22 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/4301/20 пров. № А/857/18947/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Михальської М.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 460/4301/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції - Махаринець Д.Є.,
час ухвалення рішення - 02.09.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 02.09.2021 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні нарахування та виплати за періоди з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2016 року згідно зі статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсійні виплати та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести відповідне нарахування і виплату.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року позовну заяву в частині позовних вимог про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2016 року по 10 грудня 2019 року залишено без розгляду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 460/4301/20 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з 17 травня 2020 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 11 грудня 2019 року по 16 травня 2020 року прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позовні вимоги за період з 22 травня 2008 року по 10 грудня 2019 року залишено судом першої інстанції без розгляду. При цьому, позовні вимоги задоволено з 17 травня 2020 року та судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наведено жодного обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог за період з 11 грудня 2019 року по 16 травня 2020 року. Зазначає, що у мотивувальній частині рішення не зазначено, за який період задовольняються позовні вимоги. Таким чином, вважає, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог за вищевказаний період відсутні, оскільки вона є непрацюючим пенсіонером та проживає на території зони гарантованого добровільного відселення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог за період з 11 грудня 2019 року по 16 травня 2020 року та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), проживає в населеному пункті, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач у спірному періоді отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та не працювала.
ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою, в якій просила провести перерахунок та виплатити доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в розмірах, передбачених безпосередньо цими нормами права.
У відповідь на звернення позивача відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні відповідно до вимог законодавства України.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ, з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як встановлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а тому вимога позивача в частині щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат підлягає задоволенню в межах строку звернення до суду. При цьому, щодо вимог позивача в частині перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої статтею 51 Закону № 796, то суд вважає, що, виплачуючи позивачу додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Порядком №1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості, а тому у задоволенні таких необхідно відмовити.
Даючи правову оцінку вказаним висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України №1058-IV від 09 липня 2003 року “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Ч.1 статті 9 Закону №1058-IV передбачає, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом п.13 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.
Нормами Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Відповідно до положень статті 49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Отже, законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом №1058-IV або спеціальним Законом №796-ХІІ.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ, з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Відповідно до статті 51 Закону №796-ХІІ, з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Дія норм статей 39, 51 Закону №796-ХІІ неодноразово обмежувалася законодавцем у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених вказаними статтями, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, Законом України № 3491-VI від 14 червня 2011 року “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” розділ VII “Прикінцеві положення” Закону України “Про державний бюджет України на 2011 рік” доповнено пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (пункт 7).
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 пункт 4 розділу VII “Прикінцеві положення” Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” від 23 грудня 2010 року №2857-VI з наступними змінами визнано конституційним.
На виконання пункту 7 Закону України № 3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 06 липня 2011 року № 745 “Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, яка діяла до 01 січня 2012 року, та якою встановлювались розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої статтею 51 Закону №796-ХІІ, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статті 39 Закону №796-ХІІ.
Також, Постановою Кабінету Міністрів України №1210 від 23 листопада 2011 року “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який визначав механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Відповідно до положень вказаного Порядку підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, здійснюється в таких розмірах, зокрема, тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 грн. Щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зокрема, особам, що належать до категорії 3 - з 1 січня 2012 р. 10 відсотків, з 1 липня 2012 р. - 12 відсотків.
У подальшому, з врахуванням змін, внесених згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 112 від 25 березня 2014 року, Порядком №1210 встановлювалось, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виплачується у таких розмірах, зокрема, особам, що належать до категорії 3 - 113,88 грн.
Разом з тим, Закон України № 719-VII від 16 січня 2014 року “Про Державний бюджет України на 2014 рік”, який набрав чинності з 01 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Таким чином, починаючи з 01 січня 2014 року законодавцем жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39 та 51 Закону №796-ХІІ встановлено не було, а тому, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, застосуванню підлягали саме вказані норми Закону №796-ХІІ, а не Порядку №1210.
У подальшому обмеження дії норм статей 39, 51 Закону №796-ХІІ у 2014 році відбулося після прийняття Закону України № 1622-VII від 31 липня 2014 року “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік”, який набрав чинності 03 серпня 2014 року та яким розділ “Прикінцеві положення” Закону України №719-VII від 16 січня 2014 року “Про Державний бюджет України на 2014 рік” доповнено, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Таким чином, починаючи з 03 серпня 2014 року Кабінету Міністрів України надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону №796-ХІІ, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з абзацом 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України. Отже, суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Так, як на цей час залишався чинним Порядок №1210, а Закон України № 1622-VII від 31 липня 2014 року “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2014 рік” прийнято пізніше Закону №796-ХІІ, то саме положення Закону України №719-VII від 16 січня 2014 року та вказаного Порядку підлягали пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03 серпня 2014 року.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі №285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі №619/2262/17.
Отже, в період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року пенсійний орган повинен нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком №1210.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що позивач з адміністративним позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2016 року звернулася з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про залишення позовних вимог за період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року та з 01 січня 2016 року по 10 грудня 2019 року без розгляду.
Вирішуючи спір у частині позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статті 39 Закону №796-XII, за період з 11 грудня 2019 року, колегія суддів зазначає наступне.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року №76-VIII “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України”, пп.7 п.4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-XII.
04 лютого 2016 року прийнято Закон України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №987-VIII, який згідно з розділом ІІ “Прикінцеві положення” набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: “громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України”.
Колегія суддів зазначає, що дана адміністративна справа в частині позовних вимог щодо протиправності відмови пенсійного органу у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 з 11 грудня 2019 року доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статі 39 Закону №796-XII, відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), а саме: позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою ст.39 Закону №796-XII); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам).
Таки чином, при вирішенні даної справи колегія суддів враховує правові висновки, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року у зразковій справі №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у цій справі (провадження №11-150заі19).
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 пп.7 п.4 розділу І Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17 липня 2018 року є чинною у редакції до 01 січня 2015 року.
Тобто, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01 січня 2015 року), - тобто в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Таким чином, починаючи з 11 грудня 2019 року (враховуючи строки звернення до суду та строки давності у спірних правовідносинах) не нарахування та невиплата позивачу доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю Головного управління ПФУ в Рівненській області. Однак з врахуванням того, що адміністративний позов про здійснення перерахунку та виплати пенсії за період по 10 грудня 2019 року залишено без розгляду, тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити нарахування та виплату доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, за період з 11 грудня 2019 року (в межах строку, встановленого ст. 122 КАС України).
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з мотивів рішення суду першої інстанції вбачається, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі двох мінімальних заробітних плат задоволено в межах строку звернення до суду, однак в резолютивній частині рішення зазначено дату «17 травня 2020 року», а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом зазначення дати «11 грудня 2019 року».
Доводи апелянта в цій частині колегія суддів вважає підставними, враховуючи вищенаведене.
Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 460/4301/20 в частині позовних вимог щодо зобов'язання нараховувати та виплачувати щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі визначеному статтею 51 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” №796-XII від 28 лютого 1991 року, не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково зазначив дату перерахунку та виплати щомісячної доплати до пенсії «17 травня 2020 року», у зв'язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає зміні; в решті суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, правильно і повно встановив обставини справи, тому відповідно до ст.316 КАС України рішення суду в цій частині необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 460/4301/20 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у такій редакції:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з 11 грудня 2019 року»
У решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 460/4301/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.