23 грудня 2021 р. Справа № 520/15512/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 р. (ухвалене суддею Біловою О.В.) по справі № 520/15512/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати відповідь-рішення Головного правління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.07.2021 р. щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2018 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 р. негайно після проголошення судового рішення, а також утриматись від подальшого призупинення виплати її пенсії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 р.; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2018 р.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за віком, що не заперечується сторонами по справі.
Позивачка з 2005 року здобула право на отримання пенсії за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видано Пенсійним фондом України на ім'я позивачки.
До 01.08.2014 р. позивачка перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Луганської області.
У зв'язку із набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 р. № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (в подальшому - Тимчасовий порядок), у населеному пункті, де мешкала позивачка, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту' повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок цього позивачка, не маючи інших джерел існування крім пенсії, змушена була звернутися із заявою про взяття на облік та виплату пенсії до іншого територіального органу Пенсійного фонду України.
З 2014 року позивачку взято на облік до управління Пенсійного фонду Харківського району (в подальшому - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області) та до 31.08.2018 р. відповідачем на картковий рахунок позивачки перераховувалися належні їй суми пенсійних виплат.
З 01.09.2018 р. виплату пенсії позивачці припинено.
З метою з'ясування причин припинення виплат позивачка звернулася із заявою від 04.06.2021 р. до відділу обслуговування громадян № 18 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Відповідач листом від 01.07.2021 р. повідомив, що з 01.09.2018 р. призупинено виплату пенсії, у зв'язку із відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Враховуючи те, що позивачка не перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб, та її пенсійна справа знаходиться на непідконтрольній українській владі території, підстави для подальшої виплати пенсії, відсутні. Для подовження виплати пенсії з вересня 2018 року необхідно надати довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану згідно з Порядком № 509, або рішення про відмову у видачі довідки відповідно до п. 8 цього ж Порядку, до відділу обслуговування громадян № 18 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області, також при собі необхідно мати оригінали паспорта, ідентифікаційного коду.
Позивачка, вважаючи вказані дії відповідача протиправними, звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи в частині позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії як відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зокрема, для осіб, постійне місце проживання яких зареєстроване на підконтрольній Україні території, а відповідачем не прийнято рішення або розпорядження щодо припинення з 01.09.2018 р. виплати пенсії позивачці.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Питання виплати пенсій урегульовано статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Згідно із відповіддю відповідача, виплата пенсії позивачці зупинена у зв'язку із відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка станом на дату припинення виплати пенсії (01.09.2018 р.) не є внутрішньо переміщеною особою, та з 31.05.2016 р. постійне місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію її місця проживання, проставлений Відділом соціально-економічного розвитку Мереф'янської міської ради в паспорті позивачки (а.с. 12 звор. бік).
Таким чином, позивачка не є особою, що має статус внутрішньо переміщеної особи, позивачка також не є особою, яка проживає на тимчасово окупованій території, з огляду на що, вимога відповідача щодо необхідності подання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є необґрунтованою.
Перелік підстав для припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», розширеному тлумаченню не підлягає.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є лише підстави припинення виплати відповідно до ст. 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.
Аналіз положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказує, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.
Отже, призупиняючи виплату позивачці пенсії за відсутності, передбачених законами України, підстав, відповідач порушив право позивачки на отримання пенсії.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з 01.09.2018 р. позивачці припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом в постановах від 17.07.2018 р. у справі № 415/2945/17, від 14.04.2021 р. у справі № 233/4104/17 та від 25.06.2021 р. у справі № 623/2842/17.
Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачка має право на поновлення виплати пенсії з 01.09.2018 р., оскільки виплата припинення пенсії відбулася з вини органів, які відповідальні за призначення пенсії.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.09.2021 р. по справі № 520/15512/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін