23 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/856/21 пров. № А/857/18522/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Гебешем С.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, відповідач) №Ф-12918-13 від 15.02.2021 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) в розмірі 8556,24 грн, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2021 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправною та скасовано спірну вимогу та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн та 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що для фізичної особи, яка проводить незалежну професійну діяльність, жодним законодавством України не передбачено обмежень щодо одночасного працевлаштування як найманим працівником. Оскільки на позивача Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) покладено обов'язок сплачувати ЄСВ у розмірі не нижче мінімального і ним не забезпечено таку сплату у встановлені строки, вважає, що контролюючим органом правомірно було сформовано спірну вимогу у зв'язку з наявністю заборгованості зі сплати ЄСВ станом на 23.01.2021.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 03.02.2020 був прийнятий на роботу в Закарпатське обласне бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Закарпатської обласної державної адміністрації та займає посаду юрисконсульта на 1,0 ставки, як основного працівника, що підтверджено копією наказу №7 від 03.02.2020.
На підставі рішення Ради адвокатів Закарпатської області №188 від 02.04.2019 позивач набув право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджено копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/2018 від 04.04.2019.
Довідкою Закарпатського обласного бюро судово-медичної експертизи №14 від 04.03.2021 підтверджено, що за період з лютого по лютого 2020 позивачу щомісяця нараховувалась заробітна плата, з якої роботодавцем сплачено ЄСВ.
15.02.2021 ГУ ДПС було сформовано спірну вимогу, якою позивача повідомлено про необхідність сплати ЄСВ у розмірі 8556,24 грн.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про її скасування.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в контексті положень Закону №2464-VI, є застрахованою особою, і ЄСВ за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає його обов'язок по сплаті ЄСВ як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою. Також, суд першої інстанції вважав, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами, які заявлені у позовній заяві, а тому вважав, що розмір вказаних витрат має бути зменшений до 1500,00 гривень.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
У п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України міститься визначення, за яким «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон №5076-VI), адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Частиною третьою статті 4 Закону №5076-VI визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Відповідно до ст.13 Закону №5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Адвокатське об'єднання є юридичною особою, створеною шляхом об'єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (ч.1 ст.15 Закону №5076-VI).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ст.2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками ЄСВ є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, до платників ЄСВ віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абз.1 п.1, 2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017), ЄСВ нараховується : для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час, відносини щодо адміністрування ЄСВ при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору ЄСВ законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Системне тлумачення наведених норм свідчить про те, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладені у постанові від 27.11.2019 по справі № 160/3114/19, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.
З матеріалів справи видно, що позивач 03.02.2020 працює юрисконсультом у Закарпатському обласному бюро судово-медичної експертизи, тобто є найманим працівником у вказаній установі.
Так, згідно довідки №14 від 04.03.2021, Закарпатське обласне бюро судово-медичної експертизи у період з лютого 2020 року по грудень 2020 за ОСОБА_1 було сплачено ЄСВ в сумі 12272,70 грн.
Згідно ст.121 Закону №2464-VI, Пенсійний фонд України формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до Закону №2464-VI.
Як вбачається з довідки форми ОК-5 Пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за місцем роботи ОСОБА_1 проводилася сплата страхових внесків за вищевказані періоди.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваної вимоги та наявності підстав для її скасування.
У частині оскарження рішення щодо стягнення судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень ч.2 ст.308 КАС України.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року по справі №260/856/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар