Справа № 459/2566/21
Провадження № 2/459/889/2021
13 грудня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Дем'яновської Ю.Д. ,
з участю секретаря судового засідання Яковенко І.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червонограді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяни Василівни, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
12.08.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяни Василівни, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, яким просить стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в його користь 1000000 (один мільйон) гривень на відшкодування моральної шкоди та 12,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди. Свої вимоги мотивує тим, що 03.07.2017 року Сокальським районним судом Львівської області під головуванням судді Струс Тетяни Василівни ухвалено додаткове рішення у справі №454/80/15-ц за його позовомдо Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, яким стягнуто з нього в дохід держави 243,60 коп. судового збору. За наслідками розгляду його касаційної скарги, постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 року зазначене рішення Сокальського районного суду Львівської області скасовано. На його думку, внаслідок прийняття суддею Сокальського районного суду Львівської області ОСОБА_2 незаконного рішення вбачається порушення його немайнових прав, саме приниження ділової репутації, порушення нормальних зв'язків, стосунків з оточуючими людьми так як усі родичі та знайомі глузують з нього, стверджуючи, що він не знає норм чинного законодавства, не веде свою діяльність в межах чинного законодавства. Розмір спричиненої моральної шкоди оцінює у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень. Окрім цього зазначає, що ним понесені витрати у зв'язку із направленням касаційної скарги на додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області від 03.07.2017 року в розмірі 12,00 грн.
Ухвалою від 03.09.2021 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 27.09.2021 року.
27.09.2021 року надійшов відзив на позов судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяни Василівни, у якому остання заперечила доводи позовної заяви, вказала, що такі є особистою незгодою з рішенням суду, яке вправі переглядатися вищими судовими інстанціями. До позовної заяви позивачем не надано доказів, що підтверджують заподіяння йому втрат немайнового характеру. Вважає, що заявлені вимоги є необґрунтованими. Крім того, відповідно до позиції Верховного суду України, висловленій у постанові від 01.03.2017 р. у справі № 6-3139цс16, суддя не є належним відповідачем в таких спорах.
27 вересня 2021 року завершено підготовчий розгляд справи, справу призначено до судового розгляду на 13.10.2021 року.
Відповідач- Державна казначейська служба України у поданому відзиві (вх.№18070 від 05.10.2021 року) позов не визнав, мотивуючи, що Державна казначейська служба забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевого бюджетів, є окремою юридичною особою, має власний кошторис, печатку із зображенням Державного гербу України та своїм найменуванням та не несе відповідальність за дії органів державної влади. Оскільки суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяна Василівна не може бути відповідачем у даній справі, а позивач не вказує, яким саме протиправними діями/бездіяльністю Казначейства (єдиний відповідач по справі) заподіяна моральна шкода, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
13.10.2021 року до суду надійшли відповіді на відзиви судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяни Василівни та Державної казначейської служби України, у яких позивач вказав, що не заперечує стосовно заміни первісного відповідача належним.
У зв'язку із відсутністю відомостей про належне повідомлення учасників про час і місце розгляду справи, про отримання відповіді на відзив відповідачами на час розгляду справи 13.10.2021 року та фізичною неможливістю підготовки останніми у встановлений судом строк заперечення на відзив, з метою дотримання принципу відкритості та диспозитивності судового процесу, розгляд справи 13.10.2021 року відкладено на 02.11.2021 року.
Також 02.11.2021 року, 19.11.2021 року розгляд справи відкладено у звязку з відсутністю у матеріалах справи відомостей про належне повідомлення сторін про час і місце розгляду справи.
У судове засідання 13.12.2021 року сторони не з'явилися, позивач ОСОБА_1 та відповідач суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяна Василівна подали заяви про розгляд справи ї їх відсутності, відповідно зазначивши позивач про повне підтримання позовних вимог, відповідач - заперечення проти позову.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст.5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Нормами статей 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 27.01.2017 року у справі №454/80/15-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.03.2017 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 27.01.2017 року у справі №454/80/15-ц повернуто Сокальському районному суду Львівської області для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення (а.с.5).
03.07.2017 року Сокальським районним судом Львівської області у справі №454/80/15-ц ухвалено додаткове рішення, якими стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 243,60 грн. судового збору (а.с.10).
Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03.10.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області 03.07.2017 року залишено без змін (а.с.11-12).
За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 , 03.04.2019 року Верховним Судом в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, таку задоволено, скасовано додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області 03.07.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 03.10.2017 року (а.с.13-15).
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» вказано, що суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
У статтях 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись в порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Отже, законність процесуальних судових рішень і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з розглядом конкретної справи, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Згідно з частиною 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість судді бути відповідачем у цивільній справі витікає також із тлумачення статей 1174, 1176 Цивільного кодексу України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суддю.
Аналогічний висновок було зроблено й Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 490/7300/14-ц.
Відповідно до ч. 4 ст.58 ЦПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
За змістом статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Окрім цього відповідно до ст. 174 ЦК України держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення. При цьому, відповідно до ст. 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.
Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов'язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов'язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов'язків, у той час як виразником інтересів держави в суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державою суб'єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов'язки, що закріплюються у відповідних нормативно - правових документах.
Згідно підпункту 4 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, одним з основних завдань Мін'юсту є забезпечення самопредставництва Мін'юсту як органу державної влади, який у випадках, передбачених законом, бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави, зокрема через територіальні органи Мін'юсту; здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України.
Отже, належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя, а звертаючись до суду з даним позовом, позивач в якості відповідача не зазначив належного відповідача Державу Україна та, відповідно до частини 4 ст.58 ЦПК України, яка бере участь через відповідний орган, а саме Міністерство юстиції України.
Враховуючи наведене, у задоволенні позову, заявленого до неналежного відповідача- судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяни Василівни, слід відмовити.
Щодо пред'явлених позовних вимог до Державної казначейської служби України суд зазначає наступне.
У позовній заяві позивач просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку матеріальну шкоду в розмірі 12,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень за незаконне додаткове рішення Сокальського районного суду Львівської області 03.07.2017 року.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені статтею 1173 ЦК України.
Відповідно до пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Відповідно до п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015 Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.
Одним із основних завдань Казначейства є реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (п.3).
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок).
Згідно пункту 35 Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка у цих правовідносинах бере участь через орган Казначейської служби як розпорядника бюджетних коштів.
З повноважень та завдань Державної казначейської служби України не вбачається, що цей орган несе відповідальність за шкоду, завдану суддями в результаті протиправної бездіяльності. Самостійним відповідачем Державна казначейська служба України за такого роду позовами бути не може.
Відповідно до пунктів 63, 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляє державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44)).
У пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) зазначено, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.
Згідно з пунктом 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. У справах про відшкодування шкоди державою, остання бере участь як відповідач через той орган, діями якого заподіяно шкоду.
Отже, відповідачем у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, яким заподіяно шкоду. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
До подібних правових висновків за аналогічних фактичних обставин дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 177/63/19 (провадження № 61-1205св20).
Суд не приймає до уваги посилання позивача щодо заміни неналежного відповідача належним з наступних підстав.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61 цс 18)).
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 197 ЦПК України лише у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше.
Правом на залучення співвідповідача чи заміну первісного відповідача наділений виключно позивач, суд з власної ініціативи без відповідного клопотання позивача чи за клопотанням відповідача, чи будь яких інших осіб не вправі змінювати коло відповідачів (залучати співвідповідача, замінювати відповідача, тощо).
Питання щодо заміни неналежного відповідача належним позивач порушує у відповіді на відзив, яку подано після закриття підготовчого судового засідання, та в такому не зазначено ім'я (найменування) належного відповідача, тому суд позбавлений права вирішувати питання щодо зміни сторін, які беруть участь в справі та залучати співвідповідача.
Суд акцентує увагу на тому, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Тобто, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, що є підставою для про відмови у задоволенні позову.
Згідно з ч.7 ст.141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" та судом відмовлено у задоволенні його позовних вимог, тому судовий збір слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяни Василівни, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Судовий збір в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок віднести за рахунок держави.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяна Василівна(ЄДРПОУ 37326021 Львівська область м.Сокаль пл.Січових Стрільців,19).
Відповідач:Держава Україна в особі Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ 37567646, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6).
Повний текст рішення складено 23.12.2021 року.
Суддя: Ю. Д. Дем'яновська