29 листопада 2021 року Справа № 160/16333/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
13.09.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
-визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нового розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриману під час проходження військової служби за 2015, 2017 роки;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), отриманої під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби 2015, 2017 роки з урахуванням раніше виплачених сум.
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди з урахуванням раніше виплачених сум за 2015, 2017 роки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 з 09.08.2005 року. Наказом начальника Генерального штабу - Головокомандувача Збройних Сил України від 16.09.2019 №461 його було звільнено у запас за станом здоров'я. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2019 №206 з 17.10.2019 позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. За період проходження військової служби позивачу нараховувалась та виплачувалась матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2015 та 2017 роках, однак дана виплата, на переконання позивача, була проведена не в повному обсязі, а саме без включення до неї щомісячної додаткової грошової винагороди. У зв'язку з чим він звернувся до відповідача із адвокатським запитом стосовно надання інформації про повний розмір зазначеної виплати та проведення донарахування та виплати недоплаченої частки матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015,2017 роки. Проте, листом №524 від 30.08.2021 відповідач повідомив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2015,2017 роки була проведена у повному обсязі та донарахуванню не підлягає.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача незаконною та протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/16333/21, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
08.11.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив від військової частина НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування своєї позиції зазначає наступне.
Виплата військовослужбовцям Збройних сил України матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових потреб в оспорюваний період здійснювалась на підставі наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260. При цьому, положення п.33.3 наказу чітко окреслюють обсяг складових грошового забезпечення, що враховуються при визначенні максимального розміру матеріальної допомоги. Окрім того, відповідно до п.8 Інструкції про розмірі і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, що втратила чинність від 16.12.2016, щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. З огляду на викладене вважає, що діяв в межах та у спосіб визначений чинним законодавством України, підстави для задоволення позову відсутні.
Щодо несплати позивачем судового збору відповідачем зауважено, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом з приводу оскарження дій суб'єкта владних повноважень щодо не виплати індексації грошового забезпечення, яка не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, то позивач не звільнений від сплати судового збору за подання даного позову згідно до положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Стосовно строку звернення до суду зазначає, що позивач звернувся з позовною заявою у вересні 2021 року. У відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2019 №206 його було звільнено з військової служби. Наказ про своє звільнення позивач у встановлений ч.2 ст.122 КАС України шестимісячний строк для звернення до суду за захистом прав, не оскаржував. Тому вважає, що позовна заява подана с пропуском строку та повинна бути залишена без розгляду.
Щодо витрат на правничу допомогу зазначає, що адвокатом було значно завищено вартість послуг наданих позивачеві виходячи з кількості відпрацьованих документів та часу затраченого на відпрацювання кожного документу.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258-263 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій з січня 2015 року, у період з 09.08.2005 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Так, відповідно до витягу з наказу від 09.08.2005 №152 (по стройовій частині) майора ОСОБА_1 визнано таким, що з 09.08.2005 року справи та посаду офіцера відділення інформаційно-пропагандистського забезпечення відділу з гуманітарних питань прийняв та приступив до виконання обов'язків за посадою.
Відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16.09.2019 №461 полковника ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (підпункт «б») за станом здоров'я.
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.09.2019 №206 (по стройовій частині) з 17.10.2019 позивача виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Індустріального районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Дніпра.
У вказаному вище наказі зазначено, що станом на 26.09.2019 вислуга років у Збройних Силах становить : календарна - 28 років 01 місяць 25 днів. Станом на 17 жовтня 2019 року щорічну відпустку за 2019 рік використав, грошову допомогу для оздоровлення отримав. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України, від 07.06.2018 №260, за 2019 рік не отримав. Також, згідно до витягу з наказу № 206 від 26.09.2019 виплачено грошову компенсацію в сумі 96 401,19 грн. та одноразову грошову допомогу по звільненню.
16.08.2021 року позивач звернувся до військової частини із запитом щодо отримання інформації (документів), в тому числі щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з розкладанням на складові за період 2015-2018 роки.
За результатом опрацювання запиту позивача листом від 30.08.2021 за вих.№524 військовою частиною було підготовлено такі довідки.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 30.08.2021 №52417 сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік склала 5193,38грн. та з наступних складових: оклад за званням - 135,00грн., посадовий оклад - 1600,00грн., надбавка за вислугу років (35%) - 607,25грн., надбавка за особливості проходження служби (50%) - 1171,13грн., надбавка за таємність (15%) - 240,00грн. та премія (90%) - 1440,00грн. Виплата проведена у листопаді 2015 року.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 від 30.08.2021 №52419 сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік склала 9963,50грн. та з наступних складових: оклад за званням - 135,00грн., посадовий оклад - 1600,00грн., надбавка за вислугу років (40%) - 694,00грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1214,50грн., надбавка за таємність (15%) - 240,00грн. та премія (380%) - 6080,00грн. Виплата проведена у грудні 2017 року.
Вважаючи, що відповідачем не у повному обсязі було виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік та за 2017 рік, тобто без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції, що діяла момент спірних відносин, далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до положень статті 1-2 вказаного Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (в редакції на момент спірних відносин) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 постанови № 889 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду:
1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
2) військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби):
з 01 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення;
з 01 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
3) особам начальницького складу, які проходять службу на посадах льотного складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій, - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
4) військовослужбовцям Національної гвардії (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення;
6) співробітникам кадрового складу (військовослужбовцям) Служби зовнішньої розвідки - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Згідно із пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання постанови № 889 Міністр оборони України наказом від 15 листопада 2010 року затвердив Інструкцію № 595.
Згідно із пунктами 3, 4 Інструкції № 595 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений).
Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов'язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, і до дня їх звільнення від виконання обов'язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов'язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних командирів (начальників)).
Відповідно до пункту 5 Інструкції № 595 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8, 9 Інструкції № 595 встановлено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Наказом Міністра оборони України від 24 жовтня 2016 року відповідно до постанови № 889 затверджено Інструкцію № 550 та визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595 «Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України».
Пунктом 1 Інструкції № 550 встановлено, що вона визначає порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці), які займають посади в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), щомісячної додаткової грошової винагороди (далі - винагорода).
Відповідно до пункту 3 Інструкції № 550 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов'язків за якою він допущений)
Згідно з пунктом 5 Інструкції № 550 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).
Пунктами 8-10 Інструкції № 550 встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Розміри винагороди встановлюються наказами Міністерства оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби у межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони України (Головного управління розвідки Міністерства оборони України) у державному бюджеті України на відповідний рік.
Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров'ю військовослужбовців або інших осіб.
Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція № 260).
Відповідно до розділу XXXIII «Правила виплати матеріальної допомоги» Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 33.1.). Розмір матеріальної допомоги установлюється за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.33.3.).
Отже, Законом №2011-ХІІ та чинною на час спірних відносин постановою КМУ №1294 передбачено, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входить, в тому числі, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відтак, винагороди, які мають постійний характер, входять до складу грошового забезпечення військовослужбовців.
Щомісячна додаткова грошова винагорода була установлена рішенням Кабінету Міністрів (постанова КМУ №889) та виплачувалася військовослужбовцям щомісяця з дня її запровадження до дня виключення такого військовослужбовця із списків особового складу частини, тобто мала постійний (систематичний) характер.
В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачу була нарахована виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік та 2017 рік.
Так, сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік склала 5193,38грн. та з наступних складових: оклад за званням - 135,00грн., посадовий оклад - 1600,00грн., надбавка за вислугу років (35%) - 607,25грн., надбавка за особливості проходження служби (50%) - 1171,13грн., надбавка за таємність (15%) - 240,00грн. та премія (90%) - 1440,00грн.
Виплата проведена у листопаді 2015 року (довідка військової частини НОМЕР_4 від 30.08.2021 №52417).
Сума матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік склала 9963,50грн. та з наступних складових: оклад за званням - 135,00грн., посадовий оклад - 1600,00грн., надбавка за вислугу років (40%) - 694,00грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань (50%) - 1214,50грн., надбавка за таємність (15%) - 240,00грн. та премія (380%) - 6080,00грн.
Виплата проведена у грудні 2017 року (довідка військової частини НОМЕР_4 від 30.08.2021 №52419).
Отже, матеріалами справи підтверджено, що щомісячна додаткова грошова винагорода не була включена до матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік та 2017 рік.
В обґрунтування підстав не включення щомісячної додаткової грошової винагороди до матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки відповідачем у відзиві зазначено про те, що Інструкцією №260 не передбачено включення винагород до матеріальної допомоги, а Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не є таким, що визначає порядок нарахування допомоги для вирішення соціально-побутових потреб.
Суд критично оцінює таку позицію відповідача, оскільки структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду.
Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Відповідних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2021 року у справі №825/997/17 (провадження № 11-281апп21)
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.
Згідно із п. 33.3 розділу XXXIII «Правила виплати матеріальної допомоги» Інструкції №260 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається матеріальна допомога, включаються посадові оклади, оклади за військовими званнями та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Водночас, застосовуючи зазначену Інструкцію №260 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889 (чинної на час нарахування виплати матеріальної допомоги), а не інструкцій № 260.
З наведених мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, щомісячної додаткової грошової винагороди.
З огляду на викладене, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Законом №2011-ХІІ та постановою № 889, є протиправними, а тому відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Законом №2011-ХІІ та постановою № 889.
Посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами не враховуються судом, оскільки строки давності до спорів даної категорії (заробітна плата) не застосовуються (рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. у справі №1-13/2013 (8-рп/2013).
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на наведене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом встановлено, що між Адвокатським об'єднанням «МОДУМ» та позивачем укладено Договір №01/12-07 від 12.07.2021 про надання правової допомоги, відповідно до пункту 1.2. якого Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання по наданню Клієнту у тому числі, але не виключно, послуг консультаційно-правового характеру в формі захисту прав та інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, в органах Державної податкової служби України, місцевого самоврядування, судових органах, в органах державної виконавчої служби, в органах Державної казначейської служби України, в правоохоронних органах, в органах досудового розслідування та в системі органів судової експертизи, надання консультацій та розробки процесуальних документів відповідно до цього Договору, а Клієнт зобов'язується прийняти ці послуги та здійснити їх оплату на умовах цього Договору.
Надання професійної правничої допомоги в адміністративному судочинстві (процесі) «Виконавцем» покладено на адвоката Буряк Олену Миколаївну, яка діє на підставі Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №5398, виданого 13.05.2019.
На підтвердження фактичного судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 7000,00 грн., позивачем до суду надано:
- акт надання послуг від 08 вересня 2011 року, згідно з яким виконавцем було виконані наступні роботи (надані послуги):
надання консультацій та узгодження правової позиції,
опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців,
складання позовної заяви стосовно стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а також завірення додатків для суду та сторін.
Суд також зазначає, що на виконання умов Договору про надання правової допомоги, складається Акт прийому-передачі наданої правової допомоги (адвокатських послуг). Між тим, з наданого акту наданих послуг від 08.09.2021 року є незрозумілим, коли фактично були виконані окремі види робіт та з чого формувалась вартість саме цих послуг у сумі 7000,00 грн.
Доказів того, що виконавцем послуг (адвокатом) здійснювались будь-які види адвокатської діяльності (запити, клопотання, заяви, подання доказів у справі та ін.) в рамках Договору про надання правової допомоги №01/12-07 від 12.07.2021р., матеріали справи не містять.
Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Між тим, суд зазначає, що доказів понесення витрат на адвоката у цій справі позивачем не надано.
Крім того, з наданого позивачем акту виконаних послу від 08.09.2021 року не можливо встановити тривалість часу роботи, витраченого виконавцем саме на позов стосовно стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням додаткової грошової винагороди. Відсутність у акті виконаних послуг від 08.09.2021 року часу, витраченого адвокатом на конкретні роботи (послуги), унеможливлює здійснення такого аналізу.
При цьому, така послуга, як надання консультацій є не конкретизованою, а також такою, що не має прямого зв'язку із предметом спору.
Завірення ж додатків для суду і сторін є технічною роботою, яка не вимагає від виконавця специфічних знань чи навичок, та не обов'язково повинна виконуватись адвокатом чи іншим працівником в галузі права, відтак час щодо завірення додатків для суду і сторін не повинен враховуватись при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Суд зазначає, що справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав. Крім того, суд враховує, що у даній категорії справ існує усталена судова практика.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що у поданих документах не обґрунтовано заявлену адвокатським об'єднанням вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, акту виконаних робіт пропорційно до предмета спору. Розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, у рішенні ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), №34884/97).
З огляду на вказане, заява щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судового збору.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), щодо здійснення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нарахування і виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2015 та 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, отриманої під час проходження військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) за 2015, 2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та раніше виплачених сум.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник