Іменем України
23 грудня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/7528/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О. В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом представника позивача Андрушка Костянтина Павловича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
26 листопада 2021 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява представника позивача Андрушка Костянтина Павловича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління пенсійного фонду України Луганської області з заявою щодо виплати тимчасово припиненої пенсії.
Відмовляючи в виплаті тимчасово припиненої пенсії відповідач посилався на те, що Розпорядженням управління від 15.03.2019 № 126722 на підставі списку пенсіонерів по яких документи, що засвідчують особу та підтверджують громадянство України і за даними Державної міграційної служби визнані недійсними або втраченими, виплату пенсії було призупинено до з'ясування.
За особистою заявою позивача про поновлення пенсії від 17.04.2019 та наданим новим паспортом, виплату пенсії поновлено на основну відомість травня 2019 року, але не сплачено до теперішнього часу.
Таким чином, за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 позивач пенсію не отримував, внаслідок протиправного припинення виплати пенсії.
Враховуючи вищенаведене позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області протиправною та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Луганської області виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 тимчасово припинену пенсію за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року.
Зазначена позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження в адміністративній справі суд не вбачає, у зв'язку з чим вважає за необхідне відкрити провадження у справі.
Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 15-16).
20 грудня 2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позов (а.с. 19-20), в якому відповідач заперечує проти позовної заяви та зазначає, що позивач звернувся 24.09.2014 до відповідача із заявою про взяття на облік.
Розпорядженням Управління № 871 від 30.09.2014 позивача було взято на облік у відповідача як внутрішньо переміщену особу за матеріалами електронної пенсійної справи.
Розпорядженням управління від 15.03.2019 № 126722 на підставі списку пенсіонерів по яких документи, що засвідчують особу та підтверджують громадянство України і за даними Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими, виплату пенсії було призупинено до з'ясування з 01.04.2019.
Із заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 позивач звернувся до відповідача 17.04.2019.
Рішенням від 19.04.2019 відновлено нарахування та виплата пенсії з травня 2019 року по теперішній час.
У відповідності до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На теперішній час цей порядок не прийнято.
Позивачу були нараховані суми соціальних виплат за минулий період, в даному випадку це за період з 01.04.2019 по 30.04.2019 у сумі 6131,45 грн.
Також відповідач зазначив, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.
Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 01 грудня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 15-16).
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), є пенсіонером, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується наявними копіями документів, а саме: паспорта громадянина України та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с. 3, 4, 7).
ОСОБА_1 звернувся 24.09.2014 до відповідача із заявою про взяття на облік (а.с. 22).
Розпорядженням Управління № 871 від 30.09.2014 позивача було взято на облік у відповідача як внутрішньо переміщену особу за матеріалами електронної пенсійної справи (а.с. 22).
Розпорядженням управління від 15.03.2019 № 126722 на підставі списку пенсіонерів по яких документи, що засвідчують особу та підтверджують громадянство України і за даними Державної міграційної служби визнані недійсними, викраденими або втраченими, виплату пенсії було призупинено до з'ясування з 01.04.2019 (а.с. 24).
Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернувся до відповідача 17.04.2019 (а.с. 25).
Рішенням № 909270126722 від 19.04.2019 позивачу відновлено нарахування та виплата пенсії з травня 2019 року по теперішній час (а.с. 26).
Довідкою пенсійного органу підтверджено, що за відповідачем рахується борг з виплати пенсії позивачу за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року (а.с. 27).
На підставі вищевказаних письмових доказів судом встановлено, що пенсійна справа позивача перебуває на обліку у відповідача. Виплату пенсії припинено з 01 квітня 2019 року та поновлено з травня 2019 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі “Суханов та Ільченко проти України” (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: “перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою” (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету “в інтересах суспільства”. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено “справедливий баланс” між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України” (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення “законів”. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-VI (далі - Закон №1058).
Відповідно ст.5 Закону №1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно ст.85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII, який згідно його преамбули відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до ст.7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509 (Офіційний вісник України, 2014 р., №81, ст.2296; 2015 р., №70, ст.2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання, що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.
Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 1 жовтня 2014 року (в редакції Постанови КМУ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та абзацом шостим цього пункту. Довідка, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".
Відповідно до ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Верховний Суд у постанові від 22 березня 2018 року (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд не вбачає підстав для відступлення від зазначеного правового висновку Верховного Суду.
Судом встановлено, що відповідачем було прийнято розпорядження про призупинення виплати позивачу пенсії на підставі отриманої інформації від УДМС в Луганській області №1419/02-02 від 14.02.2019 про визнання недійсним паспорту серія НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що норми ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не містять підстав призупинення виплати пенсії, при цьому серед підстав припинення виплати пенсії відсутня вищезазначена підстава.
Також, слід підкреслити пріоритетність застосування положень ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, посилання відповідача в обґрунтування припинення виплати пенсії нормами Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема, у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання пенсіонера є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону №1058-IV.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів надсилання позивачу спірного розпорядження, або повідомлення позивача стосовно призупинення виплати пенсії.
Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.
У рішенні по справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Отже, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.
За таких обставин, беручи до уваги надані позивачем докази в їх сукупності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача.
З вищевикладених підстав суд також вважає неможливим застосувати до спірних правовідносин положення Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (у редакції, чинній до 30 серпня 2019 року), якими регламентовано, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Взявши на себе обов'язок із виплати особі пенсії за минулий період (стаття 46 Закону № 1058-IV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов'язку перед особою виступає держава в цілому.
Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату пенсії, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що припинення виплати позивачу раніше призначеної пенсії здійснено відповідачем за відсутності підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, або підстав, передбачених іншим законом.
Відповідно, суд дійшов висновку, що пенсія, не виплачується позивачу з вини відповідача, тому має бути нарахована та виплачена за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
Матеріалами справи встановлено та відповідач не заперечує щодо наявної суми заборгованості з виплати пенсії позивачу у розмірі 6131,45 грн, яка не виплачена відповідачем у строки, визначені статтями 46 та 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оскільки на день розгляду справи належними доказами підтверджено наявна заборгованість з виплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 6131,45 грн, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області зазначеної заборгованості.
З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 6131,45 грн.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо посилання відповідача на пропущення строку звернення до суду суд зазначає таке.
Позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов подано своєчасно, а тому підстав для поновлення строку на звернення до адміністративного суду не має.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 9 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов представника позивача Андрушка Костянтина Павловича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість з пенсії за період 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 6131,45 грн (шість тисяч сто тридцять одна гривня 45 коп).
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Ірметова