з урахуванням обмежень, встановлених чинною на той час статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача допустити негайне виконання рішення суду, суд зазначає, що приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачі не довели правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений нею судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ДСА та Київського апеляційного суду пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
3. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 550 993,81 грн. (п'ятсот п'ятдесят тисяч дев'ятсот дев'яносто три гривні вісімдесят одна копійка) суддівської винагороди в частині суми обмеження, встановленої частиною першою статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
4. Допустити негайне виконання рішення суду Державною судовою адміністрацією України у межах суми стягнення за один місяць.
5. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок), з яких: 227,00 грн. (двісті двадцять сім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України; 227,00 грн. (двісті двадцять сім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київського апеляційного суду.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомий);
Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; ідентифікаційний код 26255795);
Київський апеляційний суд (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а; ідентифікаційний код 42258617).
Суддя В.А. Кузьменко