23 грудня 2021 р.Справа № 520/8572/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Катунова В.В.,
Суддів: Бершова Г.Є. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 по справі № 520/8572/2020
за позовом ОСОБА_2
до Ізюмської міської ради
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення 107 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 24 квітня 2020 року за № 2789 "Про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року по справі №520/174/19";
- визнати протиправними дії Ізюмської міської ради щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 від 07.06.2017 р. про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , який розроблений ФОП ОСОБА_3 та надання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 у порядку ст. 118 Земельного кодексу України;
- зобов'язати Ізюмську міську раду Харківської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва (для ведення індивідуального садівництва), розташованої по АДРЕСА_1 , який розроблений ФОП ОСОБА_3 , та надання вказаної земельну ділянку у власність ОСОБА_2 у відповідності до законів України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення 107 сесії Ізюмської міської ради 7 скликання від 24 квітня 2020 року за № 2789 "Про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року по справі №520/174/19".
Зобов'язано Ізюмську міську раду Харківської області прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва (для ведення індивідуального садівництва), розташованої по АДРЕСА_1 , який розроблений ФОП ОСОБА_3 .
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуваним рішенням вирішені її права та особисті інтереси, але вона не була залучена до участі у справі. Зазначає, що вона є власником житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 , який належить їй на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок № НОМЕР_1 від 19.12.2006 року. Земельна ділянка площею 0,1946 га (кадастровий номер 6310400000:47:001:0033) за адресою: АДРЕСА_2 надана їй для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) належить їй на праві приватної власності. Зазначена земельна ділянка є суміжною з земельною ділянкою Нечай СМ. Також зазначила, що ОСОБА_2 свою земельну ділянку використовує не за цільовим призначенням, не для індивідуального садівництва, а для паркування вантажних автомобілів під час надання послуг з шиномонтажу, тому що займається підприємницькою діяльністю з ремонту та шиномонтажу автомобілів, порушуючи її права, заборонив проїжджати до її господарської будівлі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року № 18-рп/2010).
ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, пункт 33).
Право на звернення до суду (в контексті права на судовий захист ) охоплює широке поле різноманітних категорій, стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У Кодексі адміністративного судочинства України (в подальшому - КАС) конституційне право на звернення до суду конкретизоване в ч. 1 ст. 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Обов'язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.
Особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, набуває процесуального статусу позивача у справі (пункт 8 частини першої статті 4 КАС).
Одним із процесуальних засобів, встановлених нормами КАС, які забезпечують право на звернення до адміністративного суду (право на судовий захист у сфері публічно-правових відносин), є право на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції. Право на апеляційне оскарження, на відміну від права на звернення до суду (права на судовий захист), - процесуальне право, характерними ознаками якого є те, що його елементи (суб'єкт, зміст) визначаються процесуально-правовою нормою.
Відповідно до п. п. 2, 3, 4 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч.1 ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, особа, набуваючи статусу апелянта у справі, до участі у якій не була залучена, повинна мати не просто певний обсяг прав, свобод та інтересів, що зачіпаються тим чи іншим способом при прийнятті судового рішення, а питання про захист чи відмову у захисті прав, свобод чи інтересів саме цієї особи має бути вирішено судом безпосередньо.
Така вимога КАС України є імперативною та положення частини першої статті 13 КАС України не підлягають довільному тлумаченню.
Колегія суддів зазначає, що рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб.
Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо судовим рішенням безпосередньо вирішено питання про їх права (свободи, інтереси) або про їх обов'язки. Отже, особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов'язки цих осіб, або істотно утруднюють реалізацію свобод та ущемляють їх інтереси.
У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Право, або законний інтерес може бути захищено судом лише у разі його порушення. З цього слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення права, свободи або інтересу.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, це рішення суду стосується прав та обов'язків певного кола осіб, а саме ОСОБА_2 та Ізюмської міської ради щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , розташованої по АДРЕСА_1 . У зв'язку з викладеним, вказане рішення не може свідчити про порушення охоронюваних законом прав та інтересів ОСОБА_1 у володінні, користуванні чи розпорядженні належної їй на праві приватної власності земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , яка є суміжною з земельною ділянкою позивача.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що предметом спору в справі № 520/8572/2020 є правомірність відмови Ізюмської міської ради безпосередньо ОСОБА_2 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва, розташованої по АДРЕСА_1 , який розроблений ФОП ОСОБА_3 .
В рішенні суду не зроблено прямого висновку про права, інтереси та обов'язки ОСОБА_1 , тому апелянтка, яка не була учасником у справі № 520/8572/2020, не є суб'єктом оскарження в розумінні ч. 1 ст. 293 КАС України.
Пунктом 3 частини 1 ст. 305 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Таким чином, предметом апеляційного оскарження є відповідне судове рішення, яким вирішено питання про права, свободи, інтереси чи обов'язки особи, яка звернулась із скаргою.
Оскільки рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_1 не вирішувалося, колегія суддів дійшла висновку про закриття апеляційного провадження у даній справі. .
Керуючись ст.ст. 42, 44, 52, 243, 248, 293, 305 321, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 по справі №520/8572/2020 закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.
Головуючий суддя Катунов В.В.
Судді Бершов Г.Є. Чалий І.С.