Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/540/21
Провадження № 2/499/326/21
Іменем України
заочне
23 грудня 2021 року смт. Іванівка
Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Мельника Р.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Іванівка Одеської області в порядку спрощеного провадження справу за позовом Знам'янської сільської ради Іванівського району Одеської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення,-
Представник позивача в особі голови Знамянської сільської ради Іванівського району Одеської області Тринчі В.С. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
Вимоги обґрунтовано тим, що на балансі Знам'янської сільської ради Березівського (колишнього Іванівського) району знаходиться квартира АДРЕСА_1 .
У даній квартирі без відповідних документів, що підтверджують перебування на законних підставах, проживає відповідач ОСОБА_1 , 1988 року народження.
На ім'я відповідача ордер на зайняття спірного приміщення не видавався, договір найму не укладався, особовий рахунок зі сплати за житлово-комунальних послуги не відкривався, тому вона є особою, яка самоправно зайняла жиле приміщення.
Відповідач не була вселена як член сім'ї наймача та виселення її пов'язане з відсутністю будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Відповідно до рішення виконавчого комітету Знам'янської сільської ради Іванівського району Одеської області №272 від 21 жовтня 2020 року наданий дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних долях кожному.
Дані особи зареєстровані на даній жилій площі, але через перешкоди які чинить відповідач, не можуть проживати та реалізувати своє право на приватизацію, оскільки у них немає доступу до квартири, щоб провести інвентаризацію та виготовити технічний паспорт.
Відповідач категорично відмовилася у добровільному порядку звільнити спірне жиле приміщення. Звернення до правоохоронних органів щодо незаконного проживання ОСОБА_1 та прийняття відповідних мір, до позитивного результату не привело, що стало підставою для звернення до суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явилася, надали заяву про розгляд справи без їх участі.
Відповідачка у судове засідання вчетверте не з'явилася, про причини неявки не повідомила, заяв клопотань не надавала.
Відповідачці на адресу проживання , згідно довідки сільської ради, направлялася копія ухвали про відкриття провадження у справі та позовна заява з додатками, яку вона отримала, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. У встановлений законом строк відповідачка відзив на позов не подавала, з порядком розгляду справи спрощеного провадження ознайомлена.
Повторно, тричі відповідачці на зазначену адресу місця проживання направлено виклик у судове засідання, проте на адресу суду повертаються конверт без вручення адресату. Причиною невручення та повернення поштового відправлення є відсутність адресату за вказаною адресою.
Враховуючи ту обставину, що відповідачка по справі отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позову з додатками, їй відома та обставину, що за її участю в проваджені суду перебуває цивільна справа, суд вважає, що в подальшому вона повідомлялась про дати судових засідань належним чином.
Отже судом було вжито всі можливі заходи, щодо виклику відповідача по справі до суду.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01.04.2008, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26.04.2007).
Суд на підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи згоду представника позивача, ухвалив розглядати справу в заочному порядку.
Третя особа, у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.
Дослідивши позовну заяву та долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що на балансі Знам'янської сільської ради Березівського (колишнього Іванівського) району знаходиться квартира АДРЕСА_1 .
У даній квартирі без відповідних документів, що підтверджують перебування на законних підставах, проживає відповідач ОСОБА_1 , 1988 року народження.
На ім'я відповідача ордер на зайняття спірного приміщення не видавався, договір найму не укладався, особовий рахунок зі сплати за житлово-комунальних послуги не відкривався, тому вона є особою, яка самоправно зайняла жиле приміщення.
Відповідач не була вселена як член сім'ї наймача та виселення її пов'язане з відсутністю будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
За змістом довідки № 342 від 22 червня 2021 року Знам'янської сільської ради у спірній квартирі проживає без реєстрації ОСОБА_1 (а.с. 7).
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Частиною 3 ст.116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Верховний суд України у справі за №6-2010цс16 зазначив, що такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення.
У 2018 році до суду з позовом до Знам'янської сільської ради про визнання права користуванням житловим приміщенням та зобов'язання укласти договір найму зверталася мати відповідача ОСОБА_6 . У постанові від 29.07.2020 року ВСУ зазначив, що ОСОБА_6 (мати відповідача) проживала у спірній квартирі без дотримання встановленого порядку, без письмової згоди основного наймача, зареєстрованою у спірній квартирі вона не була, а зареєстрована за іншою адресою, в задоволенні клопотання про укладення договору оренди жилого приміщення їй було відмовлено, тому у суду не було законних підстав визнавати за ОСОБА_6 право користування спірною квартирою та для зобов'язання відповідача укладати з нею договір найму житлового приміщення.
Вказані обставини доводять, що відповідач не була вселена як член сім'ї наймача та виселення її пов'язане з відсутністю будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Суд звертає увагу, що ст.ст. 64, 156 ЖК УРСР не застосовуються в даному випадку і право на проживання у квартирі, навіть, якщо припустити в даному випадку - членів сім'ї колишнього власника, припиняється з моменту переходу права власності на неї до іншої особи. Аналогічно не допомагає тут і правила ст. 405 ЦК України, оскільки за положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Також слід зауважити, що право членів сім'ї власника користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на нерухоме майно в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16, в якій Суд прийшов до висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-якій час.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.
У частині першій, другій статті 319 ЦК України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном закріплено устаттях 401-406 ЦК України.
Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Приймаючи до уваги те, що проживання відповідача у спірній квартирі перешкоджає представнику позивача, як володільця, в повній мірі розпоряджатися своїм майном, суд вважає за можливе захистити право ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , яким відповідно до рішення виконавчого комітету Знам'янської сільської ради Іванівського району Одеської області №272 від 21 жовтня 2020 року наданий дозвіл на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , усунувши перешкоди у здійсненні ними права користування.
Разом із тим, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до приватного і сімейного життя, житла та кореспонденції. Держава не може втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, тобто переслідує легітимну мету.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
У своїй практиці ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, дійшла висновку, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.
Законність виселення, яке є втручанням у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.
Аналізуючи обставини цієї справи, суд дійшов висновку, що втручання у право відповідачки на повагу до житла шляхом її виселення без надання іншого житлового приміщення є пропорційним, оскільки захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, які мають законне право на користування зазначеним житлом, привалює над інтересом індивідуума, враховуючи ту обставину, що відповідачка не має законного права на проживання в цьому приміщенні.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.
Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, а тому у зв'язку із задоволенням позову стягує з відповідачки судові витрати у сумі 2270 грн (а.с. 1).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України,
Цивільний позов Знам'янської сільської ради Іванівського району Одеської області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення - задовольнити повністю.
Виселити ОСОБА_1 з кватири АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Знам'янської сільської ради Іванівського району Одеської області 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень судового збору.
Рішення є заочним і може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, воно може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Знам'янська сільська рада Іванівського району Одеської області код ЄДРПОУ 04378439; юридична адреса: вул. Лікарняна, 9 а, с. Знам'янка, Іванівський район, Одеська область, 67211;
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП невідомий; місце проживання АДРЕСА_2
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 адреса проживання: АДРЕСА_3 , 67212
СуддяР. М. Тимчук