23 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/635/21 пров. № А/857/17309/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Глушко І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року (головуючий суддя Гудима Н.С., м.Рівне) у справі № 460/635/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій, -
02.02.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та зобов'язання нарахувати та виплатити таку індексацію в сумі 86054,90 грн. із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 27.02.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4258,75 грн. та зобов'язання нарахувати і виплатити таку щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4258,75 грн. за період з 01.03.2018 по 27.02.2020 в сумі 101852,89 грн.
Позов обґрунтовує тим, що з 31.03.2015 по 27.02.2020 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_2 та увесь час був зарахований на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . При цьому, повідомив, що за вказаний період проходження служби йому нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення в неповному розмірі. Вважає бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати такої індексації у спірний період протиправною та необґрунтованою, оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці та є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних силах України, зокрема, у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Так, згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №62 від 31.03.2015 лейтенант ОСОБА_1 , т.в.о. інженера технічної групи, вважається таким, що з 31.03.2015 прийняв справи та посаду інженера технічної групи та приступив до виконання обов'язків за посадою.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 11.01.2020 №4дск капітана ОСОБА_1 інженера технічної групи звільнено у запас за п."а" (у зв'язку з закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
З 27.02.2020, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №41 від 27.02.2020, капітан ОСОБА_1 інженер технічної групи вважається таким, що здав справи і посаду та виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
05.10.2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з заявою про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01.12.2015 по 28.02.2018, провести перерахунок та доплату індексації грошового забезпечення (враховуючи фіксовану суму індексації за березень 2018 року) за період з 01.03.2018 по 27.02.2020.
09.11.2020 Військова частина НОМЕР_1 у відповідь на вказане, звернення повідомила позивачу, що індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 у військовій частині не проводилася, відповідно її нарахування та виплата позивачу за цей період не може бути здійснена. Також вказано, що за період з 01.03.2018 по 27.02.2020 індексація виплачувалася позивачу згідно з чинним законодавством
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
В частині задоволених позовних вимог рішення суду не оскаржується, а тому згідно ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апелянт вказує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватись свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень. Зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Щодо цього колегія суддів зазначає наступне.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача, за наявності законних підстав, покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з визначенням базового місяця.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
У даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку №1078 та Закону №1282-XII, покладається на відповідача, а тому відсутні підстави як для зобов'язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця, так і для стягнення на користь позивача індексації грошового забезпечення з врахуванням проведеного позивачем розрахунку в сумі 101852,89 грн.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.10.2020 року у справі 240/11882/19.
Зважаючи на те, що у даній ситуації індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 не була нарахована та виплачена позивачеві, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 460/635/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний