Справа № 640/9543/20 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
22 грудня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, у якому просив стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів середній заробіток за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення у сумі 169 606, 01 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року у задоволенні адміністративного позов у відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Станом на 22 грудня 2021 року відповідачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комісії з реорганізації Держспоживінспекції України, Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві про:
- визнання незаконним наказу від 01.06.2016 № 119-к про звільнення позивача з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві та зобов'язання Голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України скасувати такий наказ;
- зобов'язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів поновити позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві та здійснити відповідні записи до трудової книжки;
- зобов'язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, як правонаступника Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та його територіальних органів, у разі ліквідації, вчинити заходи з працевлаштування позивача на посаду рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення;
- зобов'язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, а у разі її ліквідації - Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів або Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві, як правонаступників, сплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2016 по день поновлення на роботі;
- зобов'язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4086,00 грн.;
- зобов'язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів або Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві у разі ліквідації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів зобов'язати, як правонаступників, сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4086,00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року у справі № 826/9790/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адмінісративного суду від 12 квітня 2018 року, позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ від 01.06.2016 № 119-к про звільнення позивача з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві; - скасовано наказ Голови комісії з реорганізації Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві від 02.06.2016 № 137-к "Про звільнення ОСОБА_1 "; - поновлено позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 03.06.2016; - стягнуто на користь позивача з ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві 80 089,52 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог було відмовлено.
Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 12.02.2020р. № 43-к "Про поновлення ОСОБА_1 " на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2017р. у справі № 826/9790/16 скасовано наказ голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України від 01.06.2016р. № 119-к "Про поновлення ОСОБА_1 " та поновлено позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 03.06.2016р.
З огляду на вказане, позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення суду.
Позивач вважаючи, що період з 27.12.2017р. по 11.02.2020р. є вимушеним прогулом, звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
Колегія суддів, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про обґрунтованість та правомірність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, невиконання боржником за виконавчим провадженням судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
При цьому, відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За змістом положень ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.
Водночас, відповідно до ст. 65 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження", рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону.
Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Як вбачається з матеріалів справи, в межах розгляду справи № 826/9790/16 позивачем, серед іншого, пред'являлась вимога про зобов'язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, а у разі її ліквідації - Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів або Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві, як правонаступників, сплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2016 по день поновлення на роботі.
Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року у справі № 826/9790/16, позов ОСОБА_1 задоволено частково, та серед іншого, стягнуто на користь позивача саме з ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві 80 089,52 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, задовольняючи позов у вказаній частині в такий спосіб, в рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року у справі № 826/9790/16 зазначено, що: "весь час вимушеного прогулу на користь позивача підлягає стягненню з відповідача - Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, як правонаступника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві".
Крім того, позивачем вимоги про визнання протиправними дій, рішень чи бездіяльності в частині затримки у виконанні рішення суду у справі № 826/9790/16 щодо поновлення позивача на посаді не пред'являлись.
Отже, незважаючи на той факт, з вини якого суб'єкта в межах розгляду даної справи, виникла затримка у виконанні рішення суду у справі № 826/9790/16, а саме в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає стягненню саме з Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, оскільки виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням, а нарахування заробітної плати у даному випадку здійснюється юридичною особою до штатного розпису якої віднесено посаду, на яку рішенням суду поновлено працівника.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 29.07.2020р. у справі №823/501/17, адміністративне провадження №К/9901/33815/18; К/9901/33816/18 та від 19.08.2020р. у справі № 140/2951/19, адміністративне провадження №К/9901/16412/20.
Колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на той факт, що саме наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів позивача було поновлено на посаді, проте за наявності встановлених законом підстав, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає стягненню саме з Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, як правонаступника органу в якому позивач працював перед звільненням.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної в пункті 79 постанови від 24.04.2019р. у справі №808/892/17, адміністративне провадження №К/9901/521/19, К/9901/1074/19 - зазначене не позбавляє позивача права на звернення з відповідною позовною вимогою до належного відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.