16 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/692/21 пров. № А/857/19150/21
А/857/19163/21
А/857/21075/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Большакової О.О., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
представників позивача Аваєвої Н.В., Волкова П.О.,
представника відповідача Токар М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс-Агро», Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 на окрему ухвалу та ухвалу про застосування заходів процесуального примусу Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 260/692/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс-Агро» до Головного управління ДПС у Закарпатській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалені суддею Скраль Т.В., в м. Ужгород Закарпатської області 05.10.2021 року з 11:06 год. по 11:14 год., повний текст судових рішень складено 11.10.2021 та 18.10.2021), -
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТІС-АГРО» (далі - позивач, ТзОВ «ТІС-АГРО») через уповноваженого представника Волкова Павла Олександровича (далі - також Волков П.О.) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС України у Закарпатській області, відповідач 1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач 2) в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - також Комісія) від 10.11.2020 року № 2123827/42119320 про відмову в реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі також - ЄРПН, Реєстр) податкової накладної (далі - також ПН) від 12.10.2020 року № 14, складеної ТзОВ «ТІС-АГРО»; 2) зобов'язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН ПН від 12.10.2020 року № 14, складену ТзОВ «ТІС-АГРО», за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 09:40:05, № в ЄРПН 9283094049); 3) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.11.2020 року № 2123828/42119320 про відмову в реєстрації в ЄРПН від 13.10.2020 року № 15, складеної ТзОВ «ТІС-АГРО»; 4) зобов'язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН ПН від 13.10.2020 року № 15, складену позивачем, за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 09:39:43, № в ЄРПН 9283106424); 5) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.11.2020 року № 2123823/42119320 про відмову в реєстрації в ЄРПН ПН від 13.10,2020 року № 16, складеної позивачем; 6) зобов'язати відповідача 2 зареєструвати в ЄРПН ПН від 13.10.2020 року № 16, складену ТзОВ «ТІС-АГРО», за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 09:39:44, № в ЄРПН 9283127588; 7) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.11.2020 року № 2123822/42119320 про відмову в реєстрації в ЄРПН ПН від 15.10.2020 року № 18, складеної позивачем; 8) зобов'язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН ПН від 15.10.2020 року № 18, складену позивачем, за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 09:39:34, № в ЄРПН 9283114055); 9) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.11.2020 року № 2123824/42119320 про відмову в реєстрації в ЄРПН ПН від 15.10.2020 року № 19, складеної позивачем; 10) зобов'язати відповідача 2 зареєструвати в ЄРПН ПН від 15.10.2020 року № 19, складену ТзОВ «ТІС-АГРО», за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 09:39:27, № в ЄРПН 9283121154); 11) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.11.2020 року № 2123826/42119320 про відмову в реєстрації в ЄРПН ПН від 15.10,2020 року № 20, складеної ТзОВ «ТІС-АГРО»; 12) зобов'язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН ПН від 15.10.2020 року № 20, складену позивачем, за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 17:56:05, № в ЄРПН 9283938520); 13) визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 10.11.2020 року № 2123825/42119320 про відмову в реєстрації в ЄРПН ПН від 15.10.2020 року № 21, складеної ТзОВ «ТІС-АГРО»; 14) зобов'язати ДПС України зареєструвати в ЄРПН Пн від 15.10.2020 року № 21 складену ТзОВ «ТІС-АГРО», за датою її подання до реєстрації (квитанція про реєстрацію ПН в ЄРПН від 30.10.2020 року, час 17:56:33, № в ЄРПН 9283868922).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року адміністративний позов задоволено.
05 жовтня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом постановлено окрему ухвалу по даній справі, яку направлено до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі - КДКА) Вінницької області для притягнення до дисциплінарної відповідальності адвокатів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у зв'язку із зловживаннями процесуальними правами, порушенням процесуальних обов'язків, неналежним виконанням професійних обов'язків.
Крім того, 05 жовтня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом постановлено року ухвалу про застосування заходів процесуального примусу по даній справі, якою визнано зловживанням процесуальними правами - подане клопотання від 04 жовтня 2021 року (вх. № 25308/01) адвокатом Волковим П.О. про визнання доказу недопустимим. Застосовано захід процесуального примусу шляхом накладення штрафу в порядку частини першої статті 145 та частини другої статті 149 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на адвоката Волкова П.О. Стягнуто в дохід Державного бюджету України з адвоката Волкова П.О. штраф у розмірі 2379 гривень на рахунок Державної судової адміністрації України.
Не погодившись із рішенням по справі, його оскаржив відповідач 1, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що Комісія правомірно відмовила в реєстрації ПН позивача, оскільки наданим позивачем пакетом документів неможливо підтвердити інформацію щодо господарських операцій, відображених в ПН. Наголошує, що позивачем не надано на розгляд Комісії жодного документу щодо походження насіння соняшника (власно вирощений, зібраний чи куплений), що так само не дало Комісії можливість підтвердити інформацію, зазначену в ПН. Звергає увагу суду на те, що позивачем до позовної заяви в якості доказів додано документи, які на розгляд Комісії не надавалися.
Також, рішення в частині відмови у стягненні судових витрат оскаржено в апеляційному порядку позивачем
Окрему ухвалу та ухвалу про застосування заходів процесуального примусу оскаржив до апеляційного суду ОСОБА_1 .
Просять окрему ухвалу та ухвалу про застосування заходів процесуального примусу Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року скасувати, а рішення від 05 жовтня 2021 року скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати.
В обґрунтування апеляційних вимог, представник позивача зазначає, що у суду не було підстав для винесення окремої ухвали та ухвали про застосування заходу процесуального примусу. З боку представників позивача жодних порушень адвокатської етики, зловживань процесуальними правами, неналежного виконання професійних обов'язків допущено не було. Звертає увагу на невідповідність зазначених в окремій ухвалі анкетних даних представника позивача Аваєвої Наталії Валеріївни (далі - також ОСОБА_2 ) та місця обліку її адвокатської діяльності. Відтак, і висновки суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у стягненні на користь позивача судових витрат неправильні.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача 1, в якій не погоджується з її доводами.
Відповідачі подали до апеляційного суду відзиви на апеляційні скарги позивача та ОСОБА_1 , в яких виклав свою позицію на їх спростування.
Представники позивача, які брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, наполягали на задоволенні апеляційних скарг, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідача 1.
Представник відповідачів у судовому засіданні наполягала на задоволенні апеляційної скарги відповідача 1, заперечувала проти апеляційних скарг позивача та Волкова П.О.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу відповідача 1 слід залишити без задоволення, а апеляційні скарги позивача та ОСОБА_1 слід задовольнити, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Позивачем було сформовано наступні податкові накладні:
- від 12 жовтня 2020 року № 14 на загальну суму 288493,44 грн. (у тому числі 48082,24 грн. податку на додану вартість (далі - також ПДВ)), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР»;
- від 13 жовтня 2020 року № 15 на загальну суму 313034,56 грн. (у тому числі 52172,43 грн. ПДВ), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР»;
- від 13 жовтня 2020 року № 16 на загальну суму 284348,87 грн. (у тому числі 47391,48 грн. ПДВ), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР»;
- від 15 жовтня 2020 року № 18 на загальну суму 232757,28 грн. (у тому числі 38792,88 грн. ПДВ), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР»;
- від 15 жовтня 2020 року № 19 на загальну суму 229538,80 грн. (у тому числі 38256,47 грн. ПДВ), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР»;
- від 15 жовтня 2020 року № 20 на загальну суму 283323,80 грн. (у тому числі 47220,63 грн. ПДВ), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР»;
- від 15 жовтня 2020 року № 21 на загальну суму 253777,96 грн. (у тому числі 42296,33 грн. ПДВ), покупець - ТзОВ «ОККО-БІЗНЕС ПАРТНЕР».
30 жовтня 2020 року згідно з отриманих квитанцій позивачем, зазначені ПН прийнято, але їх реєстрацію в ЄРПН зупинено.
Відповідно до квитанцій від 30 жовтня 2020 року №№ 9283094049, № 9283106424, № 9283127588, № 9283114055, № 9283121154, № 9283938520, № 9283868922, № 9185115006, направлених ДПС України через Автоматизовану систему «Єдине вікно подання електронних документів» на адресу позивача, зазначено підстави зупинення, зокрема вказано, що реєстрацію ПН в ЄРПН зупинено відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Коди УКТЗЕД/ДКПП товару/послуг 1206 відсутні в таблиці даних платника податку на додану вартість, як товари/послуги, що на постійній основі постачаються (виготовляються), та їх обсяг постачання дорівнює або перевищує величину залишку обсягу придбання такого товару/послуги та обсягу його постачання, що відповідає п. 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій. Запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН в ЄРПН.
04 листопада 2020 року на виконання вимог вищезазначених квитанцій позивачем надіслано Повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо ПН, реєстрацію яких зупинено.
10 листопада 2020 року за результатом розгляду поданих позивачем матеріалів Комісією ГУ ДПС у Закарпатській області прийнято оскаржувані рішення про відмову в реєстрації ПН №№ 2123827/42119320, 2123828/42119320, 2123823/42119320, 2123822/42119320, 2123824/42119320, 2123826/42119320, 2123825/42119320 у зв'язку з ненаданням платником податку копій документів: договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів, з додатками до них, первинних документів щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунків-фактури/інвойсів, актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних; розрахункових документів та/або банківських виписок з особових рахунків; документів щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством. Додаткова інформація: відсутні будь-які документи щодо придбання насіння соняшника.
18 листопада 2020 року позивач подав скаргу на зазначені рішення Комісії.
25 листопада 2020 року рішенням Комісії ДПС України №№ 64175/42119320/2, 64181/42119320/2, 64182/42119320/2, 64116/42119320/2, 64117/42119320/2, 64118/42119320/2, 64127/42119320/2 за результатами розгляду скарги на Рішення Комісії відповідача 1 про відмову у реєстрації ПН в ЄРПН залишено скаргу без задоволення, а рішення Комісії ГУ ДПС України у Закарпатській області про відмову у реєстрації ПН в ЄРПН - без змін.
Не погоджуючись з рішеннями Комісії ГУ ДПС у Закарпатській області, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції покликається на те, що відповідачем 1 неправомірно зупинено реєстрацію податкової накладної позивача та протиправно винесено оскаржувані рішення про відмову у реєстрації ПН в ЄРПН, оскільки контролюючий орган обмежився лише загальною оцінкою наданих позивачем документів. При цьому, сукупність наданих позивачем первинних документів не дає підстав для сумніву щодо здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами, на виконання вимог яких складено спірні ПН.
Щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції послався на зловживання представниками позивача процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежне виконання професійних обов'язків, а тому поклав на позивача судові витрати повністю.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
За частиною другою цієї статті суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3 ст. 45 КАС України).
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (частина четверта статті 45 КАС України).
Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.
Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
Слід враховувати, що наведений у частині другій статті 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 826/12191/18.
Варто також зазначити, що Європейський суд з прав людини, практика якого в силу вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов'язковою до застосування, у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що «право на суд» та «право на доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав. Тобто, реалізація права на суд однією зі сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони.
При цьому ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Крім того, у статті 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під назвою «Заборона зловживання правами» передбачено, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя. Отже, якщо особа здійснює певну процесуальну дію не з цією метою, а для досягнення інших цілей (зокрема, неодноразове подання одного і того самого клопотання щодо тих одних і тих же обставин справи), така особа виходить за межі дійсного змісту відповідного процесуального права, тобто зловживає ним. Правова система має бути спроможною ефективно захистити себе від цих дій. І саме на такий захист спрямовані заходи, які суд застосовує через зловживання учасником судового процесу процесуальними правами. Відповідні заходи передбачені у частинах третій і четвертій статті 45, частині восьмій статті 139, частині першій статті 144, частині першій статті 145, статті 149 КАС України.
Дії учасників судового процесу та їхніх представників мають не лише за формою, але й за змістом відповідати завданню адміністративного судочинства. Зміст права на справедливий суд несумісний зі свідомим виявом учасником судового процесу чи його представником неповаги до честі, гідності, репутації іншого учасника, суду тощо.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 КАС).
Апеляційним судом встановлено, що 14 вересня 2021 року ухвалою суду першої інстанції застосовано захід процесуального примусу в порядку частини першої статті 145 та частини 1 статті 146 КАС України до представника позивача адвоката Волкова П.О. у виді попередження.
15 вересня 2021 року ухвалою суду витребувано від відповідача 1 Таблицю даних платника податків на додану вартість ТзОВ «ТІС-АГРО» та прийняті відповідно до неї рішення згідно Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року № 1165 (далі - Порядок № 1165). Витребувані докази необхідно було надати суду до 14:00 год 16 вересня 2021 року.
16 вересня 2021 року об 10:52 год на електронну адресу суду представником відповідачів, на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2021 р., надіслано суду витребувані документи, підписані електронним цифровим підписом.
17 вересня 2021 року ухвалою суду, занесеною до протоколу судових засідання, судом приєднано надані представником відповідачів 16 вересня 2021 року витребувані докази.
У зв'язку з приєднанням витребуваних доказів до справи, представником позивача одразу в судовому засіданні заявлено клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для надання можливості подати заву про відвід судді.
21 вересня 2021 у заяві про відвід представник позивача - адвокат Аваєва Н.В. вказує на документи що подані у копіях, які не завірені у встановленому законом порядку, сторона позивача усно заявила, що ставить під сумнів подані представником відповідача 1 докази.
04 жовтня 2021 року через систему «Електронний суд», від представника позивача Волкова П.О. надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним (вх. № 25308/21), в якому просить в тому числі.
Приймаючи оскаржувану ухвалу про застосування заходів процесуального примусу, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на доводи клопотання, а також на те, що у справі беруть участь два представники позивача: адвокат Волков П.О. та адвокат Аваєва Н.В., які були присутні під час судового розгляду 17 вересня 2021 року, в цей же день знайомилися із матеріалами справи в суді про заявлені ними клопотання в ході розгляду справи знають. Однак, не дивлячись на ці обставини, адвокати по черзі, усно або письмово повторно (неодноразово) заявляють клопотання, з приводу яких судом вже постановлялися ухвали із занесенням та протоколу судового засідання чи шляхом викладення окремим документом. Заявлене клопотання від 04 жовтня 2021 року адвокатом Волковим П.О. вже було предметом обговорення в судовому засіданні 17 вересня 2021 року, на якому був присутній даний представник та підтримав клопотання, яке заявила на той час адвокат Аваєва Н.В. та з приводу якого суд постановляв ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання.
Однак, з матеріалів справи встановлено, що подане клопотання від 04 жовтня 2021 року адвокатом Волковим Павлом Олександровичем про визнання доказу недопустимим, яке судом першої інстанції визнано зловживанням процесуальними правами та залишено без розгляду, не може розцінюватись як зловживання, оскільки дане клопотання заявлялось щодо визнання документів, наданих Відповідачем на виконання ухвали від 15 вересня 2021 року, неналежними доказами. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив різні поняття «допустимості» та «належності», які регулюються і визначаються різними нормами КАС України.
З аналізу заяв представника позивача Аваєвої Н.В. про відвід судді від 21.09.2021, про недовіру судді представника позивача Аваєвої Н.В. від 27.09.2021 та клопотання представника позивача Волкова від 04.10.2021 про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним, колегією суддів встановлено, що правова природа зазначених процесуальних документів не зводиться до незгоди з приєднанням документів до матеріалів справи, витребуваних на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2021 р., заявлені клопотання не є тотожними та мають різну процесуальну мету.
Відтак, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції помилково зазначив, що адвокат Волков П.О., зловживав процесуальними правами, а саме тим, що подав 04.10.2021 клопотання про визнання документів, наданих відповідачем на виконання ухвали від 15.09.2021 недопустимими доказами, оскільки ОСОБА_1 04.10.2021 звертався з клопотанням про визнання документів, наданих відповідачем на виконання ухвали від 15.09.2021 неналежними доказами.
Крім того, попередження адвоката не підпадає під перелік визначених ст. 45 КАС України зловживань процесуальними правами, тобто не є зловживанням, а саме попередження (ухвала суду першої інстанції від 14.09.2021) вичерпало свою дію в судовому засіданні 14 вересня 2021 року.
З огляду на вищенаведене, апеляційним судом не встановлено зловживання процесуальними правами представником позивача Волкова П.О., а тому його апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала про застосування заходів процесуального примусу від 05.10.2021 - скасуванню.
Щодо оскаржуваної окремої ухвали від 05.10.2021, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до положень частин першої-четвертої статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (впливу) на порушення законності, а також, на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.
Процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в адміністративному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту тощо) вона виходить за межі дійсного змісту свого права.
Так, частина друга статті 44 КАС України передбачає, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно з пунктами першим та другим частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Стаття 131-2 Конституції України визначає, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Таким законом є Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).
Згідно з пунктом другим частини першої статті першої Закону № 5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини першої статті четвертої Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Відповідно до пункту п'ятнадцятого частини першої статті 23 Закону № 5076-VI, яка визначає гарантії адвокатської діяльності, передбачено, що не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов'язки адвоката.
Професійні обов'язки адвоката визначені у статті 21 Закону № 5076-VI, відповідно до частини першої якої під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; підвищувати свій професійний рівень; виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
Згідно з частиною другою статі 21 Закону № 5076-VI адвокату забороняється: використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.
09.06.2017р. Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року затверджені Правила адвокатської етики затверджені (далі - Правила).
Як зазначено у Преамбулі Правил надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки. При цьому специфіка, комплексний характер обов'язків, що покладені на адвокатуру, обумовлюють необхідність збалансування засад служіння адвоката інтересам окремого клієнта та інтересам суспільства в цілому, дотримання принципів законності і верховенства права.
Закон № 5076-VI передбачає дотримання Правил як одного з основних професійних обов'язків адвоката пункт перший частини першої статті 21 Закону № 5076-VI).
Одним з основних принципів адвокатської етики є принцип законності, врегульований статтею 7 Правил, відповідно до якого у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів клієнта, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності.
Серед основних принципів адвокатської етики стаття 11 Правил визначає компетентність та добросовісність, під якими розуміється наступне.
Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.
Адвокат зобов'язаний надавати професійну правничу (правову) допомогу клієнту, здійснювати його захист та представництво компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність у врахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення.
Стаття 12 Правил окреслює ще один з основних принципів адвокатської етики - повагу до адвокатської професії, відповідно до якого всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу адвокат зобов'язаний дотримуватись у всіх сферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та інших.
Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження незалежності адвокатської професії, честі, гідності та ділової репутації своїх колег, підрив престижу адвокатури та адвокатської діяльності.
Також, одним з основних принципів адвокатської етики є принцип чесності та добропорядної репутації, закріплений у статті 12-1 Правил, згідно з яким Адвокат повинен бути добропорядним, чесно та гідно виконувати свої професійні обов'язки.
Адвокату заборонено робити завідомо неправдиві заяви стосовно суті доручення, фактичних обставин, що мають до нього відношення, їх правової оцінки, прав і обов'язків адвоката, клієнта, а також обсягу своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта.
Аналіз вказаних основних принципів адвокатської етики у взаємозв'язку з процесуальними обов'язками учасника справи в адміністративному судочинстві вимагають від адвоката, як учасника справи, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті.
Стаття 43 Правил визначає правила дотримання принципів незалежності адвоката та пріоритетності інтересів клієнта у відносинах адвоката з судом.
Так, згідно цієї норми, отримуючись принципу законності, адвокат водночас має: бути наполегливим і принциповим у відстоюванні інтересів клієнта в суді, не поступатися своєю незалежністю у захисті й представництві прав та інтересів клієнта з метою не погіршити стосунків з суддями; у випадку вчинення судом тиску на адвоката - не йти на компроміси, що суперечать охоронюваним законом інтересам клієнта; послідовно дотримуватися принципу пріоритетності інтересів клієнта перед всіма іншими інтересами й міркуваннями, що пов'язані з відносинами адвоката з судом. Адвокат не повинен залишати без уваги порушення закону, нетактовне і зневажливе ставлення суду та інших учасників процесу до свого клієнта, його самого, або адвокатури в цілому і повинен реагувати на відповідні дії у формах, передбачених чинним законодавством таабо актами РАУ, НААУ.
У статті 45 Правил, яка визначає поняття культури поведінки адвоката у відносинах з іншими учасниками судового провадження, зазначено, що у відносинах з іншими учасниками судового провадження адвокат повинен: бути стриманим і коректним; реагувати на неправильні дії або вислови цих осіб у формах, передбачених законом, зокрема у формі заяв, клопотань, скарг тощо; бути тактовним при допиті підсудних, потерпілих, сторін у цивільному процесі, свідків та інших осіб.
Під час здійснення професійної діяльності в суді адвокат повинен бути добропорядним, поводити себе чесно та гідно, стверджуючи повагу до адвокатської професії.
Постановляючи окрему ухвалу, суд першої інстанції виходив здебільшого з тих же доводів, які викладені в ухвалі про застосування процесуального примусу, а саме із того, що у справі брали участь два представники позивача: адвокат Волков П.О. та адвокат Аваєва Н.В. Обидва представники присутні були під час судового розгляду 17 вересня 2021 року, в цей же день знайомилися із матеріалами справи в суді. Про заявлені ними клопотання в ході розгляду справи знали. Однак, не дивлячись на ці обставини, адвокати по черзі, усно або письмово повторно (неодноразово) заявляли клопотання, з приводу яких судом вже постановлялися ухвали із занесенням та протоколу судового засідання чи шляхом постановлення ухвал окремим документом.
Після оголошення головуючою суддею процесуального рішення про приєднання витребуваних судом доказів 17 вересня 2021 року, у зв'язку із незгодою із такими діями суду представник позивача - адвокат Авєва Н.В. 21 вересня 2021 року заявила суду відвід. 24 вересня 2021 року судом відмовлено у задоволенні клопотання про відвід судді та 27 вересня 2021 року представник ОСОБА_2 подала суду знову клопотання/заяву про недовіру судді - головуючому у справі. 28 вересня 2021 року адвокат Аваєва Н.В. повідомила суд, що заява адвоката Аваєвої Н.В. про недовіру суду є повідомленням, що не містить мотивувальної та прохальної частини про відвід судді Скраль Т.В. та не подана в порядку статей 36, 39 КАС України, а є заявою-повідомленням. На думку суду першої інстанції представник позивача тим самим заявляла перед судом клопотання, які не передбачені чинним КАС України, що в свою чергу розцінено було судом як черговий відвід із визначенням судді у порядку встановленому частиною першою статті 31 КАС України.
Крім того, як зазначено в окремій ухвалі, в судових засіданнях адвокатами Волковим П.О. та Аваєвою Н.В. неодноразово не виконувалися розпорядження головуючої судді щодо додержання в судовому засіданні встановленого судового порядку та утримання від будь-яких дій, що свідчать про явну неповагу до суду та інших учасників справи, зокрема такі дії адвокатами були вчинені у формі перебивання суду, під час виступів представника відповідачів та шляхом сперечань із судом.
Відповідно до частини третьої статті 44 КАС України Учасники справи мають право:
1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;
2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;
5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Згідно з частиною першою статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Аналізуючи матеріали справи, а саме заявлені клопотання представниками позивача та процесуальні рішення, винесені судом першої інстанції, апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що адвокати по черзі, усно або письмово повторно (неодноразово) заявляли клопотання, з приводу яких судом вже постановлялися ухвали із занесенням та протоколу судового засідання чи шляхом постановлення ухвал окремим документом, оскільки заявлені клопотання є реагуванням сторони позивача на доводи відповідача та прямо стосувалися предмету доказування у даній справі. Саме з метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя.
Щодо покликання суду першої інстанції на ухвалу від 14.09.2021 якою ОСОБА_1 винесено попредження, колегія суддів зазначає, що попередження адвоката не підпадає під перелік визначених статтею 45 КАС України зловживань процесуальними правами, тобто не є зловживанням, а саме попередження (ухвала суду першої інстанції від 14.09.2021) вичерпало свою дію в судовому засіданні 14 вересня 2021 року.
Аналізуючи заяву представника позивача Аваєвої Н.В. про відвід судді від 21.09.2021, заяву про недовіру судді представника позивача Аваєвої Н.В. від 27.09.2021 та клопотання представника позивача Волкова від 04.10.2021 про визнання доказу недопустимим/неналежним/недостовірним (із змісту такого встановлено, що заявлено клопотання про визнання доказу неналежним) колегією суддів встановлено, що правова природа зазначених процесуальних документів не зводиться до незгоди з приєднанням документів до матеріалів справи, витребуваних на виконання вимог ухвали суду від 15.09.2021 р., заявлені клопотання регулюються різними процесуальними нормами.
В оскаржуваній окремій ухвалі судом не зазначено та колегією суддів, за результатами дослідження протоколів судових засідань, прослуховування фіксації судових засідань по розгляду адміністративної справи, не встановлено, яким чином представниками позивача порушено етичні стандарти правил адвокатської етики, в чому таке порушення виражається.
Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог частини першої статті 44 Правил адвокати під час розгляду адміністративної справи проявляли наполегливість і принциповість у відстоюванні інтересів клієнтів в суді. Однак, колегією суддів не встановлено саме ознак демонстрації адвокатом аморальної поведінки, зверхнього ставлення до учасників процесу та до суду, про що суд першої інстанції зазначив в оскаржуваній ухвалі.
Щодо заявлення відводу адвокатами, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки чинним КАС України учаснику справи надано право заявляти відводи суду у випадку наявності у нього сумніву щодо неупередженості судді. При цьому, процесуальним законом суд уповноважено визнавати такий відвід необґрунтованим, як і визнавати дії щодо подання завідомо безпідставного відводу зловживанням процесуальними правами та залишити його без розгляду, що мало місце у даній справі.
З вказаного слідує, що подання адвокатами заяви про відвід не призвело до затягування чи перешкоджання розгляду справи.
Колегією суддів встановлено, що подані адвокатами клопотання під час розгляду даної адміністративної справи спрямовані на повне з'ясування всіх фактичних обставин справи, оскільки стосувалися збирання (витребування) доказів.. При цьому, відповідні клопотання обґрунтовані посиланням на положення чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Крім того, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги на окрему ухвалу про невірне зазначення в даній ухвалі прізвища адвоката Аваєвої Н.В. та місця її обліку і, відповідно, відсутності у КДКА Вінницької області повноважень щодо притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Є слушними доводи апелянта про спотворення в оскаржуваній окремій ухвалі положень статей 43 та 46 Правил, які застосовані судом першої інстанції у первинній, не чинній на час виникнення спірних відносин редакції.
Зокрема, положення чинної норми статті 46 Правил регулюють взаємовідносини адвоката з органами досудового розслідування і жодного відношення до поведінки адвоката в суді не мають.
До того ж, суд першої інстанції вийшов за межі наданих йому частиною другою статті 249 КАС України при винесення окремої ухвали повноважень, вказавши в резолютивній частині окремої ухвали, що така направляється до КДКА для притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, а не для розгляду питання про їх відповідальність, фактично наперед вирішивши питання про наявність у них складу дисциплінарного проступку, в той час як такі повноваження згідно з положеннями статей 38-41 Закону № 5076-VI є виключною компетенцією кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
З огляду на вищенаведене, апеляційним судом не встановлено зловживання процесуальними правами представниками позивача, а також встановлено, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, вийшов за межі повноважень суду, визначених процесуальним законом щодо ініціювання питання про притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана окрема ухвала - скасуванню.
Щодо оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.
Як встановлено п. 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно із п. 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Відповідно до пункту 201.16 ПК України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у разі відповідності такої податкової накладної/розрахунку коригування сукупності критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених відповідно до пункту 74.2 статті 74 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 ПК України у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних платнику податку протягом операційного дня контролюючий орган в автоматичному режимі надсилає (в електронному вигляді у текстовому форматі) квитанцію про зупинення реєстрації такої податкової накладної/розрахунку коригування. Така квитанція є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
У квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються: а) порядковий номер та дата складення податкової накладної/розрахунку коригування; б) визначення критерію(їв) оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких було здійснено зупинення реєстрації податкової накладної/ розрахунку коригування; в) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та/або копії документів (за вичерпним переліком), достатніх для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію такої податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Водночас за приписами пункту 74.2 статті 74 ПК України в Єдиному реєстрі податкових накладних забезпечується проведення постійного автоматизованого моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Критерії оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Пунктом 3 Порядку № 1165 визначені ознаки податкових накладних/розрахунків коригування (далі - також ПН/РК), яким вони повинні відповідати для безумовної їх реєстрації.
Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 1165 у разі коли за результатами перевірки ПН/РК визначено, що ПН/РК відповідають одній з ознак безумовної реєстрації, визначених у пункті 3 цього Порядку, реєстрація таких ПН/РК не зупиняється в Реєстрі.
Платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі ПН/РК, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2).
ПН/РК, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).
Відтак, встановлена контролюючим органом невідповідність ПН жодній з ознак безумовної реєстрації є підставою для її перевірки щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку, показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника, а також критеріям ризиковості здійснення операцій.
Пунктом 7 Порядку № 1165 передбачено, що у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу ПН/РК встановлено, що відображена в них операція відповідає хоча б одному критерію ризиковості здійснення операції, крім ПН/РК, складених платником податку, який відповідає хоча б одному показнику, за яким визначається позитивна податкова історія, реєстрація таких ПН/РК зупиняється.
Додатком 3 до Порядку № 1165 визначено Критерії ризиковості здійснення операцій, відповідно до пункту 1 якого відсутність товару/послуги, зазначеного/зазначеної в ПН, поданій для реєстрації в ЄРПН, у таблиці даних платника податку на додану вартість (далі - платник податку) як товару/послуги, що на постійній основі постачається, та обсяг постачання товару/послуги, зазначений у ПН/РК до ПН на збільшення суми податкових зобов'язань, яку/який подано для реєстрації в Реєстрі, дорівнює або перевищує величину залишку, що визначається як різниця між обсягом придбання на митній території України такого/такої товару/послуги (крім обсягу придбання товарів/послуг за операціями, які звільнені від оподаткування та підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою) та/або ввезення на митну територію України такого товару, зазначеного з 1 січня 2017 р. в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих у Реєстрі, і митних деклараціях, збільшеного у 1,5 раза, та обсягом постачання відповідного товару/послуги, зазначеного/зазначеної в ПН/РК, зареєстрованих з 1 січня 2017 р. у Реєстрі, і переважання в такому залишку (більше 50 відсотків) груп товарів (продукції), визначених ДПС та затверджених відповідним наказом, оприлюдненим на офіційному веб-сайті ДПС.
Згідно з пунктами 10, 11 Порядку № 1165 у разі зупинення реєстрації ПН/РК в Реєстрі контролюючий орган протягом операційного дня надсилає (в електронній формі у текстовому форматі) в автоматичному режимі платнику податку квитанцію про зупинення реєстрації ПН/РК, яка є підтвердженням зупинення такої реєстрації.
У квитанції про зупинення реєстрації ПН/РК зазначаються:
1) номер та дата складення ПН/РК;
2) критерій (критерії) ризиковості платника податку та/або ризиковості здійснення операцій, на підставі якого (яких) зупинено реєстрацію ПН/РК в Реєстрі, з розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;
3) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію ПН/РК в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.
Так, відповідно до отриманих позивачем квитанцій, реєстрація спірних накладних зупинена у зв'язку із їх відповідністю пункту 1 Критеріїв ризиковості здійснення операцій.
Наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 року № 520, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2019 року за № 1245/34216, затверджено Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок № 520), який визначає механізм прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в ЄРПН, реєстрацію яких відповідно до пункту201.16статті201 Податкового кодексу України зупинено в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 2-4 Порядку № 520 прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації ПН/РК в Реєстрі головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС (далі - комісія регіонального рівня).
Комісія регіонального рівня протягом п'яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до пункту 4 цього Порядку, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації ПН/РК в Реєстрі та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому статтею 42 Кодексу.
У разі зупинення реєстрації ПН/РК в Реєстрі платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в Реєстрі.
Пунктом 5 Порядку № 520 визначено перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації ПН/РК в Реєстрі, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі, може включати:
договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;
договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;
первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.
Відповідно до пункту 44 Порядку № 1165 комісія контролюючого органу перевіряє подані платником податку копії документів щодо їх достовірності шляхом звірки даних, які містяться в таких копіях документів, з даними, що надходять або можуть бути отримані з інших джерел інформації (реєстри, що ведуться державними органами, документи, зокрема електронні).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 520 комісія регіонального рівня приймає рішення про відмову в реєстрації ПН/РК в Реєстрі в разі:
ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у ПН/РК, реєстрацію яких зупинено в Реєстрі;
та/або ненадання платником податку копій документів відповідно до пункту 5 цього Порядку;
та/або надання платником податку копій документів, складених/оформлених із порушенням законодавства.
Як встановлено матеріалами справи, Платником податків 04 листопада 2020 року на виконання вимог квитанцій від 30 жовтня 2020 року №№ 9283094049, 9283106424, 9283127588, 9283114055, 9283121154, 9283938520, 9283868922, 9185115006 надіслано Повідомлення про подання пояснень та копій документів щодо ПН/РК, реєстрацію яких зупинено, відповідно до якого подано документи та пояснення щодо спірних податкових накладних.
Всупереч зазначених у рішеннях відповідача 1 підставах його прийняття, Комісією у оскаржуваних рішеннях не зазначено, які вимоги законодавства порушено при складанні документів та яких саме конкретно документів не надано для прийняття рішення про реєстрацію ПН та не містять чіткого визначення підстав для прийняття Комісією рішень про відмову в реєстрації ПН.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема, у постанові від 23.10.2018 року у справі № 822/1817/18, прийнятий суб'єктом владних повноважень акт індивідуальної дії, як акт правозастосування, повинен бути обґрунтованим та вмотивованим, що передбачає наведення в даному випадку податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Із оскаржених рішень відповідача видно, що відмова податковим органом позивачу у реєстрації податкових накладних не містить конкретної інформації щодо причин та підстав для прийняття такого рішення, а лише містить загальну фразу про те, що причиною їх прийняття є ненадання копій документів.
У квитанціях не зазначено, які саме документи слід надати платнику податків та чого мають стосуватися пояснення такого платника податків для того, щоб реєстрація податкових накладних стала можливою, що також свідчить про невідповідність сформованих квитанцій вимогам до таких, що визначені пунктом 11 Порядку № 1165.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при вирішенні питання про реєстрацію ПН/РК адміністративний суд не досліджує зміст господарських правовідносин. Завдання суду полягає у дослідженні документів первинного бухгалтерського обліку в аспекті їх належності для цілей підтвердження реальності господарських операцій. Необхідність підтвердження реальності господарських операцій переслідує публічно-правові цілі - встановлення належності виконання платниками податків визначених законодавством податкових обов'язків.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ДПС України зареєструвати подані ПН в ЄРПН варто звернути увагу на таке.
Згідно частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідно до пункту 19 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 (далі - Порядок № 1246) ПН/РК, реєстрацію яких зупинено, реєструється зокрема у день набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДФС відповідного рішення).
У разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації ПН/РК, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду (пункт 20 Порядку № 1246).
Отже, реєстрація в ЄРПН податкової накладної/розрахунку коригування, реєстрацію якої попередньо було зупинено, є повноваженням ДПС України.
Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про протиправність спірних рішень, а подані позивачем пояснення, на думку суду, підтверджують здійснення господарських операцій, за якими складені спірні податкові накладні, ознак порушення вимог законодавства щодо їх складення вони не містять та є достатніми для прийняття рішення про реєстрацію вказаних податкових накладних, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, похідну позовну вимогу про зобов'язання ДПС зареєструвати податкові накладні податкові накладні в ЄРПН днем їх подання на реєстрацію також належить задовольнити.
Щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції послався на зловживання представниками позивача процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків, що підтверджується ухвалами від 14 вересня 2021 року та 05 жовтня 2021 року про застосування заходу процесуального примусу та окремою ухвалою від 05 жовтня 2021 року, а тому поклав на позивача судові витрати повністю відповідно до частини 8 статті 139 КАС України, проте ухвала від 05 жовтня 2021 року про застосування заходу процесуального примусу та окрема ухвала від 05 жовтня 2021 року є протиправними та підлягають скасуванню, а тому апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина сьома статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у позовній заяві.
Відповідно до статей 1, 30 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі 44000 грн. та податки з оплаченої правової допомоги адвоката позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 22.02.2021 № 40, Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правової допомоги від 22.02.2021 № 40, Рахунок від 01.09.2021№ 01-09-2021/001, Акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 01.09.2021 та платіжні доручення про оплату послуг з надання правової допомоги від 06.09.201 №№ 400, 401, 402.
При визначенні суми відшкодування колегія суддів, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналізуючи викладене вище, враховуючи положення КАС України, а також ту обставину, що сума витрат позивача на правову допомогу у цій справі не відповідає складності справи та часу затраченого адвокатом на надання відповідних послуг, наявність стабільної судової практики в аналогічних в даній категорії справах, зокрема і Верховного Суду, відсутність складності в зборі доказової бази, формуванні правової позиції у справі, а також зважаючи на кількість затраченого часу на участь у судовому розгляді справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат зазначений позивачем не є пропорційний, а тому розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 200/14113/18-а.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших).
Відповідно до практики ЄСПЛ, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд дійшов висновку, що сума зазначена в договорі та акті наданих послуг не є співмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягають судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 12000 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Витрати на сплату податкових зобов'язань у зв'язку з виплатою сум на професійну правничу допомогу згідно наведених положень КАС України не відносяться до судових витрат, які підлягають відшкодуванню за рахунок іншої сторони.
Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції позивачем було сплачено 15890 грн. судового збору за подання позову.
Отже дана сума також підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Враховуючи наявність у справі двох відповідачів - суб'єктів владних повноважень, пред'явлені до кожного з них вимоги, підтверджену судовим рішенням протиправність їх дій, судові витрати повинні бути відшкодовані порівну кожним із відповідачів.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржувані рішення суду першої інстанції не відповідають.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та згідно з дослідженими ним доказами, проте висновки зі встановлених обставин зроблені невірно.
Неправильне застосування матеріального права має місце у разі застосування неправильного витлумаченого закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене тлумачення.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення за наслідками розгляду справи належно оцінив встановлені обставини, правильно застосував норми матеріального права, проте допустився помилки при застосуванні норм процесуального права при вирішенні питання щодо судових витрат. Відтак апеляційну скаргу ТзОВ «ТІС-АГРО» на рішення суду слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу відповідача 1 необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 229, 287, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 370 КАС України, суд -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити повністю, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-АГРО» задовольнити частково, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року про застосування заходів процесуального примусу та окрему ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 260/692/21 скасувати.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2021 року у справі № 260/692/21 в частині відмови у розподілі судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІС-АГРО» за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Закарпатській області та Державної податкової служби України сплачений судовий збір в розмірі по 7945 (сім тисяч дев'ятсот сорок п'ять) гривень з кожного та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 6000 (шість тисяч) гривень з кожного.
В іншій частині оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді О. О. Большакова
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 23.12.2021