22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 440/5421/21
адміністративне провадження № К/9901/46202/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі №440/5421/21 за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа Офіс Генерального прокурора про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. №64402888 від 09 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України протиправно винесено постанову від 09 квітня 2021 року в межах ВП №64402888 про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі №440/466/20 не виконано.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову від 09 квітня 2021 року державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. про закінчення виконавчого провадження № 64402888.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередній інстанцій виходили з того, що зі змісту виконавчого листа вбачається, що останній видано на негайне виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року по справі № 440/466/20, в частині поновлення позивача на посаді в Офісі Генерального прокурора, рівнозначній, яку він обіймав в Генеральній прокуратурі України станом на день звільнення - 24 грудня 2019 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 29 березня 2021 року №283ц позивача поновлено на посаді заступника начальника Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності - начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці позивача.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, вказане у своїй сукупності свідчить про те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року №440/466/20, в частині поновлення позивача на посаді не виконано, оскільки наведеним рішенням позивач підлягає поновленню на посаді в Офісі Генерального прокурора, рівнозначній, яку він обіймав в Генеральній прокуратурі України, а не на посаді у Генеральній прокуратурі України, що зроблено наказом Офісу Генерального прокурора від 29 березня 2021 року № 283ц.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 30 вересня 2016 року №1402-VIII передбачено право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Стаття 287 КАС України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Заявлені позивачем позовні вимоги у цій справі дають підстави для висновку про те, що спір виник у відносинах з приводу оскарження постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, прийнятої в межах виконавчого провадження.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Водночас аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ.
Крім того, як вбачається з рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року, справу 440/5421/21 судом першої інстанції розглянуто в порядку спрощеного провадження, а відтак ухвалені у цій справі рішення касаційному оскарженню не підлягають.
Водночас, слід зауважити, що у поданій касаційній скарзі представник Офісу Генерального прокурора вказує неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 235 КЗпП України, водночас у вказаній справі спір виник щодо оскарження постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, а не щодо законності поновлення позивача.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись статтею 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2021 року у справі №440/5421/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак О.А. Губська Н.М. Мартинюк