П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/3691/20
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною дію в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 11.02.2019 року у розмірі 213,24 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 11.02.2019 року у розмірі 54897,99 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки у розмірі 11222,62 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 11.02.2019 року по 31.08.2020 року у розмірі 149018,94 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та компенсації невикористаних днів додаткової оплачуваної відпустки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що станом на день видання наказу про виключення його зі списків особового складу військової частини відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки. Крім того, відповідач, на думку позивача, за період з 13.11.2017 року по 11.02.2019 року належно не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення. Також позивач вказує, що невиплата зазначених вище компенсації та індексації є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок та виплати компенсації втрати частини доходів.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.02.2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.02.2019 року.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 13.11.2017 року по день фактичної виплати індексації.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 15.12.2015 року.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 13.11.2017 року по 11.02.2019 року, що підтверджується записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 11.02.2019 року №37 позивача виключено із списків особового складу військової частини.
Додаткова відпустка як учаснику бойових дій під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не надавалась, її грошова компенсація не виплачувалась. Зазначені обставини сторони визнають у заявах по суті справи.
Індексація грошового забезпечення позивачу в період з 13.11.2017 року по 28.02.2018 року не нараховувалася та не виплачувалася (визнається сторонами), а в період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року нарахована та виплачена в сумі 170,08 грн. (підтверджується довідкою відповідача від 07.10.2020 року №24/5/1463 та визнається ним у відзиві).
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог законодавства проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.14 ст.10-1 Закону №2011-XII, у рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошове компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Також, суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення на визначений період, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за той самий період.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що грошова компенсація додаткової відпустки має разовий характер, а відповідно до статті 2 Закону №2050-III, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.
Також, суд першої інстанції зазначив, що позивач пов'язує обов'язок відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме у прив'язці до майбутнього розрахунку з ним в частині виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання рішення суду у цій справі, що суперечить статті 17 Кодексу законів про працю України, а тому такі вимоги є передчасними.
Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача сум індексації та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, тому колегія суддів, виходячи із визначених у ч.1 ст.308 КАС України меж перегляду судом апеляційної інстанції, переглядає дану справу в межах доводів апеляційної скарги, тобто в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 11.02.2019 року у сумі 54897,99 грн., середнього заробітку (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 11.02.2019 року по 31.08.2020 року у розмірі 149018,94 грн..
Відповідно до ст.1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 року №1282-XII (далі - Закон України №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону України №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Стаття 4 Закону України №1282-XII (до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2016 року) визначала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
Ця ж стаття зі змінами внесеними Законом України №911-VIII на сьогодні передбачає поріг індексації 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабміну України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Вірними є висновки суду першої інстанції, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а також, що відповідно до вимог законодавства проведення індексації у зв'язку з зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Слід зазначити, що доводи про відсутність фінансування не можуть бути підставою для невиконання вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та ненарахування індексації.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (пункт 23, заява №63134/00) вказав: якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Отже, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.12.2019 року у справі №822/1731/16.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема довідки про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачу від 07.10.2020 року за вх.№24/5/1463 ОСОБА_1 за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 170,08 грн. (а.с.40).
Відомостей про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 38.02.2018 року матеріали справи не містять.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 13.11.2017 року по 28.02.2018 року.
Щодо доводів апелянта в частині необхідності стягнення індексації у визначеній позивачем сумі судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі 240/11882/19.
Щодо доводів апелянта стосовно зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з 11.02.2019 року по 31.08.2020 року у розмірі 149018,94 грн.. колегія суддів зазначає.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Отже, правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються спеціальним нормативним актом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Норми, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 визначено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Тобто Конституційний Суд України вбачає наявність підстав для звернення працівника до суду за стягненням середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у проведенні роботодавцем фактичного розрахунку з таким працівником.
Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наступає за умови наявності сукупності таких обставин:
- невиплата з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у день звільнення;
- проведення роботодавцем остаточного розрахунку з працівником.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що до моменту проведення фактичного розрахунку неможливо установити період, за який виникає обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Сторонами не заперечується факт не проведення відповідачем повного розрахунку з позивачем при звільненні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач пов'язує обов'язок відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме у прив'язці до майбутнього розрахунку з ним в частині виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій на виконання рішення суду у цій справі, що суперечить статті 117 Кодексу законів про працю України.
А отже, позовні вимоги у цій частині є такими, що заявлені передчасно (до дати проведення відповідачем фактичного розрахунку із позивачем), у зв'язку з чим у цій частині позовних вимог належить відмовити, про що вірно зазначено судом першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.