14 грудня 2021 р.Справа № 440/9687/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, м. Полтава, повний текст складено 24.09.21 року по справі № 440/9687/21
за позовом ОСОБА_1
до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
25 серпня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області (далі - відповідач), в якому просив визнати протиправною бездіяльність в проведенні нарахування та виплати разової грошової допомоги до 5 травня, як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; стягнути грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, в сумі 6800 грн, з урахування виплаченої суми допомоги.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду 24.09.2021 року у справі № 440/9687/21 позовну заяву повернуто позивачу.
На зазначену ухвалу суду позивачем подано апеляційну скаргу. Свою незгоду з ухвалою суду мотивує тим, що ухвала суду першої інстанції є протиправною та підлягає скасуванню. Просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду 24.09.2021 року у справі № 440/9687/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що допомога до 5 травня є щорічною допомогою, яка виплачується з 1991 року та є соціальною. Позивач зазначає, що протиправна невиплата грошової допомоги є триваючим порушенням, у зв'язку з чим суд першої інстанції помилково обмежив право позивача на звернення до суду. Також позивач зазначає на неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Обгрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на правову позицією, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду від 24.11.2018 року у справі №815/460/18.
Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Приймаючи оскаржувану ухвалу та повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не усунув недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду від 30.08.2021, оскільки не надав суду доказів поважності причин його пропуску у відповідності до вимог частини 1 статті 123, частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з положеннями ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частинами 2, 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Як встановлено матеріалами справи, предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 як учаснику бойових дій, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу мала бути виплачена разова грошова допомога відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте, дана виплата була виплачена, на думку позивача, в неналежному розмірі. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
З даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 25.08.2021 року.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України. Для усунення недоліків позивачу встановлено строк - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
06.09.2021 року на усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021, ОСОБА_1 подано заяву, у якій позивач просить суд поновити строк звернення до суду та вважати початком його перебігу 13.01.2021 - дати, з якої Велика палата Верховного Суду залишила в силі рішення у зразковій справі № 440/2722/20.
Колегія суддів зазначає, що пропуск встановлено ст. 122 КАС України строку не є безумовною підставою для повернення позовної заяви або залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки, за наявності поважних причин його пропуску, такий строк може бути поновлено.
Слід виходити не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об'єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно слід розрізняти поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.02.2020 у справі 340/1019/19.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право у позивача на звернення до суду з адміністративним позовом щодо отримання допомоги до 5 травня за 2020 рік виникло у відповідний рік виплати допомоги, тобто особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Отже, 30 вересня 2020 року - встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована, а тому перебіг строку звернення позивача до суду з даним позовом слід обраховувати з 30 вересня 2020 року.
Строк звернення до суду з даною позовною заявою закінчився 01.04.2021. Проте адміністративний позов поданий до суду лише 25.08.2021 року.
Колегія суддів враховує, що разова грошова допомога до 5 травня є щорічною виплатою, а тому позивач був обізнаний про порушення своїх прав, внаслідок неотримання такої допомоги у відповідному розмірі у 2020 році.
Таким чином, звернення позивача до суду 25.08.2021 року стосовно виплат грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік, безумовно, було здійснено з пропуском визначеного КАС України строку звернення до суду.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України, сформульованою у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 про перерахунок та виплату заборгованості з державної пенсії, тобто, у категорії подібних адміністративних справ щодо обчислення, призначення, перерахунку соціальних виплат. У п. 43 зазначеної постанови Суд дійшов висновку, що: «для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів».
Згідно з положенями ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні і беззаперечні докази на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод.
Посилання позивача на те, що початком перебігу строку слід вважати 13.01.2021 - дата, з якої Велика палата Верховного Суду залишила в силі рішення у зразковій справі №440/2722/20, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки отримавши допомогу до 5 травня у 2020 у розмірі 1390 грн., позивач вже був обізнаний із розміром, у якому вона була виплачена.
Посилання позивача в своїй апеляційній скарзі на правові висновки, що сформовані Верховним Судом в постанові від 24.11.2018 року у справі №815/460/18, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у вказаній справі розглядалось питання строків звернення із позовом до суду у правовідносинах щодо виплати пенсії. При цьому, вказане питання розглядалося в контексті співвідношення норм процесуального права (ст.122 КАС України) та норм матеріального права (ст.87 Закону №1788-ХІ та ст.46 Закону №1058-ІV), якими передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, нормами пенсійного законодавства прямо передбачено неможливість застосування строків звернення до суду із позовом у випадку, якщо особою не отримано нараховані суми пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Оскільки у спірному випадку предметом спору не є виплата чи невиплата державної пенсії, то посилання позивача на вказані правові висновки є безпідставними.
Окрім того, відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини, також, свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому, числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії).
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо необхідності застосування у спірних відносинах положень ст. 122 КАС України.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо останній не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо невиконання ОСОБА_1 вимог ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 про залишення позовної заяви без руху.
Отже, враховуючи викладені обставини колегія суддів доходить висновку про обґрунтоване повернення судом першої інстанції позовної заяви у зв'язку із не усуненням недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків суду.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 24.09.2021 по справі №440/9687/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)О.М. Мінаєва
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 23.12.2021 року