22 грудня 2021 р. Справа № 520/3659/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., м. Харків, повний текст складено 07.06.21 по справі № 520/3659/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
третя особа: Харківський національний університет внутрішніх справ
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі за текстом також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Харківський національний університет внутрішніх справ, у якому просив:
- визнати дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо незарахування періоду з 07.11.2015 по 02.03.2016 до безперервного стажу служби в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, у календарному обчисленні та для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби протиправними;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області зарахувати до безперервного стажу служби (вислуги років) в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, у календарному обчисленні та для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби період з 07.11.2015 по 02.03.2016 та здійснити розрахунок безперервного стажу служби (вислуги років) ОСОБА_1 з фактичної дати прийняття його на службу в органи внутрішніх справ України по дату звільнення з лав Національної поліції України, а саме розрахувати безперервний стаж служби (вислугу років) ОСОБА_1 з 14.08.1995 по 08.02.2021 для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, у календарному обчисленні та для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби (з урахуванням періоду з 07.11.2015 по 02.03.2016).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано дії Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо незарахування періоду з 07.11.2015 по 02.03.2016 до стажу служби в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні, для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби протиправними.
Зобов'язано Головне управління Національної поліції в Харківській області зарахувати до стажу служби (вислуги років) в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, у календарному обчисленні, для призначення пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби період з 07.11.2015 по 02.03.2016 та здійснити відповідний розрахунок стажу служби (вислуги років) ОСОБА_1 з фактичної дати прийняття його на службу в органи внутрішніх справ України по дату звільнення з лав Національної поліції України з 14.08.1995 по 08.02.2021 для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні, для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби (з урахуванням періоду з 07.11.2015 по 02.03.2016).
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму сплаченого при поданні позову судового збору в розмірі 908 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач стверджує, що вимоги позивача є такими, які суперечать ч. 2 ст. 78 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки час роботи позивача з 07.11.2015 по 02.03.2016 у навчальному закладі ХНУВС не може бути зарахований до стажу роботи в поліції, так як у спірний період позивач не проходив службу ані в ОВС, ані в поліції. Просить врахувати висновки Другого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 29.12.2020 у справі № 520/2980/2020.
За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повністю.
Позивач та третя особа правом на висловлення свого ставлення до апеляційної скарги не скористалися.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.
Так, 14.08.1995 Наказом Університету внутрішніх справ (на цей час Харківський національний університет внутрішніх справ - далі ХНУВС) від 11.08.1995 за № 185 о/с ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ України та присвоєно спеціальне звання - рядовий міліції.
Наказом Університету внутрішніх справ від 25.06.1999 за № 184 о/с ОСОБА_1 присвоєно звання лейтенанта міліції та Наказом Університету внутрішніх справ від 05.08.1999 за № 231 о/с відкомандировано у розпорядження Університету внутрішніх справ.
Наказом Університету внутрішніх справ від 13.09.1999 за № 271 о/с ОСОБА_1 зараховано до магістратури Університету внутрішніх справ.
Наказом Управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 25.08.2000 за № 130 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду оперуповноваженого Лозівського відділу по боротьбі з організованою злочинністю (м. Лозова) УБОЗ УМВС України в Харківській області.
Наказом Національного університету внутрішніх справ від 19.10.2001 за № 304 о/с ОСОБА_1 призначено заступником начальника курсу з виховної та соціально-психологічної роботи факультету № 1 - юридичного Національного університету внутрішніх справ.
До 2007 року позивач проходив службу як працівник міліції на різних посадах в Національному університеті внутрішніх справ.
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 13.02.2007 за № 20 о/с позивача призначено слідчим відділу розслідування ДТП при ГУМВС справ України в Харківській області.
Як убачається з матеріалів справи, до 2010 року позивач проходив службу як працівник міліції на різних посадах Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.
Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 10.06.2010 за № 274 о/с позивача призначено начальником курсу навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції Харківського національного університету внутрішніх справ.
До 06.11.2015 ОСОБА_1 проходив службу як працівник міліції на різних посадах у Харківському національному університеті внутрішніх справ, остання займана посада - начальник курсу факультету з підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та кримінальної міліції у справах дітей Харківського національного університету внутрішніх справ (Наказ ХНУВС про призначення від 08.07.2013 за № 162 о/с).
У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про національну поліцію» № 580-VIIІ, Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 06.11.2015 за № 205 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ (міліції) з 06.11.2015 за пунктом 64 «з» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації).
Відповідно до вимог частини 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про національну поліцію» № 580-VIII позивач як працівник міліції, який на день набрання чинності цим Законом мав календарну вислугу більше п'яти років, виявив бажання та продовжив службу в навчальному закладі МВС на посаді провідного фахівця факультету № 3 Харківського національного університету внутрішніх справ, виконуючі ідентичні функціональні обов'язки згідно з попередньою посадою - начальник курсу факультету з підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та кримінальної міліції у справах дітей Харківського національного університету внутрішніх справ (Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 11.12.2015 за № 223 о/с призначений за переведенням).
Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 04.03.2016 за № 59 о/с 02.03.2016 ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції в спеціальному званні «підполковник поліції» на цю ж посаду провідного фахівця факультету № 3 Харківського національного університету внутрішніх справ, та він продовжив виконувати ті ж функціональні обов'язки до 07.08.2018.
07.08.2018 згідно з Наказом Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 07.08.2018 за № 264 о/с позивача призначено на посаду старшого оперуповноваженого відділу кримінальної міліції Немишлянського ВП ГУНП в Харківській області.
Наказом ГУНП в Харківській області від 26.02.2019 за № 58 о/с позивача призначено на посаду інспектора ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП в Харківській області.
Наказом ГУНП в Харківській області від 02.07.2019 за № 196 о/с позивача призначено на посаду старшого інспектора інспекторського відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП в Харківській області. На вказаній посаді він проходив службу до 08.02.2021.
25.01.2021 позивачем подано рапорт на ім'я начальника ГУНП в Харківській області про звільнення його з Національної поліції за пунктом 2 частини 1 статті 77 Закону України про Національну поліцію (через хворобу) з 08.02.2021.
08.02.2021 при ознайомленні з наказом про звільнення (Наказ ГУНП в Харківській області від 02.02.2021 за № 65 о/с) та розрахунком вислуги років для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та для призначення пенсії, складеним ГУНП в Харківській області, позивач дізнався, що період з 07.11.2015 по 02.03.2016 не зарахований до стажу служби (вислуги років) в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та для призначенні пенсії.
Позивач, уважаючи, що протиправними діями Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо незарахування до його стажу служби в поліції на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні та для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби періоду роботи з 07.11.2015 по 02.03.2016 порушено його право на отримання державного соціального забезпечення (пенсії за вислугу років) певного рівня, звернувся до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач при обрахунку відповідного стажу протиправно не включив період з 07.11.2015 по 02.03.2016 до складу стажу служби в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні та для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 за № 580-VIII.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Згідно зі ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію" стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2509-VIII від 12.07.2018 року, до вказаних змін - час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих); 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР. Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення. Порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а також служба в самій поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду.
Відповідно до пункту 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIІI він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.
Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ уважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 580-VIІI.
Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування нього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.
Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Відповідно до пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991, № 114 (далі за текстом - Положення № 114) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (підпункт "г"); у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації (підпункт "з").
Колегія суддів відмічає, що ОСОБА_1 звільнений з ОВС саме за пп. "з" п. 64 Положення.
28.12.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 за № 901-VIII (далі по тексту - Закон № 901-VIII).
Відповідно до абзацу 3 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 901-VIII працівники міліції, які станом на 06.11.2015 працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті на службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", шляхом видання керівниками цих навчальних закладів (а стосовно керівників таких закладів - Міністром внутрішніх справ України) наказів про призначення на відповідні посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені особи набувають статусу поліцейських, відряджених до таких навчальних закладів із залишенням на службі в Національній поліції, і проходять службу в Національній поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".
З правового аналізу викладених законодавчих норм убачається, що працівник набуває статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишається на службі в Національній поліції за умови, що станом на 06.11.2015 така особа працювала у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та виявила бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію".
Указом Президента України № 691/2015 від 09.12.2015 визначено перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в органах, установах та організаціях. У цьому переліку наявні, зокрема, вищі учбові заклади, що належать до сфери управління МВС України.
Так, засновником та органом управління Харківського національного університету внутрішніх справ є МВС України, університет перебуває у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України, що підтверджується статутом Харківського національного університету внутрішніх справ, затвердженого Наказом МВС України від 15.05.2012 за № 429. Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем до суду не надано.
Відповідно до записів у послужному списку позивача, з 07.11.2015 позивача, згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС, звільно за п. 64 «з», у зв'язку з переходом у встановленому законом порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
У зв'язку з набранням чинності Закону України «Про Національну поліцію», з 07.11.2015 (Наказ ХНУВС від 11.12.2015 за № 223 о/с) позивача призначено за переведенням фактично на ту ж саму посаду (провідного фахівця факультету № 3 Харківського національного університету внутрішніх справ), що він обіймав до 06.11.2015, про що зроблено запис в послужному списку позивача.
Також, в послужному списку позивача зазначено, що відповідно до ч. 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» період роботи на посаді провідного фахівця факультету № 3 Харківського національного університету внутрішніх справ з 07.11.2015 до 02.03.2016 підлягає зарахуванню до вислуги років для призначення пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Наказом Харківського національного університету внутрішніх справ від 04.03.2016 за № 59 о/с 02.03.2016 ОСОБА_1 прийнято на службу до Національної поліції в спеціальному званні «підполковник поліції» на цю ж посаду провідного фахівця факультету № 3 Харківського національного університету внутрішніх справ, та він продовжив виконувати ті ж функціональні обов'язки до 07.08.2018.
Таким чином, позивач набув статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу, та залишився на службі в Національній поліції, а тому до стажу роботи позивача, як поліцейського, слід також зарахувати період роботи у ХНУВС з 07.11.2015 по 02.03.2016.
Згідно з пп. "ж" ч. 1 ст. 1-2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби державні службовці та працівники навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п'яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.
За приписами частини 3 статті 17 Закону № 2262-ХІІ до вислуги років осіб, зазначених у пункті "ж" статті 12 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.
Пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ визначено, що поліцейські мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону.
Частиною 1 статті 17 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що особам, зазначеним «у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються та перераховано відповідні види служби та періоди часу, а саме: пункти «а-й». В частині 2 статті 17 передбачено, що поліцейським додатково зараховується час навчання у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції.
Відповідно до п. 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» працівники міліції, які на день набрання чинності цим Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 07.11.2015 по 02.03.2016 позивач відносився до категорії осіб, перелічених в частині 15 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», якими закріплено, що працівники міліції, які на день набрання чинності Законом мали календарну вислугу не менше 5 років та продовжили службу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями (а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах), після досягнення вислуги років, що дають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мають право на пенсійне забезпечення згідно із Законом України «Про пенсійне убезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Процес формування підрозділів Національної поліції нормативно розпочався з 02.07.2015, а фактично - з 07.11.2015. У зв'язку з цим законодавцем були надані гарантії збереження права на пенсію для окремих категорій осіб, зокрема працівників навчальних закладів, що входять до структури МВС, до моменту визначення їх остаточного статусу, що було відображено в пункті «ж» частини 1 статті 12 та частині 3 статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З матеріалів справи встановлено, що позивач фактично проходив службу в органах внутрішніх справ з подальшим переведенням до органів Національної поліції безперервно з 14.08.1995 по 08.02.2021, з огляду на що період служби з 07.11.2015 по 02.03.2016 підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні, для призначенні пенсії та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Колегія суддів зауважує, що відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
У іншому випадку, що має місце у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Україна 17.07.1997 прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР.
Пунктом 1 цього Закону визначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Частиною 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Так, у справі «Будченко проти України» у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція майна не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав законні сподівання щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (див. рішення у справі Ганс-Адам II проти Німеччини. Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ. Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за статтею 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (рішення у справі Скордіно проти Італії (№ 1).
У справі «Кечко проти України» Суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної об'єктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Суд, який є керівним у інтерпретації закону, відповідно до обставин справи з'ясував, що скарги мають бути розглянуті відповідно до 1 статті першого Протоколу, а саме: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Окремо посилаючись на виплати соціальної допомоги, стаття 1 першого Протоколу не обмежує держав-учасників щодо наявності або конкретної форми схеми соціального захисту, або вибору типу чи розміру пільг, що надаються за цими схемами. Однак, якщо у державі - учаснику існує законодавство, що передбачає виплати у вигляді пільг на соціальне забезпечення, незважаючи на те, чи виплачуються такі пільги за певних умов або у вигляді попередніх виплат, таке законодавство має розглядатись як таке, що формує майнове право, яке гарантується статтею 1 першого протоколу для осіб, які задовольняють його вимоги. Суд визначив, що заяву заявників із вимогою виплати доплати до пенсії, яку не оскаржує відповідач, необхідно розглядати у рамках 1 статті першого протоколу. Доплата до пенсії у даному випадку може розглядатись як майно у розумінні відповідного положення Протоколу. Питанням залишається той факт чи заяви заявників стосовно того, що вони мають право на відповідний розмір доплати складають право власності у розумінні даного положення, і якщо так, то чи порушує невиплата доплати право власності заявників.
Водночас, Суд нагадав, що за певних обставин законні очікування стосовно отримання власності можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантовано, можна вважати як таку, яка має "законні очікування", якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування (див. Копецьки проти Словаччини). Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами (див. Анхойзер-Буш Інк проти Португалії). Суд також відзначив, що перша і найбільш важлива вимога 1 статті першого Протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним, і переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто справедливого співвідношення між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що в розумінні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції майнові права позивача перебувають у безпосередній залежності від обсягу зарахованого стажу, а тому позивачем при подальшому перебуванні на службі в Національній поліції шляхом відрядження у вищий навчальний заклад, який знаходиться у сфері управління МВС України, після звільнення зі служби в Національній поліції, мав сподівання на врахування в стаж безперервної служби в поліції період роботи у такому вищому навчальному закладі, що, в свою чергу, може вплинути на рівень підтримання певного державного соціального забезпечення.
Водночас, колегія суддів ураховує, що згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З метою обрання найбільш ефективного та співмірного способу відновлення порушення прав та законних інтересів позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання Головне управління Національної поліції в Харківській області зарахувати до стажу служби (вислуги років) в поліції ОСОБА_1 на день звільнення для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки, у календарному обчисленні, для призначення пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби період з 07.11.2015 по 02.03.2016 та здійснити відповідний розрахунок стажу служби (вислуги років) ОСОБА_1 з фактичної дати прийняття його на службу в органи внутрішніх справ України по дату звільнення з лав Національної поліції України з 14.08.1995 по 08.02.2021 для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки у календарному обчисленні, для призначенні пенсії, для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби (з урахуванням періоду з 07.11.2015 по 02.03.2016).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав уважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Посилання відповідача на висновки Другого апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 29.12.2020 у справі № 520/2980/2020, колегія суддів не приймає, оскільки позиція суду апеляційної інстанцій не є обов'язковою для врахування судом апеляційної інстанції, а згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 по справі № 520/3659/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк