Справа № 490/1284/21
нп 2/490/2770/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
23 грудня 2021 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Молоткова В.М., представника відповідача держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури - прокурора Качауна А.О., представниці відповідача держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - Білецької О.В., представниці третьої особи Державної казначейської служби України - Самарської Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури, держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, -
24.02.2021 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури, держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третя особа - Державна казначейська служба України, в якій позивач просить стягнути на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудоого розслідування, прокуратури і суду в розмірі 1000000,00 грн.
В обґрунтування вимог посилається на те, що 08.07.2017 року слідчим Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР за № 12017150020003035, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України та розпочате досудове розслідування. 09.07.2017 року Позивача затримано в порядку сг. 208 КПК України. 10.07.2017 року Позивачу повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України. 12.07.2017 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва Позивачу обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах лікувальної установи на строк 30 діб, до 12 серпня 2017 року включно. 09.08.2017 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва у продовженні застосування до Позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах лікувальної установи відмовлено, крім того даною ухвалою слідчим суддею встановлено необґрунтованість підозри. 11.08.2017 року ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва визнано протиправним незаконне тримання Позивача під вартою в умовах лікувальної установи. 29.12.2017 року Позивачу повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України. 21.01.2018 року прокурором Миколаївської місцевої прокуратури №1 Івановим А.О. затверджено обвинувальний акт, згідно якого Позивачу інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України. 06.02.2020 року прокурором Миколаївської місцевої прокуратури №1 Івановим А.О. до Центрального районного суду м. Миколаєва подано постанову про відмову від державного обвинувачення відносно Позивача з підстав невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. 07.02.2020 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва по справі №490/904/18 кримінальне провадження закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Тобто з 09.07.2017 року по 07.02.2020 року Позивач перебував під слідством та судом, всього 943 дня. Оскільки розгляд справи здійснюється вже у 2021 році, то необхідно застосовувати розмір мінімальної заробітної плати станом па 2021 рік.
Відповідно до ст. 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», встановлено у 2021 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 6000 гривень.
Тобто, в період з 09.07.2017 року по 07.02.2020 року мінімальний розмір шкоди повинен бути не менше 186016,18 грн., відповідно до розрахунку:
6000 х 12/365 = 197,26
943 х 197,26 = 186 016,18
де, 6000 - розмір мінімальної заробітної плати у 2021 році за один місяць; 12 кількість місяців в одному році; 365 - кількість днів в одному році; 943 - кількість календарних днів під слідством; 197,26 - середньоденна заробітна плата; 186016,18 мінімальний розмір шкоди.
Підставою для збільшення розміру моральної шкоди, порівняно з мінімальним на думку позивача є те, що згідно висновку експерта №1429 Миколаївського обласного бюро судово - медичної експертизи, ОСОБА_1 отримав тілесні пошкодження у вигляді наскрізного вогнепального поранення лівого колінного суглобу та наскрізного вогнепального поранення лівого гомілковостопного суглобу з переломом внутрішньої щиколотки, які утворились в наслідок двох дій тупими твердими предметами з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо від кулі при пострілі з вогнепальної зброї.
Не зважаючи на отримані тілесні ушкодження, вже 09.07.2017 року, Позивача, який знаходився в лікарні швидкої медичної допомоги та відносно якого щойно проведено оперативне втручання, слідчим СВ Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області Співак Н.М. незаконно затримано в порядку ст. 208 КПК України. Факт незаконного затримання засвідчено в ухвалі слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.07.2017 року.
Після незаконного затримання, 12.07.2017 року Позивача на кареті швидкої медичної допомоги доставлено до слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
На підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва від 12.07.2017 року відносно Позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах лікувального закладу на один місяць.
Згідно ч.3 ст.176 КПК України, найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.
Таким чином, Позивач, отримавши тяжке тілесне ушкодження, потребуючи цілодобової медичної допомоги, перебуваючи у пригніченому хворобливому стані протягом 09.07.2017 - 11.08.2017 року знаходився під дією найсуворішого з можливих запобіжних заходів - тримання під вартою, був позбавлений можливості спілкування з рідними та друзями, був позбавлений можливостей реалізації своїх звичок і бажань, навіть елементарного користування стільниковим зв'язком для реалізації можливості повідомити оточуючим про свою невинуватість, будучи повідомленим про підозру у вчиненні найтяжчого зі злочинів - злочину проти життя іншої людини.
09.08.2017 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м.Миколаєва відмовлено в задоволенні клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визнано підозру необгрунтованою.
У відповідності до ч.5 ст. 202 КПК України, у разі постановления слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримаиня під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений.
Водночас, не зважаючи на обов'язковість звільнення особи з-під варти на підставі ухвали слідчого судді, у період часу з 09 по 11 серпня 2017 року Позивач продовжував перебувати під охороною працівників правоохоронних органів до постановления слідчим суддею Заводського районного суду м.Миколаєва ухвали про негайне звільнення.
Тобто, вже будучи юридично вільною людиною, отримавши судове рішення про необґрунтованість підозри, маючи нестерпне бажання повідомити рідним та друзям про те, що підозра у вчиненні найжахливішого злочину, злочину проти життя іншої людини є необгрунтованою, Позивач продовжив перебувати під вартою, від чого зазнав додаткових моральних страждань.
У період часу з 11 серпня 2017 року по 29 грудня 2017 року Позивач не перебував під дією запобіжних заходів, однак, розуміючи що є підозрюваним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України, мав необхідність пояснювати оточуючим про невинуватість про незаконне обвинувачення, про те, що не вбивав людину. У зв'язку з набуттям широкого резонансу справи про вбивство в центрі міста Миколаєва, у зв'язку з повідомленням у ЗМІ про те, що саме Позивач є підозрюваним у заподіяному, останній зазнав обмежень у спілкуванні зі звичним колом осіб. Друзі та знайомі побоювались Позивача, обґрунтовано припускаючи, що саме ним вчинено зухвале вбивство в центрі міста, що призвело до суттєвих змін у звичному житті Позивача.
29.12.2017 року Позивачу повідомлено про зміну повідомлення про підозру, а 21.01.2018 року до Центрального районного суду м. Миколаєва скеровано обвинувальний акт.
З цього часу Позивач змушений приймати участь в судових засідання, відкладаючи звичайні справи, обмежений у вільному пересуванні, в тому числі виїзду за кордон, адже приписами ч.7 ст.42 КПК України зобов'язаний прибувати за викликом до суду, тобто планування особистого часу прямо залежало від дат судових засідань, призначених судом.
Крім того, підчас судового розгляду кримінального провадження досліджували докази які за версією прокурора підтверджували провину Позивача, в той час як останній розумів про хибність обвинувачення, про те, що він злочину не вчиняв. Під час судового розгляду, в залі суду був присутній потерпілий, який неодноразово нецензурно висловлювався в бік Позивача, адже був впевнений, що саме Позивач спричинив смерть його рідній людині. Зазначені вище події завдавали значних моральних страждань Позивачеві, перед, підчас та після судових засідань в нього підвищувався тиск, боліла голова та був пригнічений стан, адже він розумів що невинуватий у вчиненому, однак саме він зараз знаходиться на лаві підсудних. Про кожне судове засідання були обізнані батьки та родина Позивача, що додавало додаткових хвилювань та моральних страждань, заспокоюючи рідних людей та сподіваючись па законне та справедливе судове рішення.
Весь час судового розгляду Позивач побоювався бути підданим запобіжному заходу, зокрема триманню під вартою, адже КПК України дозволяє прокурору звернутись з відповідним клопотанням до суду, в порядку ст. 331 КПК України. Побоювання Позивача підтверджувались вже наявним фактом його затримання в порядку ст. 208 КПК України, та тримання його під вартою протягом 09.07 - 11.08.2017 року.
Одним з найбільших стресів, які зазнав Позивач є те, що правоохоронні органи затримали та звинуватили саме його, а не особу, яка дійсно вчинила зухвалий та тяжкий злочин, бо його затримати та звинуватити є найлегшим, адже він є особою вірменської національності та знаходився в потрібний слідству час на місці події, а після цього в лікарні, тобто в потрібному слідству місці.
На підтвердження широкого розголосу вчиненого злочину та негативного ставлення громадян до Потерпілого послався на фотокопії сторінок електронних ЗМІ з коментарями залишеними під публікаціями.
Все це на думку позивача свідчить про незаконне позбавлення та обмеження Позивача в реалізації законних прав, свобод та інтересів, незаконне висунення обвинувачення, незаконне затримання, незаконне обрання запобіжного заходу, та, врешті, незаконні процесуальні дії, що протиправно обмежували право Позивача на недоторканність приватного життя.
Виходячи з принципу співмірності, Позивач вважає, що справедливою сатисфакцією є сплата на його користь моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
24.02.2021 року матеріали справи передано на розгляд судді.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 01.03.2021 року, прийнято вказану позовну заяву до розгляду. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
18.03.2021 року представницею відповідача держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - Білецькою О.В. надано відзив в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Зазначає, що факт розголосу в Інтернет-виданнях участі позивача у протиправних діях не доводить факту моральних страждань, що заподіяні органами дізнання та досудового слідства. Крім того, зазначає, що доказів існування заподіяння фізичного чи психічного впливу на позивача державними органами, що проводили дізнання та досудове розслідування до позову позивачем не надано.
Таким чином вважає, що позов не може бути задоволений у зв'язку із недоведенням моральних страждань, об'єму та складових моральної шкоди.
19.03.2021 року від представниці відповідача держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури - Добріковою І.В. надано відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити у позові посилаючись на наступне.
Згідно ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва від 07.02.2020 кримінальне провадження за обвинуваченням позивача закрито на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Право на відшкодування шкоди за рахунок держави незалежно від вини судово-слідчих органів закріплено у ст. 56 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), ст. ст. 1167, 1176 ЦК України.
Статтями 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено підстави для відшкодування шкоди.
Так, відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановления виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Враховуючи те, що вказана стаття Закону містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України, не передбачає у особи виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №530/1154/16-ц.
Також зазначає, що розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Також, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього у заподіянні.
У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Натомість, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження погіршення відносин з оточуючими людьми та родичами, порушення нормальних життєвих зв'язків, негативних змін в емоційному стані, а сам по собі факт притягнення його до кримінальної відповідальності не є безумовною підставою для стягнення шкоди без установлення усіх складових елементів необхідних для цивільно-правової відповідальності.
За такого, вважає, що вимоги щодо стягнення відшкодування моральної шкоди з Миколаївської обласної прокуратури є безпідставними.
19.04.2021 року представниця третьої особи Державної казначейської служби України - Самарська Т.А. надала пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на наступне.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах встановлених цивільним законодавством. Обов'язковою умовою у даних правовідносинах є вірне визначення строку перебування під слідством і судом та його розрахунок.
Позивач у позовній заяві зазначає, що він перебував під слідством та судом з 09.07.2017 по 07.02.2020, що складає 2 роки 6 місяців та 28 днів. Дані твердження позивача підлягають доказам та перевірці.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтями 2,4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру ие менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).
Дане відшкодування визначається з урахуванням доведеності позивачем завданої шкоди, заявлених ним вимог та виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості.
Разом з тим, Позивач визначає розрахунок шкоди не за місяці перебування під слідством чи судом, а за кількість днів, які зі слів Позивача становлять 943 дні. Розрахунок проведений Позивачем із застосуванням розрахунку, виходячи із кількості днів і середньоденної зарплати є помилковим і суперечить статті 13 Закону, де в розрахунок беруться місяці, а не дні. Неправильний розрахунок призводить до збільшення виплати.
Також, Позивачу було відомо 07.02.2020 про закриття кримінального провадження, у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення (ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 07.02.2020 по справі № 490/904/18), але до суду Позивач із позовною заявою про відшкодування моральної шкоди звернувся через рік, чекав на збільшення мінімальної заробітної плати, щоби отримати більше коштів.
Позивачем не визначено, яку моральну шкоду було завдано, не надано належних доказів у підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, не надано доказів, які б підтверджували наявність моральних страждань у Позивача, в тому числі додаткових моральних страждань чи погіршення стану його здоров'я. Позивач не надав докази, що він був обмежений у вільному пересуванні, в тому числі виїзду за кордон, його ж не кожного дня викликали до суду. Вважає, що розмір моральної шкоди є необгрунтованим та недоведеним.
Крім того, зазначає, що у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-11 Оце 18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою відшкодовувати таку шкоду зобов'язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.
Статтею 25 Бюджетного кодексу України передбачено, Казначейство здінснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).
Кошти на відшкодування шкоди державою, у разі задоволення позову, підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених в ньому, просив задовольнити в повному обсязі. Додатково послався на правовий висновок Верховного Суду у справі № 752/17832/14-ц.
В судовому засіданні представник відповідача держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури проти позову заперечив з підстав наведених у відзиві, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні представниця відповідача держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області проти позову заперечила з підстав наведених у відзиві, просила в задоволенні позову відмовити повністю.
В судовому засіданні представниця третьої особи Державної казначейської служби України підтримала позицію наведену в поясненнях, зазначила, що позов необгрунтований та задоволенню не підлягає.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
09.07.2017 року слідчим Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області внесено відомості до ЄРДР за №12017150020003035, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України та розпочате досудове розслідування.
З протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, вбачається, що 09.07.2017 року затримано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підставами затримання зазначено сукупність очевидних ознак на місці події, які вказують на те, що саме він вчинив тяжкий злочин.
10.07.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.07.2017 року у справі 490/5947/17 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах лікувальної установи на строк 30 діб, до 12 серпня 2017 року включно.
Відповідно до листа від 12.07.2017 року за №826/01-05 на адвокатський запит адвоката Тимошина ІО.В. №826/01-05 від 12.07.2017 року вказано, що ОСОБА_1 поступив із попереднім діагнозом вогнестрільне поранення області лівого колінного суглоба.
При цьому, згідно висновку експерта №1429 Миколаївського обласного бюро судово - медичної експертизи від 12.10.2017 року, ОСОБА_1 отримав тілесні пошкодження у вигляді наскрізного вогнепального поранення лівого колінного суглобу та наскрізного вогнепального поранення лівого гомілковостопного суглобу з переломом внутрішньої щиколотки, які утворились в наслідок двох дій тупими твердими предметами з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо від кулі при пострілі з вогнепальної зброї.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.08.2017 року у справі 490/5947/17 в продовженні застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах лікувальної установи відмовлено.
Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 11.08.2017 року у справі №487/4222/17 визнано протиправним незаконне тримання ОСОБА_1 під вартою в умовах лікувальної установи у період часу з моменту проголошення ухвали про відмову в задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою від 09 серпня 2017 року по момент його фактичного звільнення з під варти. Звільнено ОСОБА_1 з під варти.
29.12.2017 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 296 КК України.
31.01.2018 року прокурором Миколаївської місцевої прокуратури №1 Івановим А.О. затверджено обвинувальний акт, згідно якого ОСОБА_1 інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.
06.02.2020 року прокурором Миколаївської місцевої прокуратури №1 Івановим А.О. до Центрального районного суду м. Миколаєва подано постанову про відмову від державного обвинувачення відносно ОСОБА_1 з підстав невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
07.02.2020 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва по справі №490/904/18 кримінальне провадження закрито у зв'язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Таким чином, судом встановлено, що позивач фактично перебував під слідством та судом з 09.07.2017 року - дати затримання за підозрою у вчиненні злочину по 07.02.2020 - дату закриття кримінального провадження, всього 943 дня.
Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності до приписів пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон України №266/94-ВР), відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
При цьому, в статті 2 Закону України №266/94-ВР встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
У відповідності до вимог пункту 5 статті 3 Закону України №266/94-ВР у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовує моральна шкода.
Частинами 5 та 6 статті 4 Закону України №266/94-ВР встановлено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним з яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися.
Згідно зі статтею 130 КПК України шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Отже, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, що підтверджується закриттям кримінального провадження у зв'язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, позивач має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону №266/94-ВР.
З аналізу положень статті 12 Закону №266/94-ВР вбачається, що саме суд, який закрив кримінальне провадження, визначає розмір заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив унаслідок незаконних дій та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
При цьому, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності дійсно відчув хвилювання та зазнав душевних страждань, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків.
В силу факту перебування позивача під слідством, а також в умовах ізоляції певний термін часу, таке порушило його звичний уклад життя, позбавило можливості реалізації своїх звичок і бажань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя та погіршили відносини з оточуючими людьми і відношення останніх до його особистості, а тому, на погляд суду ОСОБА_1 завдано моральну шкоду, яку є усі підстави відшкодувати на підставі норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з врахуванням обставин справи, характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач.
При цьому, у відповідності до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ідшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує глибину фізичних та душевних страждань завданих ОСОБА_1 , наявність погіршення можливостей останнього у реалізації своїх життєвих планів під час перебування під слідством та в умовах ізоляції і враховуючи вимоги розумності та справедливості, задовольняє позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди частково у розмірі 146413,00 грн., який визначений з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати станом на лютий за 2020 року - 4723,00 грн. та тривалості перебування позивача під слідством та судом з 09.07.2017 року по 07.02.2020 року.
Також суд бере до уваги положення ч. 5 статті 9 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, відповідно до якого кожен хто був жертвою незаконного арешту чи тримання під вартою, має право на компенсацію, якій надано позовної сили.
При цьому, суд погоджується з позицією відповідачів про недоведеність обставин, з якими позивач пов'язує збільшення розміру моральної шкоди, порівняно з мінімальним.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та в усних поясненнях, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 146413,00 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 12, 13, 76 - 89, 258, 259, 263 - 265 ЦПК України,суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до держави Україна в особі Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, 28, код ЄДРПОУ 02910048), держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (54001, м. Миколаїв, вул. Декабристів, 5, код ЄДРПОУ 40108735), третя особа - Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про відшкодування шкоди, задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 146413 (сто сорок шість тисяч чотириста тринадцять) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін