Справа № 487/3159/20
Провадження № 2/487/354/21
24.12.2021 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Карташевої Т.А.
за участю секретаря Бондаренко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі громадської комісії з житлових питань, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз» про взнання незаконною відмову у наданні у відособлене користування кімнати та видачі ордеру на кімнату у гуртожитку, зобов'язання прийняти відповідне рішення щодо забезпечення впорядкованим соціальним житлом,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною відмову виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі громадської комісії з житлових питань у наданні ОСОБА_1 у відособлене користування кімнати та видачі ордеру на кімнату АДРЕСА_1 , яке оформлене протоколом №5 від 06.03.2019 у цій частині та зобов'язати виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняти відповідне рішення щодо забезпечення впорядкованим соціальним житлом ОСОБА_1 ; стягнути судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він звернувся до виконкому Миколаївської міської ради з питанням надання кімнати 7а в гуртожитку по АДРЕСА_2 у відособлене користування та видачу на нього відповідного ордеру.
Листом від 18.03.2019 за №1033/02.02.01-22/02.11/14/19 виконавчий комітет Миколаївської міської ради повідомив, що громадська комісія з житлових питань при виконкомі Миколаївської міської ради 06.03.2019 прийняла рішення про відмову у наданні ордеру на окрему кімнату АДРЕСА_1 . Дана відмова оформлена у вигляді протоколу №5 від 06.03.2019.
Підставою для відмови зазначено відчуження у грудні 2018 достатньої за розміром житлової площі в благоустроєній двокімнатній квартирі АДРЕСА_3 (13,05 кв.м), яку позивач подарував 30.12.2018 згідно з договором дарування матері ОСОБА_2 .
З вказаною відмовою позивач не згоден з наступних підстав.
Так, як свідчить картка прописки Ф.А, позивач навчався у Миколаївському будівельному коледжі та проживав у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , а потім, 31.05.2016 позивач отримав ордер №002642 на ліжко-місце, тобто довгий час проживає у гуртожитку та потребує поліпшення житлових умов. Він не має власного житла, не використав право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду.
Позивач вважає, що на нього пошируюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Він звернувся до відповідача з проханням надати йому окрему кімнату, де фактично позивачу надано ліжко-місце, але відповідач відмовив йому через дарування частини житлового приміщення. З огляду на відмову відповідача на надання окремої кімнати у гуртожитку у позивача виник спір з питання порушення його житлових прав.
Відповідач відмовив у наданні окремої кімнати 7а, де фактично позивачу надано ліжко-місце, а не у зв'язку з наявністю у нього ліжка-місця.
Позивач зазначає, що відбулась відмова від надання у користування житлового приміщення (кімнати), а відповідні норми у Житловому кодексі Україні відсутні, що регулюють саме питання надання відмов, навіть у ст. 132-2 ЖК України не вбачається такої підстави для припинення або дострокового припинення користування житловим приміщенням як здійснення відчуження (дарування) належної частини житлової площі.
Посилаючись на п. 5 Порядку надання і користування житловим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання, затверджених постановою КМУ 31.03.2014 №422, позивач вважає, що єдиною обставиною, що надає право на отримання житлового приміщення, є неспроможність набуття особою альтернативного місця проживання та відсутності такого житлового приміщення. При цьому жодна з обставин, визначених ст. 132-2 ЖК України, на момент прийняття відповідачем спірного рішення не існувала, а такої обставини, яка б надавала відповідачу право на відмову у наданні окремої кімнати у гуртожитку як відчуження достатньої за розміром житлової площі, діючим законодавством не передбачається.
Також, на думку позивача, відповідачем не приймалось рішення відповідно до п. 1 Порядку надання і користування житловим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання.
На час прийняття відповідачем спірного рішення у позивача не було наявної житлової площі, а відтак ОСОБА_1 потребував надання йому житлового приміщення.
Ухвалою суду від 24.06.2020 було відкрито провадження у цивільній справі та призначений її розгляд в порядку загального позовного провадження.
21.10.2020 ухвалою суду було закрито підготовче провадження по справі.
14.12.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , посилаючись на те, що громадська комісія з житлових питань при виконавчому комітеті Миколаївської міської ради не є суб'єктом владних повноважень, не приймає рішення, які мають юридичну силу, та не може бути відповідачем по справі. Крім того, позивач не перебуває на квартирному обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов та на соціальному квартирному обліку. Сам по собі факт реєстрації позивача у грутожитку не надає йому статус особи, що потребує поліпшення житлових умов. Також позивачем неправильно застосовані норми Порядку надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою КМУ від 31.03.2004 №422, оскільки на нього даний порядок не розповсюджується. Вимога позивача щодо зобов'язання виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийняти відповідне рішення щодо забезпечення впорядкованим соціальним житлом ОСОБА_1 є пред'явленою до іншого суб'єкта, що відмінний від відповідача. Громадська комісія з житлових питань не наділена повноваженнями щодо прийняття вищезазначеного рішення. Розподіл соціального житла здійснюється на підставі Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", а позивач не звертався до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з заявою щодо постановки його на соціальний квартирний облік, відповідно до вказаного закону. На думку відповідача, суд чи інший орган не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі перебирати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки не наділений правом створювати норми права. Тобто суд не може зобов'язати орган місцевого самоврядування прийняти рішення щодо надання соціального житла.
Ухвалою суду від 21.01.2021 до участі у цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз».
Представник позивача - адвокат Головченко О.А. в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.
В подальшому сторони не були присутні в судовому засіданні, надавши заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ЖКП ММР «Бриз» не з'явився до судового засідання, про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши сторони, дослідивши надані докази, суд дійшов наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України визначено принципи диспозитивності цивільного судочинства. Зокрема, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 1990 був зареєстрований в АДРЕСА_5 , був виписаний разом з матір'ю ОСОБА_2 03.03.2020р., що підтверджується випискою з будинкової книги будинку АДРЕСА_6 .
З 28.03.2000 ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 разом з матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідно до картки прописки форми А, позивач проживав в АДРЕСА_4 та навчався в Миколаївському будівельному коледжі.
Розпорядженням Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 15.03.2016 №42р «Про передачу ЖКП ММР «Бриз» гуртожитків за адресами: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 » гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2 передано ЖКП ММР «Бриз» та закріплено на праві господарського віддання.
Згідно з протоколом від 18.05.16 №9 засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі Миколаївської міської ради серед інших розглядалось питання видачі ордера ОСОБА_2 на кімнати № АДРЕСА_9 . Встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстрована Ѕ двокімнатної квартири ж/пл. 26,1 кв.м у порядку спадкування, але проживає він в гуртожитку. В квартирі проживає бабуся, яка є власницею Ѕ квартири, та її громадянський чоловік. Вирішили: погодитися із видачею ордера ОСОБА_2 на одну з кімнат (за її вибором). ОСОБА_1 надати ордер на ліжко-місце в іншій кімнаті гуртожитку по АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надати особисті заяви про видачу ордера на кімнату та ліжко-місце.
18.05.2016 позивач звернувся до міського голови м. Миколаєва з заявою, в якій просив видати йому ордер на ліжко-місце у кімнаті 7а в гуртожитку по АДРЕСА_2 , де він фактично проживає.
31.05.2016 виконкомом Миколаївської міської ради ОСОБА_1 виданий ордер на житлове приміщення гуртожитку №108 серії 002642 на право зайняття ліжко-місця в гуртожитку по АДРЕСА_10 .
Місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_10 .
Відповідно до акту №31 від 22.06.2021 про проживання, складеного комісією ЖКП ММР «Бриз», в кімнаті №7а гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 з 2007 року по теперішній час фактично проживає ОСОБА_1 один.
Рішенням Миколаївської міської ради №22/19 від 14.07.2017 надано дозвіл на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку по АДРЕСА_2 . Пунктом 1 вказаного рішення залишено будівлю за адресою: АДРЕСА_2 у статусі «гуртожиток» та дозволено проведення приватизації його житлових приміщень.
25.02.2019 ОСОБА_1 звернувся з заявою на ім'я Миколаївського міського голови Сенкевича Є.В., в якій просив видати йому ордер на кімнату за адресою: АДРЕСА_10 для можливості реалізації свого права на використання приватизації житла.
Відповідно до витягу з протоколу від 06.03.2019 №5 засідання громадської комісії з житлових питань при виконкомі Миколаївської міської ради, враховуючи відчуження у грудні 2018 року достатньої за розміром житлової площі в благоустроєній двокімнатній квартирі АДРЕСА_3 (13,05 кв. м), ОСОБА_1 відмовлено у наданні ордера на кімнату, де він займає ліжко-місце, за АДРЕСА_1 на склад його сім'ї, яка складається з 1 особи.
ОСОБА_1 листом виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 18.03.2019 повідомлено, що його звернення про надання кім. 7а в гуртожитку по АДРЕСА_2 у відособлене користування та видачу ордера розглянуто на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконкомі Миколаївської міської ради 06.03.2019. Комісія вирішила відмовити у наданні ордера на окрему кімнату АДРЕСА_1 , враховуючи те, що позивач здійснив відчуження у грудні 2018 року достатньої за розміром житлової площі в благоустроєній двокімнатній квартирі.
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01.10.2012 державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори, за реєстровим №1-1012, належала Ѕ частка у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 . Право власності було зареєстровано у Миколаївському міжміському БТІ 17.10.2012 за реєстровим №19959093.
Відповідно до договору дарування частки у праві спільної часткової власності на квартиру від 05.12.2018 ОСОБА_1 передав безоплатно у власність своє матері ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності 1/2 частку у праві спільної часткової власності на зазначену вище квартиру.
Позивач, заявляючи позовні вимоги, посилався на Закон України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», дія якого, на його думку, розповсюджується на нього, оскільки він не має власного житла, не використав право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду та тривалий час проживає у гуртожитку, а тому, потребує поліпшення житлових умов.
Так, вказаний закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які тривалий час на законних підставах проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей.
Сфера дії цього Закону поширюється на громадян, у тому числі військовослужбовців і працівників Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, осіб рядового і начальницького складу та працівників Міністерства внутрішніх справ України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, рятувальників, поліцейських та працівників Національної поліції, а також членів їхніх сімей, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них (частина перша статті 1 Закону).
Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім'ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України) (ст.2 Закону).
Відповідно до п. 11-2 ст. 3 зазначеного закону громадяни, які на правових підставах вселені в гуртожиток та фактично проживають у ньому на умовах надання їм ліжко-місця, набувають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитку відповідно до цього Закону після їх розселення в окремі жилі приміщення в гуртожитку. У разі надання місцевою радою згоди на приватизацію жилих і нежилих приміщень у гуртожитку (або його частин), в якому жилі приміщення (або їх частини) використовуються для проживання громадян на умовах надання ліжко-місця, такі жилі приміщення можуть бути приватизовані лише після розселення громадян, які в них проживають на умовах надання ліжко-місця, в окремі жилі приміщення.
Відповідно ст. 5, ч. 21 ст. 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", при передачі гуртожитків у комунальну власність, органи місцевого самоврядування приймають рішення відповідно ст. ст. 128, 129 ЖК України про надання жилої площі в гуртожитку з укладенням договору найму жилого приміщення мешканцям таких гуртожитків, на яких поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", та видають їм спеціальні ордери на право зайняття житлової площі в гуртожитку. Аналогічні норми містять і пункти 6.3 та 14 "Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян" (затверджено Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009), згідно яких орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо визначення статусу гуртожитку, прийнятому у комунальну власність, надає відповідні номери окремим кімнатам та видає спеціальні ордери на право зайняття житлової площі.
Відповідно до ст. 127 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв'язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.
Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Порядок надання жилої площі в гуртожитках визначається цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім'ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток (чч. 1, 2 ст. 128 ЖК).
Згідно зі ст. 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Статтею 130 ЖК України передбачено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.
Судом встановлено, що позивач на правових підставах вселений в гуртожиток та фактично проживає у ньому на умовах надання йому ліжко-місця, дійсно на час розгляду даної справи не має у власності житла, не використав право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, протягом тривалого часу проживає у гуртожитку. Проте, дані обставини не можуть слугувати підставою для задоволення його позовних вимог.
Позивач вважав, що відповідач, який відмовив йому у видачі ордеру на окрему кімнату у гуртожитку, порушив його житлові права, зокрема право на отримання в користування житлового приміщення (кімнати).
Так, відповідно до ст. 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.
Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, які проживають у гуртожитках (п. 6 ч. 1 ст. 34 ЖК України).
Частиною другою статті 34 ЖК України передбачено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України.
Облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється, як правило, за місцем проживання у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів (ч. 1 ст. 36 ЖК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЖК України громадяни беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов: за місцем проживання - виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті.
Статтею 42 ЖК України визначено, що жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтями 42-1, 46, частинами першою ідругою статті 54, частиною першої статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110,частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Згідно зі ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Громадяни, які штучно погіршили житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), а також громадяни, у яких потреба в поліпшенні житлових умов виникла внаслідок вилучення жилого приміщення, використовуваного для одержання нетрудових доходів (стаття 96), не беруться на облік потребуючих поліпшення житлових умов протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов (ст. 35 ЖК України).
Аналогічні положення містяться і у Правилах обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української Республіканської Ради Профспілок від 11.12.1984 №470.
Відповідно до ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
При цьому положеннями ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі ї створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
Відповідно до ст. 30 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить видача ордерів на заселення жилої площі в будинках державних та комунальних організацій.
Як вбачається з матеріалів справи, будинок, де мешкає позивач, має статус гуртожитку і належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва.
Судом встановлено, що позивач не перебуває на квартирному обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов. Так, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 01.10.2012 державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори, за реєстровим №1-1012, належала Ѕ частка у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_3 . Оскільки позивач відповідно до договору дарування частки у праві спільної часткової власності на квартиру від 05.12.2018 передав безоплатно у власність своє матері ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності 1/2 частку у праві спільної часткової власності на зазначену вище квартиру, він і не міг перебувати на такому обліку відповідно до ст. 35 ЖК України, і п. 17 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень. Дана обставина свідчить про намагання позивача штучно створити потребу у житлі, і була врахована громадською комісією з житлових питань при виконкомі Миколаївської міської ради під час прийняття рішення про відмову ОСОБА_1 у наданні ордеру на кімнату, де він займає ліжко-місце, АДРЕСА_1 .
Згідно з Рекомендацією N R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Зі змісту наведених норм вбачається, що питання видачі ордеру, є саме дискреційним повноваженням відповідача.
При цьому, суд, встановивши порушення вимог закону при прийнятті рішення про видачу ордеру має право скасувати прийняте рішення або зобов'язати діяти в спосіб передбачений законом.
Разом із тим, будь-яких належних та допустимих доказів незаконності оскаржуваного рішення, порушення житлових прав позивачем до суду не надано, а тому, позовні вимоги про визнання незаконною відмову виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі громадської комісії з житлових питань у наданні ОСОБА_1 у відособлене користування кімнати та виданні йому ордеру на кімнату АДРЕСА_1 , яка оформлена протоколом №5 від 06.03.2019, задоволенню не підлягають.
Також суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на положення ст. 132-2 Житлового кодексу України, Порядок надання і користування житловими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, затвердженого постановою КМУ від 31.03.2004 №422, посилання на які міститься у позові. Зазначені норма ЖК України та Положення не поширюються на правовідносини, які виникли між сторонами, а регулюють порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання. Правовідносини щодо користування жилою площею у гуртожитках врегульовані окремою главою 4 розділу ІІІ ЖК Української РСР. Гуртожиток по АДРЕСА_2 не відноситься до фонду житла для тимчасового проживання. Крім того, метою отримання ордеру на кімнату у гуртожитку, відповідно до заяви позивача від 25.02.2019 є реалізація права на використання приватизації жтла, тоді як громадяни, яким надане жиле приміщення з фондів житла для тимчасового проживання, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ цього жилого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти в нього інших мешканців (ч. 3 ст. 132-2 ЖК України).
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання виконавчого комітету Миколаївської міської ради прийняти відповідне рішення щодо забезпечення впорядкованим соціальним житлом ОСОБА_1 також не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Розподіл соціального житла здійснюється на підставі Закону України «Про житловий фонд соціального призначення». Відповідно до ст. 1 цього закону, соціальне житло - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк.
В матеріалах справи відсутні докази, які вказують на те, що позивач звертався з заявою до виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо забезпечення його житлом з фонду соціального призначення.
Позивач не позбавлений можливості у встановленому законом порядку звернутися до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з відповідною заявою про надання йому житла з фонду соціального призначення, і після того, якщо виконавчий комітет розгляне заяву позивача у встановленому законом порядку та відмове позивачу у його наданні, останній буде мати право оскаржити таке рішення до суду.
Враховуючи вищевикладене, суд ввжає, що позов ОСОБА_1 необґрунтований та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати у справі покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 141, 259, 265, 268, 353-354 ЦПК України, суд -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради в особі громадської комісії з житлових питань, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз» про взнання незаконною відмову у наданні у відособлене користування кімнати та видачі ордеру на кімнату у гуртожитку, зобов'язання прийняти відповідне рішення щодо забезпечення впорядкованим соціальним житлом.
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 24.12.2021 року.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради в особі громадської комісії з житлових питань, адреса місцезнаходження: 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20.
Третя особа: Житлово-комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Бриз», адреса місцезнаходження: 54029, м. Миколаїв, вул. Правди, буд. 6-А, код ЄДРПОУ 33250539.
Суддя Т.А. Карташева