22 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3163/21 пров. № А/857/20190/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кушнерика М.П., Мікули О.І.,
з участю секретаря Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Калуської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Калуської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-
суддя в 1-й інстанції - Скільський І.І.,
час ухвалення рішення - 06.10.2021 року,
місце ухвалення рішення - м.Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 06.10.2021 року,
ФОП ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Калуської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Калуської міської ради №497 від 27.05.2021 «Про скасування рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 ».
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 » є незаконним, не відповідає Конституції, законам України, іншим актам законодавства, в тому числі Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, а тому вказане рішення правомірно та обґрунтовано скасовано Калуською міською радою.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися. При цьому, колегія суддів відхиляє клопотання відповідача про відкладення апеляційного розгляду справи, оскільки наведені в клопотанні мотиви не свідчать про неможливість апеляційного розгляду справи за наявними матеріалами про права і взаємовідносини і сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 » надано дозвіл на розміщення вказаних споруд орієнтовною площею 132,8 кв.м., кожна терміном на три роки згідно з запропонованими схемами.
Також вказаним рішення уповноважено Управління архітектури та містобудування Калуської міської ради виготовити паспорти прив'язок двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності згідно з запропонованими схемами.
14.05.2021 Управлінням архітектури та містобудування Калуської міської ради виготовлено паспорти прив'язки груп тимчасових споруд на АДРЕСА_1 , реєстраційним номер 20/21 та 21/21.
27.05.2021 рішення Калуської міської ради №497 від 27.05.2021 «Про скасування рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на АДРЕСА_1 » у відповідності до п. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зважаючи на численні звернення мешканців Калуської громади, враховуючи рекомендації постійної комісії з питань власності, житлово-комунального господарства та екології, міська рада скасувала рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на вул.Винниченка,1,3,5 у м.Калуші ».
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Конституційним Судом України в рішенні №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
З вказаного вбачається, що право ради скасовувати свої рішення існує виключно у випадках, що передбачені Конституцією та законами України.
Це підтверджується й змістом мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, де приведений аналіз законодавства із конкретними випадками, у яких закон надає право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення.
Проте, законодавство не містить положень, що уповноважують місцеві ради скасовувати або визнавати нечинними власні рішення про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
За змістом вказаного рішення Конституційного Суду України орган місцевого самоврядування має право скасовувати власні рішення, зокрема, лише в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, якщо право органу місцевого самоврядування скасувати певне рішення не передбачене законом, таке рішення скасовувати не можна у будь-якому випадку.
Якщо ж право органу місцевого самоврядування скасовувати певне рішення передбачено законом, то, відповідно, таке рішення може бути скасовано, однак, за виключенням випадків, коли відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Таким чином, питання реалізації скасованого власного рішення органу місцевого самоврядування має значення лише тоді, коли йдеться про випадки, у яких право на скасування таких рішень безпосередньо передбачено законом. В інших випадках - орган місцевого самоврядування не має права скасовувати власні рішення, не залежно від їх реалізації.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 у справі № 318/969/17, від 29.04.2020 року 759/3159/17.
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, згідно якого права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на виконання рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на вул.Винниченка,1,3,5 у м.Калуші », яким надано дозвіл на розміщення тимчасових споруд, позивачем було отримано паспорти прив'язки тимчасових споруд, укладено договори оренди окремих конструктивних елементів благоустрою для розміщення тимчасових споруд та сплачено орендну плату за надану земельну ділянку.
Таким чином, оскільки, з наданням дозволу на розміщення тимчасових споруд у позивача на час прийняття оскаржуваного рішення, вже виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, міська рада не мала права скасовувати такий акт.
Між тим, вказана обставина не унеможливлює оскарження такого рішення (акта) органу місцевого самоврядування у судовому порядку.
Отже, рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на вул.Винниченка,1,3,5 у м.Калуші» може бути скасовано лише у судовому порядку, орган місцевого самоврядування не має повноважень на його скасування, оскільки це не передбачено законом.
Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 26 «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.
Згідно частини 9 статті 59 вказаного Закону, рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Таким чином враховуючи вищенаведене реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в даному випадку таких умов відповідачем не дотримано.
Більше того відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, які саме норми закону при прийнятті рішення були порушені та в чому полягає невідповідність Конституції чи законам України.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуване рішення Калуської міської ради №497 від 27.05.2021 «Про скасування рішення виконавчого комітету Калуської міської ради від 27.04.2021 №136 «Про надання дозволу на розміщення двох груп тимчасових споруд (по 5 павільйонів) для провадження підприємницької діяльності на вул.Винниченка,1,3,5 у м.Калуші» є протиправним та підлягає скасуванню.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Калуської міської ради слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вищевказаного закону).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Бартків А.Я. (далі - адвокат) на підставі договору про надання правничої допомоги від 10.06.2021 року.
Вид наданих адвокатом послуг та їх вартість підтверджуються актом від 08.12.2021 року, згідно якого позивачу надано наступні послуги: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу.
Загальний розмір понесених позивачем витрат професійну правничу допомогу становить 2000 грн.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати позивачу 1000 гривень за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу і вважає, що такий розмір буде співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Калуської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 300/3163/21 - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Калуської міської ради (вул.Франка,1 , м.Калуш Івано-Франківської області, 77300, ЄДРПОУ - 33578261) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 (одна тисяча) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді М. П. Кушнерик
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.