Справа № 522/11600/20
Провадження № 2/522/2338/21
20 грудня 2021 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді Свяченої Ю.Б.,
при секретарі судового засідання Шеян І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 в якому просить зобов'язати відповідача отримати від ПАТ «УкрСиббанк» суму 112591 грн. 49 коп. згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси по справі №522/10105/15-ц від 03.02.2017 р.; зобов'язати ОСОБА_2 (прізвище отримане в шлюбі - ОСОБА_3 ) повернути борг, взятий у ОСОБА_1 згідно розписки від 11.06.2016 року у сумі 56296 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_2 (прізвище отримане в шлюбі - ОСОБА_3 ) 11.06.2016р. написала боргову розписку, якою підтвердила факт отримання в борг від ОСОБА_1 кошти в сумі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень. Цією розпискою відповідач зобов'язалася повернути взяті в борг кошти після того, як буде виграна відповідачем справа №522/10105/15-ц, яка розглядалася Приморським районним судом м. Одеси та згідно судового рішення сума переплати буде перерахована банком на рахунок відповідача, тобто сплатити позивачу половину перерахованої суми. 27.08.2015р. позивач, як представник ОСОБА_4 згідно довіреності від 18.08.2015р. подав зустрічний позов до ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення з ПАТ «УкрСиббанк» переплати в сумі 122 314,33 грн. 03.02.2017 р. Приморський районний суд м. Одеси по справі №522/10105/15-ц виніс рішення, яким зустрічний позов задовольнив, стягнув з ПАТ «УкрСиббанк» суму переплати, в розмірі 122314,33 гривні та закрив договір про надання споживчого кредиту № 11351143000 від 26.05.2008 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачем, у зв'язку з виконанням даного договору 03.07.2014р. та було видано виконавчий лист від 03.02.2017 р. 31.03.2020 р. Одеський апеляційний суд виніс Постанову, якою Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.02.2017 р. змінив зменшивши суму переплати до 112 591 грн. 49 коп. 01.06.2020 р. позивач направив в адресу відповідача Вимогу щодо повернення боргу згідно розписки від 11.06.2016 р., однак відповіді позивач не отримав.
Ухвалою суду від 10.08.2020 року позов залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою суду від 14.09.2020 року по справі відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін з призначенням судового засідання на 23.12.2020 року.
23.12.2020 року у судове засідання з'явився позивач. Відповідач у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Розгляд справи відкладено на 01.04.2021 року.
01.04.2021 року у судове засідання з'явився позивач. Відповідач у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Розгляд справи відкладено на 24.06.2021 року.
24.06.2021 року у судове засідання з'явився позивач. Відповідач у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Від відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання. Розгляд справи відкладено на 05.10.2021 року.
05.10.2021 року учасники процесу у судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. Про причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 11.11.2021 року.
11.11.2021 року учасники процесу у судове засідання не з'явилися. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. Від відповідача надійшла заява про відкладення судового засідання. Розгляд справи відкладено на 06.12.2021 року.
06.12.2021 року у судове засідання з'явився відповідач. Позивач у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Розгляд справи відкладено на 20.12.2021 року.
У судове засідання 20.12.2021 року з'явилися позивач та відповідач. Позивач позов підтримав в частині зобов'язання відповідача повернути отримані в борг кошти, просив задовольнити позов у цій частині. Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 (прізвище отримане в шлюбі - ОСОБА_3 ) 11.06.2016 р. написала розписку, якою зобов'язалась у разі виграшу справи №522/10105/15-ц, яка розглядалася Приморським районним судом м. Одеси та отримання грошових коштів на її рахунок у Прокредит банку, сплатити своєму адвокату Воскобойнікову Віталію Осиповичу половину перерахованої суми, у якого були взяті в борг 50000 гривень.
Позивач посилається на те, що справа була виграна в суді, однак відповідач відмовляється повертати грошові кошти.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вибір спосіб захисту своїх прав покладається на позивача.
Так, обираючи спосіб захисту своїх прав, позивач вказував, що між ним та відповідачами виникли договірні правовідносини, що випливають із грошового зобов'язання, а саме договору позики, оформленого борговою розпискою.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1, 2 п.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс 13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Виходячи з вимог статтей 1046,1047 ЦК України, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.
Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-487цс17).
Так, надаючи оцінку наявної у матеріалах справи копії розписки у сукупності із наявними у матеріалах справи доказами, суд доходить до висновку, що вказана розписка не може свідчити про наявність укладення між сторонами договору позики, виходячи з наступного.
Верховний Суд вказує, що боргова розписка підтверджує не лише факт укладення договору позики та погодження його умов між кредитором та боржником, а також вона засвідчує й безпосередньо факт отримання боржником від кредитора грошових коштів у певному розмірі або речей. Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Тобто, для доведення в суді під час розгляду справи про стягнення боргу за розпискою факту передачі грошових коштів або речей від кредитора боржнику, достатньо самої боргової розписки із посилання в її тексті на такі обставини та зазначення дати на підтвердження моменту передачі предмета позики.
Не менш важливою складовою змісту боргової розписки є зазначення в її тексті обов'язку боржника повернути предмет позики кредитору.
Правова позиція стосовно того, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, окрім інших умов, має містити вказівку на зобов'язання боржника повернути грошові кошти або речі, які є предметом позики, була висловлена ще Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15. Така позиція абсолютно кореспондується з імперативними приписами ст. 1046 Цивільного кодексу України та на сьогоднішній день є незмінною, а також застосовується судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час розгляду такої категорії справ (наприклад, одна з останніх наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень: постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 379/942/17, провадження № 61-39368св18 від 01 липня 2020 року).Щодо зазначення моменту повернення предмета позики, то така умова має бути погоджена сторонами, та вони можуть дійти згоди щодо посилання на кінцеву дату такого повернення. Також, в розписці дату можна не зазначати, та строк виконання боржником свого зобов'язання з повернення позики буде визначатися вимогою кредитора про це (в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з наявною в ній нормою, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства).
Отже, з тексту розписки, яка надана позивачем, суд вбачає лише виникненні у відповідача певного зобов'язання по відношенню до позивача.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник - відповідач) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За правилами, передбаченими ст. ст. 509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).
За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст. ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України).
У ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання відповідача ОСОБА_2 обумовлені результатом розгляду цивільної справи № 522/10105/15-ц.
Так, постановою Верховного Суду від 03.03.2021 року по даній справі, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року в частині зустрічних позовних вимог про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору скасувано. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до акціонерного товариства «Укрсиббанк» про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору відмовлено.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.09.2021 року по даній справі задоволено заяву Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про поворот виконання судового рішення. Вирішено в порядку повороту виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 лютого 2017 року та постанови Одеського апеляційного суду від 31 березня 2020 року у справі № 522/10105/15-ц за позовом Акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» про стягнення суми переплати, закриття кредитного договору - стягнути зі ОСОБА_6 на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» 112 591,49 грн (сто дванадцять тисяч п'ятсот дев'яносто одна грн 49 коп.).
За таких обставин, суд доходить висновку, що підстави для виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем не виникли, а тому дані позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. ?
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10-13, 43, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 95, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення суду виготовлено 23 грудня 2021 року.
Суддя Ю.Б. Свячена
20.12.21