про повернення позовної заяви
22 грудня 2021 року м. Київ № 320/16975/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панова Г.В., розглянувши позовну заяву
ОСОБА_1
до Таращанської міської ради,
ОСОБА_2
про визнання протиправними дій та скасування рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Таращанської міської ради, ОСОБА_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Таращанської міської ради та скасувати рішення № 2052-14-VIII яке прийняте 28 вересня 2021 року Таращанською міською радою про надання дозволу ОСОБА_2 на укладання договору особистого платного строкового сервітуту по вул.Білоцерківська в межах міста Тараща Білоцерківського району Київської області площею 0.006 га для розміщення та обслуговування будівель торгівлі (встановлення тимчасової споруди) терміном на 4 роки;
- визнати протиправними дії Таращанської міської ради та скасувати рішення № 3473-17-VIII яке прийняте 25.11.2021 року Таращанської міської ради , яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під тимчасовою спорудою побутово-торгівельного павільйону площею 0,00525 га та наданні оренди на 10 років.
У силу положень пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Тобто, з'ясуванню підлягає підстава та обставини, за яких виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Так, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Дана правова позиція висловлена Верховним судом України від 18 липня 2018 року по справі № 815/2082/17 (адміністративне провадження №К/9901/4235/18).
Як вбачається із змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів справи, предметом позову в частині позовних вимог є рішення № 2052-14-VIII яке прийняте 28 вересня 2021 року Таращанською міською радою про надання дозволу ОСОБА_2 на укладання договору особистого платного строкового сервітуту по АДРЕСА_2 площею 0.006 га для розміщення та обслуговування будівель торгівлі (встановлення тимчасової споруди) терміном на 4 роки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач зазначає, що рішенням №145 від 25.06.1997 року виконкому Таращанської міської ради народних депутатів ОСОБА_1 виділено в тимчасове користування корототкострокове на 3 роки на умовах оренди земельну ділянку площею 52,5 кв.м. для становлення нового павільйону громадського харчування по АДРЕСА_2 /поз.№2/. Цим же рішенням позивачу надано дозвіл на встановлення нового павільйону громадського харчування по АДРЕСА_2 /поз.№2/ та зобов'язано після закінчення робіт по встановленню павільйона пред'явити його комісії виконкому міської Ради народних депутатів для введення в експлуатацію.
Позивач зазначив, що в подальшому 02.11.2001 року між ним та Таращанською міською Радою народних депутатів в особі міського голови м. Тараща Київської області було укладено договір, який посвідчено Лосіцькою Л.П. приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області та зареєстровано в реєстрі за №3912.
Відповідно до цього договору Таращанська міська Рада надає, а ОСОБА_1 приймає у тимчасове користування (на умовах оренди) земельну ділянку загальною площею 52,5 кв.м по АДРЕСА_3 під встановлення павільйону для торгівлі. Земельна ділянка надається строком на 10 років з оплатою 10 (десять) гривень за 1 кв. м.
Додав, що 26.11.2011 за принципом мовчазної згоди вказаний договір оренди земельної ділянки в силу частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» був погоджений на тих же умовах до 26.11.2021.
Також позивач вказав, що після подання 18 жовтня 2021 року відповідної заяви до Таращанської міської ради він дізнався, що достроково не розриваючи договір оренди земельної ділянки без будь яких письмових попереджень та вилучення земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 «б, частину даної земельної ділянки рішенням за № 2052 -14-VIII від 24 вересня 2021 року було передано ОСОБА_2 .
Таким чином, спірні правовідносини в частині оскарження рішення № 2052-14-VIII яке прийняте 28 вересня 2021 року Таращанською міською радою про надання дозволу ОСОБА_2 на укладання договору особистого платного строкового сервітуту по АДРЕСА_2 площею 0.006 га для розміщення та обслуговування будівель торгівлі (встановлення тимчасової споруди) терміном на 4 роки, виникли у зв'язку з необхідністю захисту права на володіння земельною ділянкою, яка перебуває у оренді в позивача на підставі договору оренди.
Зі змісту позовної заяви слідує, що предмет позову в цій частині позову складають вимоги щодо захисту права позивача, передбаченого Земельним кодексом України - права користування на земельну ділянку. Отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Суд також враховує ту обставину, що позовна заява не містить жодних доказів про те, що Таращанською міською радою були допущені процедурні порушення при прийнятті оскаржуваного рішення.
За практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що даний спір в частині позовних вимог про скасування рішення № 2052-14-VIII яке прийняте 28 вересня 2021 року Таращанською міською радою про надання дозволу ОСОБА_2 на укладання договору особистого платного строкового сервітуту по АДРЕСА_2 площею 0.006 га для розміщення та обслуговування будівель торгівлі (встановлення тимчасової споруди) терміном на 4 роки є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Суд вважає, що за предметом спору та суб'єктним складом сторін, вказана позовна вимога має розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки стосується захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, що виникають із земельних відносин. Водночас адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) належність права власності, зокрема, на земельні ділянки.
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 184/2470/13.
Відтак, за результатом розгляду матеріалів позовної заяви суд дійшов висновку про необхідність її повернення з огляду на таке.
Частиною першою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Згідно із частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Приписами частини четвертої статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Суд зауважує, що зазначені правові норми стосовно можливості заявлення позивачем пов'язаних між собою вимог в одному позові направлені на гарантування процесуальної економії в межах судового розгляду, а також на забезпечення єдності судової практики, з огляду на те, що спірні правовідносини, задля вирішення яких позивач звертається до суду, пов'язані між собою єдиними підставами їх виникнення або поданими доказами, внаслідок чого окремий розгляд цих вимог в межах різних проваджень є недоцільним та не сприяє унифікованості національної судової практики.
Водночас, як було зазначено судом, вимога позивача про скасування рішення № 2052-14-VIII яке прийняте 28 вересня 2021 року Таращанською міською радою про надання дозволу ОСОБА_2 на укладання договору особистого платного строкового сервітуту по АДРЕСА_2 площею 0.006 га для розміщення та обслуговування будівель торгівлі (встановлення тимчасової споруди) терміном на 4 роки підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
При цьому, вимога щодо скасування рішення № 3473-17-VIII яке прийняте 25.11.2021 року Таращанської міської ради , яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 під тимчасовою спорудою побутово-торгівельного павільйону площею 0,00525 га та наданні оренди на 10 років підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем позовні вимоги мають різні підстави їх виникнення, які не пов'язані між собою та підлягають розгляду за правилами різного судочинства що, у свою чергу, не відповідає правилам об'єднання позовних вимог, які викладені у статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з п.6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
З огляду на те, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне позовну заяву ОСОБА_1 до Таращанської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення, - повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
Відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 169, 172, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Таращанської міської ради, ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та скасування рішення,- повернути позивачу з усіма доданими до неї документами.
2. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Панова Г. В.