22 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 193/821/20 (2-а/193/1/21)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Замкової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому
засіданні в м. Дніпро апеляційну
скаргу інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Іщука Олександра Миколайовича
на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2021 року (головуючий суддя - Шумська О.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Іщука Олександра Миколайовича
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Софіївського районного суду Дніпропетровської області із позовом до інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Іщука Олександра Миколайовича (далі - Відповідач), в якому просив суд:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2749753 від 27.06.2020;
- закрити справу про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що вказана постанова винесена з порушенням чинного законодавства, зокрема норм КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення. З огляду на обставини викладені у позовній заяві просив суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2021 року у справі №193/821/20 (2-а/193/1/21) позов ОСОБА_1 до інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Іщука Олександра Миколайовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задоволено (а.с. 31-34).
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 39-49).
В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що, вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП, підтверджується фотознімком, здійсненим сертифікованим приладом TruCam ТС000862, на якому зафіксовано, що автомобіль Позивача рухався зі швидкістю 75 км/год.
22 грудня 2021 року на адресу Третього апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання від Позивача про відкладення розгляду справи, призначеного у судове засідання на 22.12.2021 о 09:20 год., з огляду на те, що Криворізьким районним судом Дніпропетровської області на 22.12.2021 призначено до розгляду кримінальну справу №177/1576/21 в якій підзахисний Позивача перебуває під вартою, що унеможливлює прибуття останнього для розгляду справи №193/821/20 (2-а/193/1/21).
Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила відмовити в задоволенні клопотання Позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату, з огляду на те, що останнім не надано жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин. Крім того, явка сторін в судове засідання суду апеляційної інстанції не визнавалась обов'язковою, а наданих сторонами матеріалів достатньо для прийняття рішення у справі.
Учасники справи, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи в судове засідання своїх представників не направили, про причини їх неявки суд не сповістили.
За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників учасників справи та без фіксування судового засідання технічними засобами у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 червня 2021 року відносно Позивача складена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАМ №2749753, якою на останнього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 255 гривень.
В обґрунтування спірної постанови вказано те, що 27 червня 2021 року о 21:22 год. водій, керуючи транспортним засобом Skoda Octavia А7 з номерним знаком НОМЕР_1 , рухався в межах населеного пункту м. Хмельницький по вул. Західна Окружна, 20, де дозволена швидкість руху 50 км/год, зі швидкістю 75 км/год, чим порушив вимоги п.п. 12.4 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП України (а.с. 7).
Правомірність винесеного суб'єктом владних повноважень рішення у формі постанови від 27 червня 2021 року є предметом судового розгляду в даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №80731-X; Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року № 3353-XII; Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII; Постанови Кабінету Міністрів України «Про Правила дорожнього руху» від 10.10.2001 року №1306.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення Позивачем правопорушення належними та допустимими доказами Відповідачем не підтверджено.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 12.4 ПДР України передбачено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до п.п. «б» п. 12.9. ПДР України водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
При цьому, дорожні знаки 3.29, 3.31 є заборонними знаками, відповідно до яких:
- 3.29 «Обмеження максимальної швидкості». Забороняється рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові.
- 3.31 «Зона обмеження максимальної швидкості». Забороняється в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку тощо) рух із швидкістю, яка перевищує зазначену на знакові.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Частиною другою ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту спірної постанови випливає, що підставою для притягнення особи до відповідальності слугувало те, що Позивач рухався в межах населеного пункту з перевищенням максимальної швидкості на 25 км/год.
Колегією суддів встановлено, що Відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, на підтвердження факту вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, не надано жодних доказів вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, що свідчить про не підтвердження наявності в діях Позивача складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 122 КУпАП.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника апеляційної скарги на фотознімок, здійснений сертифікованим приладом TruCam ТС000862, як на доказ вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення, оскільки матеріали даної справи не містять жодних фотознімків з приладу TruCam ТС000862.
Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, суд апеляційної інстанції бере до уваги і висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.04.2018 р. у справі №338/1/17 де останній вказав про те, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Підсумовуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що оскільки Відповідачами не надано належних доказів на підтвердження вчинення Позивачем адміністративного правопорушення, а всі сумніви стосовно доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вчинення Позивачем інкримінованого адміністративного правопорушення та, як наслідок, неправомірність притягнення Позивача до адміністративної відповідальності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 25 серпня 2021 року скасуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу інспектора роти №1 Управління патрульної поліції в Хмельницькій області Департаменту патрульної поліції Іщука Олександра Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2021 року у справі №193/821/20 (2-а/193/1/21) - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова