Іменем України
21 грудня 2021 року
Київ
справа №420/9066/20
адміністративне провадження № К/9901/11263/21 ; К/9901/15781/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В.Е.
суддів: Кашпур О.В., Шевцової Н.В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Морозенко С.П.
представника відповідача 1 - Кожушка В.Е.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року (головуючий суддя - Завальнюк І.В.)
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (головуючий суддя - Бітов А.І., судді: Лук'янчук О.В., Ступакова І.Г.)
у справі №420/9066/20
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Одеської обласної прокуратури
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - відповідач 2), Одеської обласної прокуратури (далі - відповідач 3), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 8 кадрової комісії № 3 від 09.06.2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Одеської області від 17.08.2020 року за № 1621к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20 серпня 2020 року;
- поновити ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Одеської області з 18 серпня 2020 року;
- стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення атестаційної комісії та наказ про звільнення є незаконними та такими, що порушують права та встановлені Конституцією та законами України гарантії позивача, а відтак є такими, що підлягають визнанню протиправними і скасуванню в судовому порядку. Так, позивач був поставлений перед вибором або подати заяву про переведення та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію, або бути звільненим. Натомість, збереження та використання під час атестації інформації щодо позивача та невизначеного кола осіб становить втручання у право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Крім того, позивач указує, що більшість сформованих питань на іспиті у формі анонімного тестування (70%) стосувалась кримінального права та кримінального процесу, що не враховує рівень професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють в інших напрямках прокурорської діяльності. Разом з тим, за твердженням позивача, визначена за результатами комп'ютерного тестування кількість набраних ним балів є помилковою та фактично не відповідає реальній кількості наданих ним правильних відповідей.
Окрім того, Порядком №221 обмежена можливість прокурорів щодо перевірки об'єктивності результатів атестації та можливість перевірки правомірності рішень щодо результатів атестації, і зокрема тестування.
Позивач зауважує, що оскаржуване рішення про неуспішне проходження атестації всупереч пункту 12 Порядку №233 є немотивованим, оскільки в ньому не зазначено обставин, що вплинули на його прийняття.
Також позивач зазначив, що в оскаржуваному наказі підставою для звільнення його із займаної посади стало посилання на п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", тобто у зв'язку з ліквідацією або реорганізацією установи. Проте, вказане не відповідає фактичним обставинам, оскільки ані на момент проходження атестації, ані на момент звільнення наказ Генерального прокурора про ліквідацію/реорганізацію прокуратури Одеської області та її структурних підрозділів не видавався. Відтак, на думку позивача, спірний наказ не відповідає вимогам Закону України "Про прокуратуру", КЗпП України та Конституції України, що є підставою для його скасування.
Крім того, ОСОБА_1 покликається, що він, як учасник бойових дій, у разі скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва має переважне право на залишення на роботі.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків прокурора Одеської області від 17 серпня 2020 року за №1621к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20 серпня 2020 року.
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Одеської області з 20 серпня 2020 року;
- стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 96 127,84 грн;
- в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що посилання Одеської обласної прокуратури в оскаржуваному наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення, породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
В результаті чого, суд першої інстанції уважав, що звільнення позивача відбулося з порушеннями законодавства, а тому наказ виконувача обов'язки прокурора області від 17 серпня 2020 року №1621к про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Одеської області, а також підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 96127, 84 грн, виходячи з середньої зарплати в розмірі 1264,84 грн та періоду вимушеного прогулу 76 робочих днів (з 20 серпня 2020 року по 07 грудня 2020 року).
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення №8 кадрової комісії №3 від 09 червня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи рішення про неуспішне проходження атестації позивачем, комісія діяла обґрунтовано, на підставі повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України про прокуратуру, а відтак, підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. При цьому, оскаржуване рішення комісії є вмотивованим, оскільки містить виклад фактичних обставин та мотиви його прийняття, а наданими доказами підтверджується набрання ОСОБА_1 64 балів.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким частково задоволено позов:
- визнано протиправним та скасовано рішення третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №8 від 09 червня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону;
- визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків прокурора Одеської області від 17 серпня 2020 року за №1621к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20 серпня 2020 року;
- поновлено ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області з 21 серпня 2020 року;
- стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 94 863 грн.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення №8 кадрової комісії №3 від 09 червня 2020 року, як рішення суб'єкта владних повноважень, яке має відповідати критеріям, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, не містить деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача, а має лише висновки без їх обґрунтування, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення №8 кадрової комісії №3 від 09 червня 2020 року підлягає задоволенню.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що така обов'язкова умова як подання заяви встановленої форми щодо погодження на проведення атестації свідчить про очевидне втручання суб'єкта владних повноважень в особисті права і свободи позивача; а збирання та використання особистої інформації щодо прокурорів та невизначеного кола осіб становить надмірне втручання у право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, водночас відповідачем не доведена необхідність такого надмірного втручання.
Окрім того, під час розгляду цієї справи відповідачами до суду не було надано доказів ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду.
Відтак, посилання відповідача в оскарженому наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII без зазначення конкретної підстави для звільнення породжує для позивача негативні наслідки у вигляді стану юридичної невизначеності щодо підстав такого звільнення.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи, що прокуратуру Одеської області перейменовано в Одеську обласну прокуратуру, вважав належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 , який виключатиме можливість подальшого звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та основоположних законом інтересів, є поновлення позивача на роботі в Одеській обласній прокуратурі, на посаді, рівнозначній тій, з якої позивача звільнено з 21 серпня 2020 року.
Також суд апеляційної інстанції стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, в розмірі 94863 грн, виходячи з середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 1264, 84 грн за 75 робочих днів вимушеного прогулу (з 21 серпня 2020 року по 07 грудня 2020 року).
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзиву (заперечень)
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Офіс Генерального прокурора, Одеська обласна прокуратура - подали касаційні скарги (№К/9901/11263/21; №К/9901/15781/21), в яких посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно застосування положень пунктів 9,13,15,17 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо позачергових заходів із реформи органів прокуратури», а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 як визначеної Законом №113-ІХ підстави для звільнення прокурорів.
Відповідач 1 вказує про те, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX запроваджено реформування системи органів прокуратури. Згідно п.6 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ усі прокурори вважаються персонально попередженими у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Приписами п.7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-IX передбачено можливість переведення прокурорів лише у разі успішного проходження ними атестації.
У свою чергу, позивачем було подано заяву у встановлений строк за визначеною формою, у зв'язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів.
Скаржник зазначає, що у своїй заяві ОСОБА_1 відобразив точне вираження волі відносно процедури атестації та переведення в обласну прокуратуру, та усвідомлював наслідки, передбачені пунктом 5 розділу ІІ Порядку №221.
У зв'язку з тим, що позивач набрав 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, його не допущено до проходження наступного етапу атестації.
Ці результати відображені у відповідній відомості, у якій позивач поставив власний підпис, чим підтвердив їх достовірність.
При цьому, у графі «Примітки» відомості про результати тестування будь-які зауваження з боку ОСОБА_1 щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування відсутні.
В результаті чого, кадровою комісією на підставі пунктів 13, 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, пункту 6 розділу І, пункту 5 розділу II Порядку № 221, прийнято законне і мотивоване рішення від 09 червня 2020 року №8 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, що, у свою чергу, стало наслідком для недопущення ОСОБА_1 до проходження наступного етапу атестації. При цьому, зазначення набраної позивачем кількості балів слугує головним критерієм вмотивованості.
Також скаржник зазначає, що юридичним фактом, що зумовлює звільнення ОСОБА_1 на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VII, в даному випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Вказує, що поновлення позивача, який неуспішно пройшов атестацію, на посаді в органах прокуратури, всупереч конституційному принципу рівності громадян, надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію, та не є належним способом захисту його прав, в силу приписів Закону України № 113-ІХ. Крім того, поновлення позивача в Одеській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді тій, з якої він був звільнений, не відповідає статті 235 КЗпП України.
Відповідач 1 зауважує, що підставою для звільнення є не завершення процесу ліквідації чи реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
Також відповідач 1 зазначає, що помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про неправомірне втручання у право на повагу до приватного життя позивача, оскільки порядок та умови атестації прокурорів є однаковими для всіх прокурорів та ґрунтуються на вимогах закону, а також позивач не пройшов перший етап атестації, був не допущений до наступного етапу, а тому жодні відомості щодо нього комісія не розглядала, оскільки це відбувається на етапі проведення співбесіди з прокурором.
Відповідач 3 вказує про те, що за наслідками складання іспиту у формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації), ОСОБА_1 набрав 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, внаслідок чого позивача визнано таким, що не пройшов атестацію.
Юридичним фактом, що зумовлює звільнення під час реформи органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» - є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури, що передбачено як одна з підстав у відповідності до пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ.
Також відповідач 3 вказує про те, що поновлення позивача, який не успішно пройшов атестацію , без успішного її проходження, на посаді в органах прокуратури, усупереч конституційному принципу рівності громадян надає йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію; а поновлення позивача в Одеській обласній прокуратурі на рівнозначній посаді не відповідає вимогам статті 235 КЗпП України, щодо поновлення на попередній роботі, якою для позивача не є робота в обласній прокуратурі.
Окрім того, скаржник зазначає про те, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій суперечать вимогам статті 19 Конституції України, оскільки становлять безпосереднє втручання у реалізацію керівником обласної прокуратури його дискреційних повноважень щодо призначення осіб на адміністративні посади.
Також скаржник наголошує, що поновлення ОСОБА_1 в Одеській обласній прокуратурі з 21 серпня 2020 року суперечить положенням наказів Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року №414 та №46 ш, оскільки позивача поновлено на посаді, яка не існувала станом на 21 серпня 2020 року, та до створення самої Одеської обласної прокуратури.
Відповідач 3 також зазначає, що неправильне застосування норм матеріального права полягає в помилковому тлумаченні пунктів 10, 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», пункту 9 розд. І Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221, а порушення процесуального права - у недотриманні судами вимог статей 246, 322 КАС України.
Предметом спору у справі є законність рішення кадрової комісії та наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», на виконання вимог підпункту 2 пункту 19 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», справа щодо конституційності деяких положень якого розглядається Конституційним Судом України.
Водночас скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, на підставі якого затверджено Порядок № 221, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 цього ж розділу як підстави для звільнення прокурорів.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року на підставі пунктів 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме - суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року у справі №200/13482/19-а та відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на виконання вимог підпункту 2пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 року щодо законності наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме - відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на виконання вимог підпункту 1 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-ІХ від 19.09.2019 року щодо законності наказу про звільнення позивача з посади та з органів прокуратури.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року призначено розгляд даної справи до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін, на 30 листопада 2021 року о 15 год. 30 хв.
Під час судового засідання, яке відбулося 30 листопада 2021 року, відкладено розгляд справи, у зв'язку з першою неявкою позивача, на 21 грудня 2021 року на 15:00 год.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 03 серпня 1998 року по 20 серпня 2020 року працював в органах прокуратури України, що підтверджується копією трудової книжки.
Відповідно до положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" усі працівники органів прокуратури підлягають проходженню атестації на підставі "Порядку проходження прокурорами атестації" (надалі Порядок № 221), затвердженого наказом Генерального прокурора України № 221 від 03 жовтня 2019 року.
11 жовтня 2019 року для проходження атестації позивачем подано заяву Генеральному прокурору України про участь у проведені атестації на підставі вказаного вище Положення.
09 червня 2020 року ОСОБА_1 проходив тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора, за результатами якого набрав 64 бали, що внесено у відомість про результати тестування та підтверджено результат тестування особистим підписом прокурора ОСОБА_1 .
За результатами проведення першого етапу атестації прокурорів Третьою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення № 8 від 09 червня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.
На підставі рішення Третьої кадрової комісії № 8 від 09 червня 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації, наказом прокуратури Одеської області від 17 серпня 2020 року №1621к позивача звільнено з посади начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 20 серпня 2020 року.
Не погоджуючись з рішенням Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 8 від 09 червня 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації та наказом прокуратури Одеської області від 17 серпня 2020 року № 1621 к про звільнення з посади, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)
Згідно зі статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 341 КАС України обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Статтею 4 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Законом № 1697-VII забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Частиною третьою статті 16 Закону №1697-VII визначено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-II прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (діє з 25 вересня 2019 року) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури.
Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України «Про прокуратуру» кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.
Пунктами 12, 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX визначено, що предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора;
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація прокурорів включає такі етапи:
1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;
2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.
Пунктом 14 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що графік проходження прокурорами атестації встановлює відповідна кадрова комісія. Атестація проводиться прозоро та публічно, у присутності прокурора, який проходить атестацію. Перебіг усіх етапів атестації фіксується за допомогою технічних засобів відео- та звукозапису.
На виконання вимог Закону № 113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
За визначенням, що міститься в пункті 1 розділу 1 Порядку № 221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Пунктами 5, 6 розділу І Порядку №221 визначено, що предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає такі етапи:
1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;
2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки;
3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов'язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред'являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора.
Згідно з пунктом 7 Порядку № 221 повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ).
Згідно із частинами першою та другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (зі змінами та доповненнями), чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За сталою практикою Європейського суду з прав людини приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Суду в справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)).
Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення Суду в справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002)).
Поняття «приватне життя» не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру, адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. п. 29 рішення Суду в справі "Niemietz проти Німеччини» від 16 грудня 1992 року). Отже, обмеження, установлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (див. п. 47 рішення Суду в справі «Sidabras and Dћiautas проти Латвії» (справи № 55480/00 і № 59330/00, ECHR 2004) і пп. 22 - 25 рішення Суду в справі «Bigaeva проти Греції» від 28 травня 2009 року (справа №26713/05). Крім того, зазначалося, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пп. 43 - 48 рішення Суду в справі «Ozpinar проти Туреччини» від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення законної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності», та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення в справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд керується таким.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України Суд переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Офісом Генерального прокурора касаційна скарга подана на підставі пунктів 1,3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ як підстави для звільнення прокурора, а також поряд з цим наголошується про неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновку Верховного Суду викладеного за подібних обставин в постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/19-а.
Водночас, переглянути (по суті) судове рішення у цій справі одночасно з двох (взаємовиключних) нормативних підстав не можливо, враховуючи, що скаржником фактично зазначено дві підстави для касаційного перегляду з одного й того ж питання (неуспішне проходження атестації як підстава для звільнення з посадим прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII).
У зв'язку з цим колегія суддів зауважує, що фактичні обставини та межі касаційного перегляду судових рішень у справі №200/13482/19 є відмінними від тих, які встановлено та заявлено в цій справі, а тому висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26 листопада 2020 року у справі №200/13482/20, не можуть слугувати прикладом правильного застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ як підстави для касаційного перегляду відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Іншою підставою для відкриття касаційного провадження за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури визначено відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-ІХ у зіставленні з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Закону №113-ІХ, а також пунктів 9, 13, 15, 17 розділу ІІ Закону №113-ІХ.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, окрім іншого, виходили з того, що позивач не міг бути звільненим на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з відсутністю факту реорганізації чи ліквідації прокуратури Одеської області, де він був працевлаштований.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Одним із ключових у цій справі є питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання підстав звільнення прокурорів (слідчих органів прокуратури) з посади прокурора, що міститься в пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а саме: чи обов'язковою для звільнення прокурора в разі неуспішного проходження ним атестації є ще й одна з таких підстав, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»).
Зі змісту пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX випливає, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом обіймають посади в Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав:
1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію;
2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;
3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;
4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Синтаксичний розбір абзацу першого цього пункту вказує на таке: «<…> прокурори <…> звільняються <…> Генеральним прокурором <…> на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї з таких підстав <…>.
Такий розбір і аналіз цієї норми дає змогу зробити висновок про те, що:
по-перше, підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1 - 4 пункту 19 цього розділу, зокрема й неуспішне проходження атестації;
по-друге, закон не вимагає додаткової підстави для звільнення, зокрема такої, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Закон визначає, що звільнення відбувається не з підстав, установлених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а на підставі цього пункту, що є нормативною підставою.
Отже, фактологічною підставою для звільнення є одна з підстав, передбачених підпунктами 1 - 4 пункту 19 розділу ІІ Закону № 113-IX, а нормативною підставою є пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Такий висновок ґрунтується ще й на такому.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру». Пункт 9 частини першої цієї статті встановлює, що прокурор звільняється з посади у разі, зокрема, ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Безпосередні умови звільнення прокурора з посади, передбачені статтями 52 - 60 цього Закону, норми яких корелюються з нормами щодо загальних умов звільнення, що встановлені частиною першою статті 51 цього Закону.
Зокрема, щодо приписів пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, то їм корелюють положення статті 60 цього Закону, якими конкретизовано підстави звільнення прокурора з посади в разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Водночас варто зауважити, що дію статті 60 зупинено до 1 вересня 2021 року (абзац четвертий пункту 2 розділу II Закону № 113-IX), а тому з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», прокурора не може бути звільнено з посади в період зупинення дії цієї норми, тобто в період проходження ним атестації.
Частиною п'ятою статті 51 зазначеного Закону визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Отже, саме з 25 вересня 2019 року особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої - третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 Кодексу законів про працю України, установлюються Законом України «Про прокуратуру».
Тому з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а не Кодекс законів про працю України поширюється на правовідносини між ОСОБА_1 і відповідачами.
За таких обставин питання, пов'язані із проходженням прокурорами публічної служби та звільнення з підстав, що оспорюються в цьому позові, урегульовані спеціальними законодавчими актами.
З матеріалів справи убачається, що на виконання вимог пунктів 9, 10 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX ОСОБА_1 11 жовтня 2019 року подав Генеральному прокурору заяву за встановленою формою про переведення його на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
У цій заяві позивач підтвердив своє бажання пройти атестацію, вказав на ознайомлення та погодження з усіма умовами та процедурами проведення атестації, що визначені Порядком № 221, зокрема й щодо того, що в разі неуспішного проходження будь-якого з етапів атестації, передбаченого Порядком № 221, а також за умови настання однієї з підстав, передбачених пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, його буде звільнено з посади прокурора.
Отже, позивач фактично погодився зі встановленими умовами та правилами щодо переведення на посаду в обласній прокуратурі та проведення атестації.
Водночас за наслідками складання першого етапу іспиту у формі анонімного тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідність здійснювати повноваження прокурора ОСОБА_1 набрав 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту.
За результатами проведення першого етапу атестації прокурорів Третьою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур прийнято рішення №8 від 09 червня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Будь-яких зауважень з боку ОСОБА_1 щодо процедури та порядку складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора під час проходження іспиту подано не було, результати іспиту він не оскаржував.
Згідно з пунктом 5 розділу ІІ Порядку № 221 Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Аналізуючи згадані обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем рішення кадрової комісії є обґрунтованим, мотивованим, містить посилання на нормативно-правові акти, обґрунтування щодо набрання позивачем за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, а тому підстави для його скасування відсутні, а тому суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог у цій частині.
Посилання позивача щодо неврахування рівня професійності та компетентності тих прокурорів, які працюють в інших напрямках прокурорської діяльності, з огляду на те, що 70% тестових питань стосувались кримінального права та процесу, є неспроможними, оскільки посада, яку займав ОСОБА_1 та на яку претендував, передбачала знання та уміння у застосуванні Кримінального кодексу та Кримінально-процесуального кодексу, виявлення яких в аспекті здатності здійснювати повноваження прокурора й було поставлено за мету іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки. Крім того, виходячи з повноважень прокуратури, передбачених статтею 131-1 Конституції України, статтею 2 Закону України «Про прокуратуру», виконання зазначених функцій передбачає знання кримінального та кримінально-процесуального законодавства.
Також спростовані наданими доказами доводи позивача, що визначене за результатами комп'ютерного тестування кількість набраних балів фактично не відповідає реальній кількості наданих правильно відповідей.
Так, в матеріалах справи містяться відомості про результати тестування на знання та вміння у застосуванні закону і відповідності здійснювати повноваження прокурора (том 1 а.с. 113-134), а також відомість про результати тестування із зазначенням кількості набраних балів (64) та підписом ОСОБА_1 щодо підтвердження результату тестування (том 1 а.с. 23).
Звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачем.
Тобто в цьому разі юридичним фактом, що зумовлює звільнення позивача на підставі зазначеної норми (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором.
При цьому Верховний Суд зазначає, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 липня 2003 року № 15-рп/2003 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про проведення атестації державних службовців» (справа про атестацію державних службовців) зазначив, що атестація є одним із способів перевірки та оцінки кваліфікації працівника, його знань і навичок. Вона передбачена частиною шостою статті 96 Кодексу законів про працю України, положення якого поширюються і на державних службовців з урахуванням особливостей, установлених Законом України «Про державну службу». Згідно із цією нормою атестацію можуть проводити власник або уповноважений ним орган. Такими органами відповідно до законодавства України є, зокрема, всі органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Атестація окремих категорій державних службовців передбачена й іншими законами України, зокрема й «Про прокуратуру».
При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що положення Закону №113-IX на день їх виконання відповідачем і прийняття оскаржуваного наказу були (та є) чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавалися. Так само були чинними і положення Порядку № 221, а тому правові підстави для їх незастосування відсутні.
Крім того, Верховний Суд бере до уваги, що ОСОБА_1 , подаючи 11 жовтня 2019 року заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та намір пройти атестацію, цілком і повністю був ознайомлений з умовами та процедурами проведення атестації та погодився на їх застосування. Тобто позивач розумів наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації та можливе звільнення з підстав, передбачених Законом № 113-IX. В іншому разі позивач мав повне право відмовитися від проведення такої атестації та не подавати відповідної заяви чи окремо оскаржувати відповідний Порядок проходження прокурорами атестації, чого він не зробив.
Водночас жодних доказів на підтвердження фактів прояву дискримінації щодо нього ОСОБА_1 не надав.
Верховний Суд зазначає, що законодавець, увівши в дію визначену процедуру реформування органів прокуратури, вказав, які саме дії мають учинити особи з метою подальшого проходження служби в органах прокуратури, та явно і очевидно окреслив умову продовження служби шляхом успішного проходження атестації. Наслідки неуспішного проходження одного з етапів атестації також були сформульовані та визначені законодавцем з достатньою для розуміння чіткістю і ясністю. Відповідно, набрання позивачем за результатами іспиту у формі анонімного тестування під час першого етапу атестації 64 бали, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, є безумовною підставою згідно з пунктом 16 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пункту 5 розділу ІІ Порядку № 221 для його недопуску до наступних етапів атестації та прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Прийняти інше, крім указаного, рішення не було правових підстав.
Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Водночас відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови наявності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відтак, за наявності відповідного рішення Третьої кадрової комісії від 09 червня 2020 року № 8 про неуспішне проходження позивачем атестації, в.о. прокурора Одеської області В. Веніславський на підставі вказаної норми Закону № 113-IX видав наказ від 17 серпня 2020 року №1621к про звільнення позивача з посади посади начальника управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Зважаючи на те, що звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX і пов'язане, зокрема, з наявністю рішення Третьої кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором, Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем обґрунтовано визначено підстави для звільнення позивача.
Зважаючи на доводи позивача, варто зазначити й те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України, дійсно, певною мірою є втручанням у приватне життя особи прокурора в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності).
Однак таке втручання в цьому разі прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну мету відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності в цьому разі є повністю співставною зі ступенем втручання держави з аналогічною метою в діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016.
Колегія суддів не убачає підстав для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.
Отже, на переконання колегії суддів Верховного Суду, у спірних правовідносинах позивач перебував у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження одного з етапів атестації, із правилами якої він погодився, подавши заяву 11 жовтня 2019 року.
Отже, Верховний суд констатує, що наказ в.о. прокурора Одеської області від 17 серпня 2020 року № 1621к виданий на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що позовні вимоги щодо поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог щодо скасування рішення атестаційної комісії та наказу про звільнення, які не підлягають задоволенню, відповідно ці вимоги також не можуть бути задоволені.
Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Суд апеляційної інстанції, належним чином установивши фактичні обставини справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
За наведеного правового регулювання та обставин справи касаційні скарги потрібно задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та в порядку статті 351 КАС України ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові.
Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури також подані на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року, водночас це рішення було скасовано постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року, яким ухвалено нове судове рішення, а отже, скасоване рішення суду першої інстанції не може бути предметом касаційного оскарження.
Стаття 339 КАС України не містить окремої підстави для закриття касаційного провадження, помилково відкритого за касаційною скаргою на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Водночас, згідно з пунктом 3 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, законодавець встановив наслідки помилкового відкриття касаційного провадження - його закриття.
Ураховуючи зазначене, суд, застосовуючи аналогію закону, доходить висновку, що касаційне провадження у цій справі щодо оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 339 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2021 року зупинено виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №420/9066/20 у частині стягнення з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 94 863 (дев'яносто чотири тисячі вісімсот шістдесят три) гривні до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
З огляду на результат касаційного перегляду відсутні підстави для поновлення виконання зазначених судових рішень.
V. Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
Касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Одеської обласної прокуратури задовольнити.
Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Третьої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур, Одеської обласної прокуратури про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Закрити касаційні провадження за касаційними скаргами Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі №420/9066/20.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 23 грудня 2021 року.
Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська
Судді О.В. Кашпур
Н.В. Шевцова