23 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 540/2427/21
адміністративне провадження № К/9901/45982/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колосс» до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Колосс» (далі - позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), в якому просило: - визнати протиправною відмову відповідача у підтвердженні ТОВ «Колосс» статусу платника єдиного податку четвертої групи на 2021 рік та прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2021 рік і розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробника за 2020 рік, яка оформлена листом від 24.03.2021 року №6046/6/21-22-04-02-08; - зобов'язати відповідача підтвердити ТОВ «Колосс» статус платника єдиного податку четвертої групи на 2021 рік, з наданням позивачу доказів підтвердження статусу, і прийняти у ТОВ «Колосс» податкову декларацію платника єдиного податку четвертої групи на 2021 рік з реєстраційним №9032617705 разом з доданими до неї документами, зокрема й розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробника за 2020 рік з реєстраційним №9032619671, які подані 22.02.2021 року.
Позовні вимоги мотивує тим, що 27.03.2021 року Товариство отримало лист Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 24.03.2021 року № 6046/6/21-22-04-02-08 «Щодо відмови у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи». Позивач не погоджується із відмовою відповідача у підтвердженні статусу платника єдиного податку четвертої групи та вважає, що товариству відмовлено у підтвердженні даного статусу та у прийнятті податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи на 2021 рік і розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробника за 2020 рік (який є додатком до декларації) протиправно. Вказує, що підстави для не підтвердження статусу платника єдиного податку 4 групи ТОВ «Колосе» у 2021 році у відповідача відсутні, а тому контролюючий орган зобов'язаний внести відповідні відомості до реєстру платників єдиного податку та інформаційних мереж, однак, цього не зробив, посилаючись на наявність у ТОВ «Колосе» податкового боргу з податку на додану вартість станом на 01.01.2021 року у сумі 78622,74 грн і пп. 291.5-1.3 п.291.5-1 ст.291 ПК України, що стало єдиною підставою для відмови відповідачем у підтвердженні статусу платника єдиного податку 4 групи. Зауважує, що станом на 01.01.2021 року у позивача відсутня заборгованість зі сплати податків. Крім того, наявність боргу на 01 січня поточного року є підставою для відмови у набутті статусу платника єдиного податку лише для тих платників податку, хто вперше набуває цей статус, а не є підставою для відмови у підтвердженні такого статусу тим, хто отримав його автоматично, відповідно до змін податкового законодавства (тим більше, що вони його щороку не набувають заново, а лише підтверджують). Із наведених підстав просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі (без виклику учасників справи).
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Обговоривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.
Такий перелік не є вичерпним.
Зі змісту пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.
Суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що ця справа є справою незначної складності.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вищезгадану касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач, як на підставу для відкриття касаційного провадження, посилається на те, що дана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Однак скаржником не надано будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин та не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги. Доводи касаційної скарги, фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95).
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колосс» до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко