23 грудня 2021 року м. Дніпросправа № 932/3674/20 (2-а/932/639/20)
(суддя Кошля А.О., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2021 року у справі №932/3674/20 (2-а/932/639/20) за позовом ОСОБА_1 до інспектора 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Мазур Германа Євгеновича, третя особа - Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
ОСОБА_1 18 березня 2020 року звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Мазур Германа Євгеновича в якому, просить скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 13.03.2020 року серії ЕАК №2236632 прийняту відповідачем.
Позов обґрунтовано тим, що вимога відповідача щодо пред'явлення полісу страхування не відповідає вимогам закону, а тому позивач повідомив відповідача про відсутність у нього обов'язку її пред'явлення. Зазначає про те, що відповідач незаконно розглянув справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на місці зупинки транспортного засобу, без фактичного розгляду справи.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2021 року позов задоволено.
Суд, скасував постанову серії ЕАК №2236632 від 13.03.2020 року інспектора роти 3 батальйону 1 роти Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Мазура Германа Євгеновича про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, та закрив справу про адміністративне правопорушення.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не спростовано тверджень позивача викладених у позовній заяві та не надано доказів вчинення вказаного адміністративного правопорушення, при цьому, суд зауважив і на тому, що оскаржувана постанова не містить посилань на докази, що підтверджують вчинення такого правопорушення позивачем.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції оскаржило його до апеляційного суду, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд не проаналізував належним чином та не дослідив достеменно наявність скоєного позивачем правопорушення. Зазначає про те, що згідно з базою МТСБУ позивач не мав дійсного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно з постановою від 13.03.2020 року серії ЕАК №2236632 винесеною відповідачем, 13.03.2020 року об 05.01 год. позивач керуючи транспортним засобом Honda CR-V, державний номерний знак НОМЕР_1 «…зупинився на зупинці громадського транспорту, під час перевірки документів не мав без чинного страхового поліса обов/чим порушив п. 2.1 «ґ» ПДР - відсутність у водія поліса обов. Страхув. Цив.-прав відповідальності власників наземних ТЗ.» та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП (а.с.9).
Законність та обґрунтованість вищезазначеної постанови є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачене адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 126 КУпАП встановлено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 2.1 «ґ» розділу 2 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було притягнуто позивача до відповідальності за порушення пункту 2.1 «ґ» розділу 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р., а саме відсутність чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Суд апеляційної інстанції зазначає про те, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (тяготіє до кримінального), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду з прав людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із ст.53 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У відповідності до п.2.1 «ґ» ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із п.2.4 «а» ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
З огляду на вказані норми права, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності, у спірному випадку, правових підстав у відповідача для перевірки наявності у позивача полісу обов'язкового страхування, оскільки такі повноваження інспектора патрульної поліції передбачені чинним законодавством, і вказані повноваження кореспондуються з обов'язком водія мати при собі поліс обов'язкового страхування та пред'являти його на вимогу працівників поліції.
Так, пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється:
відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.
В той же час, пунктом 21.3 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Тобто, вказаною нормою права визначено обов'язок водія мати при собі страховий поліс і такий страховий поліс має бути пред'явлений посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу. При цьому, п.21.3 ст. 21 Закону не вказує на те, що поліс страхування може бути пред'явлений на вимогу повноважної особи лише у випадку складання нею протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Аналізуючи зазначені норми права Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Правил дорожнього руху, які визначають повноваження посадових осіб поліції та обов'язки водіїв транспортних засобів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що визначені пунктом 21.2 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстави контролю за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не є вичерпними, оскільки вказаний Закон не є спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері безпеки руху та визначає повноваження підрозділів Національної поліції в цих правовідносинах.
На думку суду п.21.2 ст.21 Закону, як закону, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначено додаткові повноваження підрозділів Національної поліції щодо контролю за наявністю полісу обов'язкового страхування у такому випадку, як складання протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Про вказану правову позицію, на думку суду апеляційної інстанції, свідчать і внесені законодавцем зміни до ч.1 ст.126 КУпАП, попередня редакція якої: «Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне накладення штрафу ….», була змінена: «керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу …». Тобто, ч.1 ст.126 КУпАП, в редакції яка діяла на час прийняття відповідачем оскарженої постанови, передбачала відповідальність за сам факт відсутності або не пред'явлення для перевірки полісу обов'язкового страхування, без такої умови, як «у випадках, передбачених законодавством».
Тобто, твердження позивача про відсутність у нього обов'язку пред'являти на вимогу працівника поліції поліса обов'язкового страхування є помилковими та як наслідок не можуть бути підставою для скасування постанови від 13.03.2020 року серії ЕАК №2236632 прийнятої відповідачем.
Щодо доводів позовної заяви про те, що відповідач незаконно розглянув справу про притягнення позивача до адміністративної відповідальності на місці зупинки транспортного засобу, без фактичного розгляду справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Разом з тим відповідно до принципу змагальності інша сторона зобов'язана заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Натомість, позивач зазначаючи у позовній заяві про те, що відповідачем фактично не розглядалася справа про притягнення його до відповідальності не конкретизує в чому саме виразилися такі дії.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що працівники органів і підрозділів Національної поліції з 08 серпня 2015 року у відповідності до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» № 596-VІІІ від 14.07.2015 року наділені правом розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення, у тому числі, на місці вчинення правопорушення. Зазначений закон не визнаний неконституційним, а відтак, є обов'язковим до виконання, як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити на тому, що до участі у розгляді цієї справи в якості належного відповідача не був залучений відповідний Державний орган.
Згідно із ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху передбачених ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
На переконання апеляційного суду, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 1 статті 126 КУпАП, працівники органів (підрозділів) Національної поліції діють від імені органів Національної поліції, а отже не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки інспектори відповідного органу діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені Державного органу виконавчої влади, а саме Національної поліції, а тому належним відповідачем (співвідповідачем) є саме відповідний орган (підрозділ) Національної поліції.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16, від 17 червня 2020 року у справі № 127/6881/17, від 18 березня 2021 року у справі № 809/466/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 2340/5048/18,від 09 липня 2021 року у справі № 806/1129/16, яка враховуючи положення статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції.
Натомість, судом суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримано, та, вирішено цей спір пред'явлений до посадової особи, не з'ясував хто є належним відповідачем (співвідповідачем) у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови, якою у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись: пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції - задовольнити.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 серпня 2021 року у справі №932/3674/20 (2-а/932/639/20) - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко