П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/598/20
Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С.
представника апелянта - адвоката Федоренка Ю.М.
представника відповідача - Діхтяра Ф.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України про визнання протиправними та скасування постанови про заборону в'їзду в Україну та рішення про примусове повернення, -
27.01.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільського прикордонного загону Південного регіонального управління ДПС України, в якому позивач просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову Подільського прикордонного загону про заборону в'їзду в Україну строком на 5 років - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Молдови НОМЕР_1 , виданий 22.12.2017 року, ASP;
- визнати протиправним та скасувати рішення Подільського прикордонного загону від 03 квітня 2019 року про примусове повернення до країни походження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що постанову Подільського прикордонного загону про заборону в'їзду в Україну строком на 5 років прийнято за відсутності визначених законодавством підстав, оскільки постанова суду про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 204-1 КУпАП станом на 03.04.2019р. не набрала законної сили. Окрім того, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватись забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки, проте відповідачем прийнято рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну строком на п'ять років. Позивач звертав увагу на те, що при винесенні рішення про примусове повернення за межі України іноземця на відповідача не покладено обов'язку винесення постанови про заборону щодо дальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року, ухваленим в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на його відсутність в день винесення постанови в місті Подільськ.
Також апелянт звертає увагу на те, що при прийнятті оскаржуваної постанови, позивача не було забезпечено перекладачем та не було надано можливості звернутись до професійної правничої допомоги.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу послався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв'язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 03.04.2019 р. о 07 год. 30 хв. громадянин Республіки Молдови ОСОБА_1 здійснив спробу незаконного перетину Державного кордону України з України в Республіку Молдова поза встановленим пунктом пропуску через Державний кордон України, чим порушив вимоги ст. 9 Закону України «Про державний кордон України», з зв'язку з чим щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПдРУ № 308570 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП (Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України) (т.1, а.с. 71).
За наслідками проведення Великомихайлівським PC ГУ ДМС України в Одеській області бесіди з ОСОБА_1 та в ході проведення перевірки відповідач встановив, що позивач на територію України потрапив на законних підставах через пункт пропуску «Кучурган» 18.12.2018 р. Термін його законного перебування скінчився 18.03.2019 р.
Великомихайлівським районним судом Одеської області 03.04.2019 р. у справі №498/275/19 винесено постанову про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 204-1 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400,00 грн.).
За перевищення терміну перебування на території України на громадянина Республіки Молдова був складений протокол про адміністративне правопорушення (ПдРУ № 308571) за ч.1 ст. 203 КУпАП (Порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України) (т.1, а.с. 78).
Великомихайлівським PC ГУ ДМС України в Одеській області за результатами розгляду матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення прийнято постанову про накладення адміністративного стягнення ПН № 003273, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності передбаченої ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладений штраф в розмірі ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700,00 грн. (т.1, а.с. 79).
Також Великомихайлівським PC ГУ ДМС України в Одеській області за вказаним фактом 03.04.2019 р. за порушення ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, про що позивача було повідомлено під підпис, що підтверджується розпискою від 03.04.2019 р.
03.04.2019 р. Подільським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, враховуючи, що 03.04.2019 р. о 07 год. 30 хв. на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби «Велика Михайлівка» виявлено громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 , який спробував незаконно перетнути державний кордон України в Республіку Молдова в іншому порядку, без вантажу, поза пунктом пропуску через державний кордон України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 204-1 КУпАП, на підставі ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято рішення про примусове повернення до країни походження громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 та зобов'язано його покинути територію України 03.04.2019р. (т.1 а.с. 22, 86).
03.04.2019 р. Подільським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, на підставі пп.1 п.1 ст. 13, п.2 ст. 14, п.1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» прийнято постанову про заборону в'їзду в Україну, якою заборонено громадянину Республіки Молдова ОСОБА_1 , який народився у Республіці Молдова, Слободзейський район, с. Чобручі, в'їзд в Україну строком на 5 (п'ять) років (т.1 а.с. 21, 87).
Як встановлено в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 року в цій справі (т. 2 а.с. 24-29), оскаржувані в цій справі рішення про примусове повернення та постанова про заборону в'їзду в Україну строком на 5 років, винесені Подільським прикордонним загоном Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України 03.04.2019 року у м. Подільськ Одеської області. При цьому прийняття оскаржуваних рішень відбулось за відсутності апелянта про що свідчать матеріали справи, які підтверджують перебування апелянта 03.04.32019 року в іншому населеному пункті, та зміст оскаржуваних рішення і постанови, в яких не вказано про присутність апелянта під час з'ясування обставин для їх прийняття та під час їх прийняття.
Також матеріали справи не містять відомостей про сповіщення відповідачем Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги та запропонування апелянту звернутись до адвоката.
Додатково апеляційний суд зазначає, що з матеріалів справи вбачається наявність у апелянта на території України близького родича похилого віку - мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає у с. Нерубайське Біляївського району Одеської області.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно прийняв рішення про примусове повернення до країни походження та постанову про заборону в'їзду в Україну, якою заборонено позивачу в'їзд в Україну строком на 5 (п'ять) років.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року №3773-VI (тут і надалі Закон №3773-VI в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - 03.04.2019 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 (далі - Інструкція №353/271/150, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин - 03.04.2019 року).
Згідно з п. 4 розділу І Інструкції №353/271/150 іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пунктом 5 розділу І Інструкції №353/271/150 встановлено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
- дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
- дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
- затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Відповідно до пункту 6 розділу І Інструкції №353/271/150, примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов'язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.
За приписами пунктів 1, 2, 3, 4 розділу ІІ Інструкції №353/271/150 рішення про примусове повернення до країни походження готується відповідною посадовою особою у двох примірниках, з подальшим повідомлення про таке рішення іноземця , та протягом 24 годин - прокурора. Саме рішення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення в присутності перекладача та / або його законного представника (на вимогу особи) під підпис.
Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Один з примірників рішення про примусове повернення видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, інший залишається в органі, який його прийняв.
Частиною 2 ст. 26 Закону №3773-VI визначено, що рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №3773-VI, в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:
-в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку;
- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;
- якщо при клопотанні про в'їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;
- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;
- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;
- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов'язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну;
- якщо така особа намагається здійснити в'їзд через контрольні пункти в'їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в'їзду - виїзду.
Апеляційний суд погоджується з доводами відповідача про те, що порушення апелянтом у пункті пропуску через державний кордон України правил перетинання державного кордону України могло бути підставою для заборони подальшого в'їзду в Україну строком на три роки.
Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що з аналізу норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства вбачається, що уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов'язані одночасно приймати рішення й про заборону в'їзду цієї особи на територію України.
Встановлена, ч. 2 ст. 26 Закону №3773-VI, можливість прийняття рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну, свідчить про наявність в органу охорони державного кордону дискреційних повноважень. Тобто, суб'єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих правомірних рішень.
Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в ч. 2 ст. 26 Закону №3773-VI, рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну не є обов'язковою санкцією, а є факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.
При цьому, ст. 26 Закону №3773-VI не визначено підстави для заборони в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, а лише передбачено можливість встановлення такої заборони строком на 3 роки, у випадку прийняття рішення про примусове повернення.
Так, одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, соціальні цінності, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Кожна особа має право на проживання в сім'ї. Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 5 Сімейного кодексу України визначено, що держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.
Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.
Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Згідно з ч. 14 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у ч.ч.3-13 цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.
Апеляційний суд зазначає, що це право виникає незалежно від того, коли виникли сімейні відносини до чи після прибуття іноземця або особи без громадянства до України. Європейський суд з прав людини також притримується позиції щодо забезпечення пріоритету сталості сімейних зв'язків та возз'єднання сім'ї у справах про визнання шукача захисту біженцем.
Так, у справі «Беррегаб проти Нідерландів», Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі, якщо члени родини мають намір підтримувати зв'язки та якщо їхнє сімейне життя існує, тоді для розірвання зв'язків між батьком/матір'ю та дитиною або для недопущення возз'єднання такої сім'ї держава зобов'язана навести вагомі підстави.
Враховуючи обставини, встановлені судом при розгляді даних спірних правовідносин, формальний підхід відповідача до прийняття оскаржуваних рішення та постанови, без з'ясування всіх обставин, які могли вплинути на результат вирішення питання щодо застосування до апелянта заборони в'їзду на територію України, щире каяття апелянта у справах про адміністративне правопорушення, сплата штрафів, та за наявності інформації про те, що на території України проживає мати похилого віку, яка потребує догляду, апеляційний суд вважає, що заборона апелянту в'їзду в Україну, терміном на п'ять років порушує одне із основоположних прав людини на возз'єднання сім'ї.
Також апеляційний суд враховує і той факт, що рішення про примусове повернення, за приписами розділу ІІ Інструкції №353/271/150, має прийматись за участю особи, якої стосується таке рішення, за виключенням, коли уповноваженому органу не відомо місце знаходження такої особи. Натомість матеріали справи не містять відомостей щодо дотримання відповідачем вимог розділу ІІ Інструкції №353/271/150, а надана до суду першої інстанції копії пояснень апелянта стосується проведення опитування апелянта Великомихайлівським PC ГУ ДМС України в Одеській області, а не відповідачем в цій справі.
Встановлені апеляційним судом обставини, у своїй сукупності свідчать про те, що при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови відповідач, як суб'єкт владних повноважень не діяв у спосіб, що передбачений законом, оскаржувані акти прийняті без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, тобто недобросовісно з порушенням права особи на участь у процесі їх прийняття.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (Справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява N 16347/02).
Частина 1 статті 6 Конвенції передбачає, що "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення". Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". А згідно з положеннями ч. 3 ст. 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Виходячи з положень ст. 8 ст. 62 Конституції України дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Враховуючи викладене та важливість дотримання і неухильного дотримання порядку дій посадових осіб органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ під час прийняття рішень про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни, забезпечення апелянта можливістю реалізації права на захист, зокрема надання відповідних пояснень з приводу правовідносин, що виникли, апеляційний суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем - суб'єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині зводить нанівець законність всієї процедури примусового повернення та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішення та постанови.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення внаслідок не повного з'ясування об сивин, які мають значення для справи, у зв'язку із чим, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 3, 19 Конституції України, ст.ст. 2-12, 72-77, 242, 257, 288, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2021 року у справі №420/598/20 - скасувати та ухвалити нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського прикордонного загону про заборону в'їзду в Україну строком на 5 років - ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина Молдови НОМЕР_1 , виданий 22.12.2017 року, ASP.
Визнати протиправним та скасувати рішення Подільського прикордонного загону від 03 квітня 2019 року про примусове повернення до країни походження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення 23.12.2021 року.
Головуючий суддя Домусчі С.Д.
Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.