22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 420/12080/21
адміністративне провадження № К/9901/46682/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №420/12080/21 за позовом громадянина Нігерії ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати неправомірним та скасувати наказ ГУ ДМС від 09 липня 2021 року №128, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов'язати ГУ ДМС прийняти рішення відносно нього про оформлення документів для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 09 липня 2021 року №128 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Нігерії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 від 14 червня 2021 року про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, викладених в рішенні суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30 вересня 2016 року №1402-VIII гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно із частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Однак, пункт 2 частини п'ятої вказаної статті КАС України передбачає, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
З рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року вбачається, що зазначену справу судом першої інстанції розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак ухвалені у цій справі рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Отже, зміст вказаних норм та проведений аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої й апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у розглядуваному випадку обставин, наведених у підпунктах «а»-«в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2021 року у справі №420/12080/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак О.А. Губська Н.М. Мартинюк