23 грудня 2021 року
Київ
справа №200/1636/21-а
адміністративне провадження № К/9901/29352/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Уханенка С.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (головуючий суддя - Грищенко Є.І.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді: Компанієць І.Д., Гайдар А.В.)
у справі №200/1636/21-а
за позовом ОСОБА_1
до Донецької обласної прокуратури
про стягнення вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням.
I. ПРОЦЕДУРА
1. 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Донецької обласної прокуратури вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням.
2. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено; позов залишено без розгляду.
3. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
4. У відзиві на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
5. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ.
6. Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою пропущено місячний строк звернення до суду з позовом, встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, і підстави для його поновлення відсутні.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
7. ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що вони винесені з порушенням норм процесуального права.
8. Зокрема, вважає, що суди попередніх інстанцій не з'ясували причини ненадання нею відповідних документів, що підтверджують факт захворювання в період з 30 квітня 2021 року по 30 травня 2021 року.
9. Зазначає, що понад сім років працюючи в органах прокуратури жодного разу не перебувала на лікарняному, у разі хвороби брала відпустки, оскільки через релігійні переконання не може надати згоду на обробку персональних даних та внесення даних до відповідного електронного реєстру. Причиною її звільнення з органів прокуратури також було ненадання «добровільно-обов'язкової» згоди на обробку персональних даних для проходження атестації, до якої її так і не було допущено. Наведене слугує підтвердженням неможливості надати до суду відповідну медичну документацію, яка підтверджує факт її захворювання. Поряд з цим, у зв'язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних, щорічні декларації нею подаються завчасно за встановленою НАЗК формою у паперовому вигляді.
10. У зв'язку з відсутністю в неї медичної документації, яка підтверджує факт її захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, додала до касаційної скарги письмові пояснення двох свідків, які підтверджують вказаний факт та перебування на самоізоляції в період з 30 квітня 2021 року по 30 травня 2021 року.
11. Крім того, жодних доказів щодо встановлення дати проведення остаточного розрахунку відповідачем не надано та судами попередніх інстанцій не з'ясовано, хоча це має ключове значення у вказаній справі.
12. Серед іншого позивачка вказує, що апеляційний суд у своїй постанові зазначив, що вона була присутня на судових засіданнях 22 червня 2020 року та 29 липня 2020 року в Донецькому окружному адміністративному суді, а також 12 жовтня 2020 року в Першому апеляційному адміністративному суді, однак станом на ці дати строк її звернення до суду з позовом вже сплинув, а період її захворювання та перебування на самоізоляції був з 30 квітня 2021 року по 30 травня 2021 року.
13. Також вважає, що вона не могла звернутись з позовом про стягнення вихідної допомоги при звільненні у квітні 2020 року, оскільки на той час не було проведено остаточного розрахунку. До того ж з 28 квітня 2020 року вона не мала доступу до офісної техніки, у тому числі до мережі Інтернет, оскільки вже не працювала в органах прокуратури, а 30 квітня 2020 року захворіла на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
IV. МОТИВИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
14. Відповідно до частини п'ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
15. Згідно з частиною першою статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
16. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 26 березня 2019 року у справі №804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати декілька з наведених ознак:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
- існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах;
- існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема:
- немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному;
- невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права;
- встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому;
- наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
17. Верховний Суд, вивчивши судову практику щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, виявив розбіжності в їх розумінні, що призвело до різного застосування й тлумачення касаційними судами норм права, що регулюють ці правовідносини.
18. Спірним у цій справі є питання дотримання позивачкою строку звернення до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням з органів прокуратури.
19. Суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без розгляду, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на спірні правовідносини поширюється місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, і підстави для його поновлення відсутні.
20. При цьому, передумовою для вирішення вказаного питання є встановлення чи входить вихідна допомога до структури заробітної плати та, як наслідок, чи поширюється на спірні правовідносини строк встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України, а тому, саме ці питання і належить вирішити під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.
21. Водночас, наразі існують різні підходи у розумінні того, чи входить вихідна допомога до структури заробітної плати, що зумовлює виникнення розбіжностей щодо необхідності застосування в даному випадку, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, строку звернення до суду з позовом.
22. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці», зазначено, що під заробітною платою, що належить працівникові (або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою), необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
23. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. До таких виплат, зазначених у статті 116 КЗпП України, належать у тому числі вихідна допомога при звільненні.
24. В той же час, у постанові від 26 жовтня 2016 року Верховний Суд України (справа 6-1395цс16), вирішуючи питання неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 116, 117, частини другої статті 233 КЗпП України, дійшов висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
25. Отже, згідно викладеного Верховним Судом України висновку, вихідна допомога віднесена до структури оплати праці. В разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, в тому числі і вихідної допомоги, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
26. Водночас, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи в порядку цивільного провадження справу №711/4010/13-ц (провадження №14-429цс19) предметом судового розгляду якої, зокрема, були вимоги щодо стягнення вихідної допомоги, 18 березня 2020 року прийняла постанову та висловила правовий висновок щодо вирішення такої вимоги.
27. Так, посилаючись на положення статей 116, 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).
28. При цьому Велика Палата Верховного Суду зробила посилання, у тому числі, на пункти 1.3, 3.8, 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, згідно з якими для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До цього фонду, який складається з фонду основної заробітної плати, фонду додаткової заробітної плати й інших заохочувальних та компенсаційних виплат, включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору та суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до фонду оплати праці.
29. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що вихідна допомога при звільненні має разовий характер. А тому до такої виплати згідно із частиною другою статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» гарантії цього Закону не застосовуються.
30. За таких обставин, правильне вирішення цього спору є неможливим без вирішення питання, чи входить вихідна допомога до структури заробітної плати та як наслідок, чи поширюється на спірні правовідносини строк встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
31. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики з указаних у цій ухвалі правових питань.
Керуючись статтями 346, 347, 355 КАС України, Верховний Суд
Справу №200/1636/21-а за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
Н.М. Мартинюк
С.А. Уханенко