Справа № 640/11543/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.
21 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Ключковича В.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач 1), Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва (надалі - відповідач 2), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва в припиненні/призупиненні виплати пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з невиплатою пенсії у період з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві в припинені/призупиненні виплати пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з невиплатою пенсії у період з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року;
- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії довічно з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року в сумі 151046,78 грн. (сто п'ятдесят одна тисяча сорок шість гривень 78 копійок);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії довічно з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року в сумі 151046,78 грн. (сто п'ятдесят одна тисяча сорок шість гривень 78 копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що отримує пенсію за віком та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Починаючи з 01.07.2016 виплату пенсії позивачу призупинено. Позивач вважає, що відповідачами безпідставно призупинено виплату йому пенсії за період з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року, чим порушене право на належне пенсійне забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості по виплаті пенсії за період з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року.
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по виплаті пенсії за період з 01 липня 2016 року по 01 липня 2019 року.
- допущено негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що кошти, які не виплачені за вказаний період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Однак, на даний час порядок не затверджений, тому відсутні підстави для виплати коштів за минулий період.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (Солом'янський район) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 12.11.2014 №3009-3257.
ОСОБА_1 зазначила, що з 01 липня 2016 року їй призупинена виплата пенсії, у зв'язку з чим 28.05.2019 звернулась із заявою до відповідача про поновлення виплати пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.11.2019 №283428/02/С-13766 повідомлено позивача про те, що оскільки позивачем не подано відповідних документів для переведення виплати пенсійних коштів на АТ "Державний ощадний банк України", виплату пенсії з 01.07.2016 припинено. Водночас, згідно заяви від 28.05.2019 та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Солом'янській РДА від 26.06.2019 №25 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії. Виплату пенсії здійснено у вересні 2019 року.
Також, даним листом роз'яснено позивачу, що кошти за період до місяця відновлення виплати та кошти, що не виплачені, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого податку.
В подальшому, 21.02.2020 року позивач звернувся із заявами до Управління Пенсійного фонду України Солом'янського району міста Києва, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Пенсійного Фонду України щодо заборгованості невиплаченої пенсії з липня 2016 року по липень 2019 року включно.
Листами від 26.03.2020 №5223-5028/С-02/8-2600/20 та від 01.04.2020 №5874-6249/С-02/8-2600/20 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуто звернення позивача та повідомлено, що кошти за період з липня 2016 року по серпень 2019 року з урахуванням статті 46 Закону в загальній сумі 151046,78 грн. обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку. Після прийняття окремого податку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.
Також, на звернення позивача Департаментом пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України надано відповідь листом від 15.04.2020 №10074-6962/С-03/8-2800/20, згідно якої повідомлено, що з липня 2016 року виплату позивачу пенсії було призупинено, оскільки не надав реквізити рахунку, відкритого в установі публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України". У вересні 2019 року пенсійну справу позивача взято на облік Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві за новим місцем перебування відповідно до заяви про поновлення виплати пенсії. Суми пенсії, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються з урахуванням норм Постанови 637 на умовах окремого порядку, після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України.
Вважаючи такі дії відповідачів щодо невиплати пенсії за минулий період протиправними та такими, що порушують право на отримання пенсії, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки прийняття та затвердження відповідного Порядку про виплату пенсії за минулий період не є передбаченою Законом №1058-IV підставою для припинення виплати пенсії, у зв'язку з чим, виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем без законних підстав.
Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Частинами 1-3 статті 4 цього Закону передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
У свою чергу, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV).
Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV встановлено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Верховний Суд в постанові від 22.03.2018 року по справі №243/6391/17 дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи вбачається, що призупинення виплати пенсійних коштів відбулось і зв'язку з неподанням позивачем реквізитів рахунку, відкритого в установі публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".
З листа відповідача 1 від 20.11.2019 року №283428/02/С-13766, згідно заяви позивача про поновлення виплати пенсії від 28.05.2019 року та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Солом'янській РДА від 26.06.2019 року №25 ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії та наступну виплату здійснено у вересні 2019 року.
Водночас, зазначено, що кошти за період до місяця відновлення виплати та кошти, що не виплачені, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
При цьому, відповідач 1 у листі від 26.03.2020 року №5223-5028/С-02/8-2600/20 зазначив, що кошти у сумі 151046,78 грн., які не виплачені за період з липня 2016 року по серпень 2019 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Інших підстав відмови у виплаті заборгованості не вказано.
Однак, Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави для припинення або призупинення виплати пенсії.
При цьому, в матеріалах справи відсутнє рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії з підстав, передбачених частиною першою статті 49 Закону №1058-IV, що розцінюється судом як втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном, яке, в свою чергу, є об'єктом захисту згідно вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Імперативність заборони обмежувати чи позбавляти можливості реалізації громадянами України їх конституційного права на соціальне забезпечення у взаємозв'язку з дійсним місцем проживання особи також кореспондується з правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеною в пункті 52 рішення у справі №10441/06 «Пічкур проти України» від 7 лютого 2014 року.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року по справі №805/402/18 та в постанові Верховного Суду від 16.04.2020 року по справі № 212/4165/17 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Отже, призупинення виплати позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, свідчить про порушення права позивача на отримання пенсії, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Посилання апелянта на необхідність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» з відповідними змінами, колегія суддів оцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
Частиною 2 статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи страхових виплат.
За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому, згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина 1 статті 2 Закону № 1706-VII).
Отже, враховуючи наведені положення Закону №1706-VII, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.
Дана правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 04 вересня 2018 року по справі №805/402/18 (зразкова справа), від 07 лютого 2019 року по справі №408/2686/17-а, від 12 лютого 2019 року по справі № 243/5451/17, від 12 лютого 2019 року по справі №243/3113/17 та від 22 серпня 2019 року по справі №636/3447/16-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо твердження апеляційної скарги, щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.
Відповідно до частин 1, 6 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина 2 статті 122 КАС України).
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Спір у цій справі пов'язаний з невиплатою пенсійним органом вже призначених сум пенсійного забезпечення позивачу, які є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства, і відповідно строк звернення до адміністративного суду за відновленням порушених пенсійних прав може обмежуватися лише спеціальною нормою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, що не суперечить положенням частини першої статті 122 КАС України, яка не виключає можливості розгляду спорів у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час поза межами шестимісячного строку.
Крім того, слід зазначити, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 травня 2021 року по справі № 240/12017/19, не є застосовними у даній справі, оскільки у зазначеній справі позивач звертався до суду з позовною заявою щодо перерахунку пенсії за минулі періоди. У цій же справі органом Пенсійного фонду України припинено позивачу виплату пенсії.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку позивач не був обізнаний про підстави припинення виплати пенсії через неповідомлення органом Пенсійного фонду України про таке припинення (доказів такого повідомлення суду не надано).
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що апеляційній скарзі відповідачем зазначено норми права, при цьому не зазначено, що саме порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович