23 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 400/2632/20 пров. № А/857/13316/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Лукіянчина Петра Павловича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24червня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Рейті С.І. у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення,
У липні 2020 ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області (далі - ГУ ДМСУ, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати прийняте відносно нього начальником управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМСУ рішення №1 від 19.08.2019 про заборону в'їзду в Україну строком на п'ять років.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.06.2021 у задоволенні адміністративного позову буловідмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Лукіянчин П.П. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції взяв лише до уваги доводи відповідача, залишивши поза увагою доводи позивача, які ґрунтуються з покликанням на судові рішення, що набрали законної сили. Крім того, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам, оскільки встановивши факт постійного проживання позивача на території України станом на день проголошення її незалежності та не належність його до громадянства іншої держави, суд дійшов протилежного висновку та відсутності у зв'язку з цим підстав для задоволення позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_2 та його представника Лукіянчина П.П. в режимі відеоконференції, які підтримали апеляційну скаргу, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що10.04.2018 начальником відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Закарпатській області Шкиртою А.В. було прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_3 , затверджене першим заступником начальника ГУ ДМСУБердарем О.М. та роз'яснено обов'язок покинути територію України у термін до 20.04.2018.
З метою здійснення контролю за фактичним виконанням рішення про примусове повернення, працівниками ГУ ДМСУ 23.04.2018 встановлено, що відповідно до бази даних підсистеми «Аркан-ДМС», позивач у вказаний термін територію України не покинув.
Під час перебування на території України до підрозділів ДМСУ в Закарпатській області та інших областей України щодо продовження термінів перебування на території України із заявою про отримання статусу біженця чи додаткового захисту позивач не звертався.
У зв'язку з цим, ГУ ДМСУ звернулося до Ужгородського міськрайонного суду з позовом про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні та примусове видворення за межі України громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13.02.2019 по справі №308/1569/19 у задоволенні адміністративного позову ГУ ДМСУ до громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_3 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні було відмовлено.
Восьмим апеляційним адміністративним судом рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.02.2019 по справі №308/1569/19 було скасовано та прийнято постанову від 14.03.2019, якою позовні вимоги ГУ ДМСУ до громадянина Вірменії ОСОБА_3 про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні було задоволено. Постановлено затримати громадянина Вірменії ОСОБА_3 , з метою забезпечення його видворення за межі території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
У подальшому, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 22.03.2019 по справі №308/1568/19, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 було постановлено примусово видворити громадянина Вірменії ОСОБА_3 за межі території України. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.07.2019 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою представника позивача на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.03.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 у справі за позовом ГУ ДМСУ до позивача про примусове видворення у справі №308/1568/19.
Отже, в контексті положень ч.1 ст.325 КАС України, вищевказані судові рішення про видворення позивача за межі території України набрали законної сили 05.06.2019.
19.08.2019 начальником управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМСУ було прийнято оспорюване рішення.
30.08.2019 громадянина Республіки Вірменії ОСОБА_3 було видворено за межі України.
Вважаючи оспорюване рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення прийняте з урахуванням вимог абз.3 ч.1 ст.30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VIвід 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI), відповідно до якого іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Також, суд першої інстанції вказав, що оспорюване рішення прийняте у зв'язку з невиконанням позивачем рішення про його примусове повернення, а також взяв до уваги незаконність його перебування на території України. Судом також було встановлено, що надані позивачем документи не підтверджують наявність фактів, з якими Закон пов'язує належність до громадянства України, а відтак відсутні підстави для встановлення його належності до громадянства України відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №3773-VI,іноземці та особи без громадянства в'їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку.
За змістом абз.2 ч.1 ст.13 Закону №3773-VI, в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.
Згідно ч.1 ст.30 Закону №3773-VI,центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави. Позов про примусове видворення не подається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Абзацом третім частини першої статті 30 цього Закону передбачено, що іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Відповідно до статті 13 Закону №3773-VIбуло розроблено Інструкцію про порядок прийняття ДМС України та її територіальними органами рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України №1235 від 17.12.2013 (далі - Інструкція).
Згідно пункту 3 Інструкції, рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону №3773-VI.
Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Інструкції, рішення про заборону в'їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за ініціативою органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в'їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.
Згідно пункту 5 Інструкції, після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в'їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу:а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім'я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в'їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в'їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов'язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).
Відповідно до пункту 6 Інструкції, рішення про заборону в'їзду в Україну особі приймається на підставі обґрунтованого звернення (довідки, рапорту), зазначеного у пункті 5 цієї Інструкції, шляхом винесення рішення про заборону в'їзду в Україну, за формою, наведеною у додатку до цієї Інструкції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що наведена вище норма абз.3 ч.1 ст.30 Закону №3773-VIє імперативною та не передбачає виключень.
Враховуючи, що рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22.03.2019 по справі №308/1568/19 про примусове видворення позивача за межі території України у встановленому процесуальним законом порядку набрало законної сили, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що при прийнятті оспорюваного рішення, відповідач діяв виключно у межах повноважень та у спосіб, визначений абз.3 ч.1 ст.30 Закону №3773-VI.
Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вонина підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, колегія суддів вважає, що спірне рішення відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, є законним, обґрунтованим, прийнятим на підставі, в порядку і межах встановлених Конституцією України та чинного законодавства України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що решта доводів апеляційної скарги, в тому числі з покликанням на судові рішення, не впливають на вирішення суті спору, а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе не давати на них відповіді.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10, 11 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Лукіянчина Петра Павловича залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року по справі №400/2632/20- без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 23.12.2021.