23 грудня 2021 р. Справа № 520/6275/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.05.21 по справі №520/6275/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2021 році ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, яка полягає в тому, що після отримання ГУ ПФУ в Харківській області від Адміністрації Державної прикордонної служби України довідки від 20.05.2019 року №11/41 для перерахунку йому пенсії з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди згідно постанови КМУ від 22.09.2010 №889, отриманої ним за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням за період з 01.08.2015 по 31.07.2017 ГУ ПФУ в Харківській області не здійснило перерахунок розміру пенсії та виплату йому пенсії, обчисливши розмір пенсії з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 р. № 889 зі змінами;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок розміру пенсії та виплачувати йому пенсію, обчисливши розмір пенсії з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 зі змінами відповідно до наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 20.05.2019 №11/41 для перерахунку йому пенсії з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди згідно постанови КМУ від 22.09.2010 №889, отриманої ним за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням за період з 01.08.2015 по 31.07.2017 та здійснити виплату йому недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою разом з першою нарахованою та виплаченою пенсією з 11.08.2017 однією сумою з разом з першою нарахованою та виплаченою пенсією з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
- стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 липня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області, яка полягає в тому, що після отримання ГУ ПФУ в Харківській області від Адміністрації Державної прикордонної служби України довідки від 20.05.2019 №11/41 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди згідно постанови КМУ від 22.09.2010 №889, отриманої ним за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням за період з 01.08.2015 по 31.07.2017 ГУ ПФУ в Харківській області не здійснило перерахунок розміру пенсії та виплату ОСОБА_1 пенсії, обчисливши розмір пенсії з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 зі змінами.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок розміру пенсії та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, обчисливши розмір пенсії з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 зі змінами відповідно до наданої Адміністрацією Державної прикордонної служби України довідки від 20.05.2019 №11/41 для перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди згідно постанови КМУ від 22.09.2010 №889, отриманої ним за останні 24 календарні місяці служби підряд перед звільненням за період з 01.08.2015 по 31.07.2017.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції частково скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що причини у відмові здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою з 11.08.2017 в рішенні першої інстанції так і не прописані, а це означає, що суд не розглянув всі позовні вимоги. Питання пов'язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегулюванні Законом України №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) та порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 (далі - порядок №159). Положеннями ст. 2 Закону №2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їх попередньо нараховані, але не виплачені.
06.10.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження у справі №520/6881/21.
20.10.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 по справі №520/6275/21 повернуто, у зв'язку з невиконанням ухвали Другого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2021 про залишення без руху.
21.12.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
Позивач - підполковник ОСОБА_1 , звільнений з посади помічника начальника загону - начальника відділення міжнародного співробітництва та прикордонно-представницької роботи Ізмаїльського прикордонного загону ПнРУ ДПСУ в запас Збройних Сил України.
З 01.09.2011 позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262 (далі по тексту Закон №2262) у розмірі 59% грошового забезпечення.
З 11.08.2017 позивачу було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262 у розмірі 70% грошового забезпечення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 по адміністративній справі №643/15818/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16.03.2018 по справі №643/15818/17 скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо не внесення у довідку про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації.
Зобов'язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України внести у довідку про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду та індексацію та подати довідку до ГУ ПФУ в Харківській області для перерахунку пенсії ОСОБА_1 . В іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.
18.08.2020 позивач звернувся до відповідача - ГУ ПФУ в Харківській області, з заявою в якій просив перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі, який обчислений з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди відповідно до постанови КМУ від 22.09.2010 №889 зі змінами та здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою з 11.08.2017 з нарахуванням компенсації втрати частини доходу.
15.10.2020 лиспом №8255-10665/К-02/8-2000/20 відповідач відмовив позивачу у здійсненні позивачу перерахунку пенсії зазначивши, що на сьогодні законодавством не передбачено проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону, у зв'язку зі зміною грошового забезпечення.
Також відповідачем у вказаному листі зазначено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.05.2019 по справі №643/15818/17 зобов'язано Адміністрацію Держаної прикордонної служби України внести у довідку про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії щомісячну додаткову грошову винагороду та індексацію та подати довідку до головного управління для перерахунку пенсії. Зобов'язань щодо перерахунку пенсії позивача на головне управління не покладено. Тому провести перерахунок пенсії не має підстав.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо зобов'язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсій однією сумою з 11.08.2017 з нарахуванням компенсації виплати частини доходу суд першої інстанції виходив з того, що вказані позовні вимоги є передчасними, спрямованими на майбутнє, отже такими, що задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон №2262-ХІІ
Стосовно позовних вимог про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області провести виплату донарахованих сум однією сумою, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону №2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Частиною 3 ст. 52 Закону України №2262-ХІІ визначено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Частиною 2 ст. 55 Закону України №2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Колегія суддів зауважує, що системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону №2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати "порядок перерахунку пенсії" не є тотожним праву встановлювати "строки перерахунку пенсії", "строки виплати пенсії".
Отже, питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії".
Колегія суддів зауважує, що законодавством не передбачено виплати пенсії, належної позивачу, частинами, а отже, належним виконанням судового рішення, в даному випадку, є саме виплата всієї суми перерахованої пенсії однією сумою.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
Нормами ст. 246 КАС України визначається зміст рішення суду.
Частиною 6 наведеної статті КАС України визначено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку виплата всієї суми перерахованої пенсії однією сумою є фактично способом захисту прав позивача, оскільки, по-перше, вказані суми недоплаченої суми повинні були вже виплачені позивачу і, відповідно, громадянин має право отримати одразу всю суму на виконання рішення суду, а по-друге, це буде фактично порядком виконання рішення суду, відповідно до вказаної вище норми КАС України, з огляду на спір щодо порядку виконання судового рішення, а тому суд першої інстанції мав визначити спосіб виконання рішення суду.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відмову позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити виплату ОСОБА_1 всієї суми перерахованої пенсії однією сумою.
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконну відмову в задоволенні позовних вимог нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків х виплати», колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-III та Порядком №159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Аналогічні положення закріплені також і в пунктах 2, 3 Порядку 159.
Відповідно до ст. 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Частиною 2 статті 55 Закону №2262-ХІІ передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Із аналізу наведених норм слідує, що компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується на вже нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України.
Основною умовою, передбаченою ст. 55 Закону №2262-ХІІ, ст. 2 Закону №2050-III для виплати громадянину компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії.
Отже, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію особа набуває в момент отримання доходу.
Враховуючи, що відповідач не здійснював нарахування та виплату пенсії на виконання рішення суду, підстави вважати, що права позивача при здійсненні такого нарахування будуть порушені, відсутні.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що оскільки виплата заборгованості не відбулася, та як наслідок відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Отже, враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 01.04.2021 по справі №120/4555/18-а.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 по справі №520/6275/21 - скасувати в частині відмови у задоволенні позову про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату суми недоплаченої з 11.08.2017 частини основного розміру пенсії ОСОБА_1 однією сумою.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії за несвоєчасну виплату пенсії ОСОБА_1 з 11.08.2017 однією сумою.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року по справі №520/6275/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін Я.В. П'янова