22 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/7986/20 пров. № А/857/18890/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,
з участю секретаря судового засідання - Михальської М. Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 (11 прикордонний загін) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 460/7986/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції - Махаринець Д. Є.,
час ухвалення рішення - 01.09.2021 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 01.09.2021 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просив визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що військовослужбовець набуває право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби лише у випадку, якщо його календарна вислуга років становитиме не менше 10 календарних років. Однак календарна вислуга років позивача становить 08 років 06 місяців та 26 днів, тому позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, у зв'язку з тим, що позивач має менше 10 років календарної вислуги. Зазначає, що посадові особи прикордонного загону діяли у межах і спосіб визначений чинним законодавством, тому їхні дії не можуть бути визнані протиправними. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що на момент звільнення з військової служби в Збройних Силах України його загальна вислуга становила 12 років 11 місяців та 22 днів, тому він має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. Однак при звільненні з військової служби військова частина не провела з ним повного розрахунку, оскільки не виплатила йому одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як це передбачено ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_2 прикордонний загін) та був звільнений і виключений зі списків особового складу військової частини з 01 березня 2020 року.
Відповідно до витягу з наказу начальника Прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 березня 2020 року №70-ос позивач має наступну вислугу років: календарна - 08 років 06 місяць 26 днів; пільгова - 04 роки 04 місяці 27 днів; загальна - 12 років 11 місяців 22 дні.
Оскільки при виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивачу не була нарахована та не виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, позивач звернувся з позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що не нарахування та невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби порушує право позивача на отримання такої одноразової допомоги, встановлене ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки у позивача наявна вислуга 12 років 11 місяців 22 дні, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до частини 1 статті 9 якого держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з ч.2,3 ст.9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Ч.2 ст.15 вищезазначеного Закону передбачає, що у разі звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічні положення закріплені у статті 9 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).
Відповідно до п.1 глави 9 розділу 5 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом МВС України від 25 червня 2018 року №558, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Покликання апелянта на пріоритетність вимог пункту 1 глави 9 розділу 5 Інструкції №558, як спеціального нормативно-правового акту, спрямованого на конкретизацію приписів частини другої статті 15 Закону № 2011-XII, колегія суддів відхиляє, оскільки, застосовуючи інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, необхідно враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Крім того, питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма ч.2 ст.15 Закону №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття “календарна вислуга років” застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”.
При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII є наявність “вислуги 10 років і більше”.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звільнений з військової служби на підставі підпункту “а” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” (у зв'язку із закінченням строку контракту), на момент звільнення позивача вислуга років становить: календарна - 08 років 06 місяців 26 дні, пільгова - 04 роки 04 місяці 27 днів; всього - 12 років 11 місяці 22 дні, тобто понад 10 років.
Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, поняття “календарна вислуга років” застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги за вислугу років, а для визначення розміру грошової допомоги: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-XII є наявність “вислуги 10 років і більше”.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не нарахування та невиплата відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби порушує право позивача на отримання такої одноразової допомоги, встановлене ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки у позивача наявна вислуга 12 років 11 місяців 22 дні, а тому з метою захисту прав позивача необхідно зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплати позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ч.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 (11 прикордонний загін) залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 460/7986/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.