23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 620/3105/21
адміністративне провадження № К/9901/47008/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №620/3105/21 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування Рішення від 04 листопада 2020 року №302/515/04-17-23 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, відповідно до якого на позивача нараховано штраф у розмірі 7585,69 грн за період з 21 квітня 2015 року до 03 листопада 2020 року, а також пеню у розмірі 6764,57 грн, в загальній сумі 14350,26 грн.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що Платіжним дорученням від 21 березня 2016 року №7 нею було несвоєчасно сплачено зобов'язання із сплати ЄСВ (граничний термін сплати 20 березня 2016 року). Тому, за період 30 січня 2016 року - 02 червня 2016 року їй була нарахована пеня у сумі 5,73 грн. З часом розмір пені збільшувався і почались нараховувати штрафні санкції, проте, вимога про сплату недоїмки на її адресу не надходила. У липні 2017 року їй зателефонувала податковий інспектор і повідомив, що відповідно Акту перевірки від 23 червня 2017 року №153/25-01-13-03/ НОМЕР_1 їй донараховано грошових зобов'язань зі сплати ЄСВ у сумі 1312,80 грн, які були сплачені позивачем 04 липня 2017 року, що підтверджується копією платіжного доручення від 04 липня 2017 року №97. Таким чином вважає, що станом на 04 липня 2017 року у неї не міг існувати борг зі сплати ЄСВ у зв'язку з його погашенням. Проте, спірне Рішення приймалось у тому числі з урахуванням заборгованості зі сплати ЄСВ за період 01 січня 2016 року - 01 липня 2017 року. Також, у періоді жовтень 2018 року - квітень 2019 року нею був помилково сплачений ЄСВ на інший рахунок, проте у розмірі та строки, встановлені законом. Всі сплачені позивачем суми ЄСВ надійшли до Державного бюджету України, що підтверджується листом від 15 лютого 2021 року вих. № 09-09-06/789 Головного управління Державної казначейської служби України в Чернігівській області. Відтак, позивач виконала свій податковий обов'язок зі сплати ЄСВ за відповідний період. За таких підстав вважає протиправним нарахування їй спірним Рішенням штрафних санкцій та пені.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з вказаною касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пунктів 6, 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на обставини, встановлені судовими рішеннями, предметом спору у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення контролюючого органу, на підставі якого може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (14350,26 грн < 227000,00 грн).
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, ця адміністративна справа підпадає під критерій, встановлений пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення справи незначної складності.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності, а тому, розглядаючи цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, судом не було порушено норм процесуального права.
Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року у справі №620/3105/21 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко