П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
22 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/6814/21
Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року (суддя Балан Я.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 27.07.2021) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,-
23 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39477-21 від 22.02.2021 року у розмірі 20 612,02 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На думку апелянта, ним правомірно сформовано та направлено на адресу позивачки вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 року №Ф-39477-21, адже згідно інтегрованої картки платника податків, станом на 31.01.2021 року сума недоїмки ОСОБА_1 становила 20 612,02 грн. Проте, суд першої інстанції надав перевагу доводам позивача, не прийнявши до уваги доказів відповідача, що призвело до порушення принципів, закріплених у статті 8 КАС України, щодо рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, що у свою чергу, призвело до порушення вимог статей 72, 242 КАС України.
Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру адвокатів України та копією свідоцтва №2378, виданого 2 жовтня 2012 року Одеською обласною КДКА (а.с. 10).
З 6 вересня 2016 року, згідно наказу №10 від 01.09.2016 року, ОСОБА_1 прийнята по посаду начальника юридичного відділу "Кредитної спілки "Істок" (а.с. 33, 34 з/б).
22 лютого 2021 року ГУ ДПС в Одеській області сформовано і направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39477-51 зі сплати єдиного внеску, згідно якої загальна сума боргу платника єдиного внеску станом на 31 січня 2021 року становить 20 612,02 грн. (а.с. 11).
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування, ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом.
Скасовуючи оспорювану вимогу суд першої інстанції визнав неправомірним нарахування позивачці податкових зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску, як самозайнятій особі, оскільки вказані страхові внески за спірний період були сплачені за позивачку роботодавцем.
Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського
Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 5 грудня 2019 (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до обраної системи оподаткування в автоматичному режимі в ІС "Податковий блок" були проведені щоквартальні нарахування:
- 2018 рік:
19.04.2018 - 2 457,18 грн. за 1-й квартал 2018 року;
19.07.2018 - 2 457,18 грн. за 2-й квартал 2018 року;
19.10.2018 - 2 457,18 грн. за 3-й квартал 2018 року.
Станом на 31.12.2018 року при нарахованих 7 371,54 грн., сума недоїмки становила 7 371,54 грн.
- 2019 рік:
19.01.2019 - 2 457,18 грн. за 4-й квартал 2018 року;
19.04.2019 - 2 754,18 грн. за 1-й квартал 2019 року;
19.07.2019 - 2 754,18 грн. за 2-й квартал 2019 року;
19.10.2019 - 2 754,18 грн. за 3-й квартал 2019 року.
Станом на 31.12.2019 року при нарахованих 10 719,72 грн. та сплачених 9 828,72 грн. протягом року сума недоїмки становила 8 262,54 грн.
- 2020 рік:
20.01.2020 - 2 754,18 грн. за 4-й квартал 2019 року;
21.04.2020 - 2 078,12 грн. за 1-й квартал 2020 року (за січень-лютий 2020);
20.07.2020 - 1 039,06 грн. за 2-й квартал 2020 року (за червень 2020);
19.10.2020 - 3 178,12 грн. за 3-й квартал 2020 року.
Станом на 31.12.2020 року при нарахованих 9 049,48 грн. та при відсутності сплати протягом року, сума недоїмки становила 17 312,02 грн.
- 2021 рік:
19.01.2021 - 3 300,00 грн. за 4-й квартал 2020 року.
Станом на 31.01.2021 року при нарахованих 3 300,00 грн., при наявності недоїмки в сумі 17 312,02 грн. на початок року та при відсутності сплати, сума недоїмки становила 20612,02 грн.
Між тим, як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами у справі, позивачка з 6 вересня 2016 року, згідно наказу №10 від 01.09.2016 року, працює в КС "Істок", яке сплачує за нього єдиний соціальний внесок, що підтверджено довідками КС (а.с. 13, 14) та довідкою ОК-5 (а.с. 37).
Враховуючи, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, зазначене виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачкою ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.
Таким чином колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірне нарахування позиваці податкових зобов'язань зі сплати єдиного соціального внеску, як самозайнятій особі.
При розгляді даної справи колегією суддів також враховано, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року у справі №420/13437/20, яке набрало законної сили 26 квітня 2021 року, визнано протиправним та скасовано вимогу ГУ ДПС в Одеській області за №Ф-39477-51 від 25.05.2020 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 11 016,72 грн., що була сформована на адресу ОСОБА_1 (а.с. 29-32).
У зазначеній справі судом було встановлено, що з 6 вересня 2016 року за ОСОБА_1 нараховує та сплачує ЄСВ у мінімальному розмірі - КС "Істок", як роботодавець.
Проте, контролюючий орган станом на 31 січня 2021 року сформував заборгованість ОСОБА_1 з єдиного внеску з урахуванням заборгованості, яка визнана незаконною судовим рішенням у справі №420/13437/20, що набрало законної сили, шляхом прийняття оспорюваної у даній справі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2021 року №Ф-39477-21.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про незаконність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-39477-21 від 22.02.2021 року.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, і наведені в апеляційній скарзі доводи правильність рішення суду не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 липня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко
Суддя І.П.Косцова
Суддя Ю.В.Осіпов