Справа № 640/22497/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
22 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Строяновської О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язання повернути виконавчий лист у Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень для подальшого виконання.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана постанова постановлена без вчинення всіх належних дій щодо виконання судового рішення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що старший державний виконавець прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 17 вересня 2020 року по справі № 640/1602/19 без виконання рішення суду. Наголошує, що старшим державним виконавцем не вчинено всіх заходів з виконання рішення суду.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, а рішення суду - скасувати, з таких підстав.
Судом установлено, що 02 листопада 2020 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречух Олегом Ярославовичем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 63440157 згідно з виконавчим листом №640/1602/19 від 17 вересня 2020 року, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва, про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути питання щодо індексації пенсії позивачу з 01 січня 2018 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-XІІ та Порядку проведення індексації грошових доходів населення.
04 січня 2021 року листом Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило відповідача, що в жовтні 2020 року проведено перерахунок пенсії позивачу.
26 січня 2021 року та 01 березня 2021 року відповідачем прийняті постанови про накладення на боржника штрафу в розмірах 5100,00 грн та 10200,00 грн за невиконання рішення суду.
02 липня 2021 року відповідачем направлено до Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції України у м.Києві повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а 26 липня 2021 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 63440157.
Не погоджуючись з постановою про закінчення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем постанову про закінчення виконавчого провадження прийнято з дотриманням вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 2 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов'язковості виконання рішень (стаття 2 Закону № 1404-VIII).
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Загальний порядок виконання рішень судів про стягнення боргу врегульований положеннями статтями 48-62 Закону № 1404-VIII, а порядок виконання рішень немайнового характеру - нормами статей 63-67 вказаного Закону.
Так, відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Своєю чергою, пункт 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII серед підстав для закінчення виконавчого провадження передбачає надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, постанову № 63440157 від 26 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 17 вересня 2020 року по справі № 640/1602/19 винесено на підставі пункта 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, відповідно до якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону. Остання ж передбачає саме неможливість виконання рішення без участі боржника.
У той же час колегія суддів звертає увагу, що лише вчинення виконавцем вичерпних заходів примусового виконання рішення суду може свідчити про правомірність постанови про закінчення виконавчого провадження.
Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.
За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.
Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов'язкового рішення суду.
Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що за наслідками прийняття спірної постанови про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.
Так, частиною 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).
Водночас потрібно зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу і надіслання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення) не є належними і достатніми заходами виконання судового рішення. Відтак постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі №750/9782/16-а, від 7 серпня 2019 року в справі №378/1033/17, від 4 вересня 2019 року в справі №286/1810/17, від 4 березня 2020 року в справі №750/11948/17, від 7 жовтня 2020 року в справі №461/6978/19, від 25 листопада 2020 року в справі №554/10283/18.
Отже, відповідач не довів, що державний виконавець здійснив усі необхідні заходи для перевірки виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва №640/1602/19 від 17 вересня 2020 року.
Колегія суддів звертає увагу, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що в таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Також Європейський суд з прав людини констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене в першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що в разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).
Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», у державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що належним способом захисту прав позивача буде саме визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.
Щодо вимог про повернення у Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управлінні Міністерство юстиції (м. Київ) виконавчого листа від 17 вересня 2020 року по справі №640/1602/19 для подальшого виконання, колегія суддів зазначає таке.
Резолютивна частина рішення адміністративного суду не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону № 1404-VIII у разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Оскільки обов'язки державного виконавця як поновити виконавче провадження, так і здійснювати заходи примусового виконання рішень, прямо випливають із приписів Закону № 1404-VIII (пункт 1 частини другої статті 18, частина 1 статті 41 відповідно), а такі дії можливі виключно за умови визнання судом незаконною чи скасування в установленому законом порядку постанови про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу, колегія суддів констатує передчасність позовних вимог про повернення у Відділ примусового виконання рішень виконавчого листа від 17 вересня 2020 року по справі №640/1602/19 для подальшого виконання.
Відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не застосував положення зазначених норм права та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови № 63440157 від 26 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом від 17 вересня 2020 року № 640/1602/19.
У відповідності зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення і ухвалити нове судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при прийнятті рішення неправильно застосував норми матеріального права, що зумовило неправильне вирішення справи.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управлінні Міністерство юстиції (м. Київ) Гречух Олега Ярославовича від 26 липня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № 63440157 за виконавчим листом від 17 вересня 2020 року № 640/1602/19.
У решті позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді О.Є. Пилипенко
Л.Т. Черпіцька