20 грудня 2021 р.Справа № 440/1636/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021, головуючий суддя І інстанції: О.В. Гіглава, м. Полтава, по справі № 440/1636/21
за позовом ОСОБА_1
до Полтавської обласної ради , Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації
про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської обласної ради (далі - Полтавська облрада, перший відповідач), Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Департамент соціального захисту населення Полтавської ОДА, другий відповідач), Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА, Управління - третій відповідач), в якому, з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову, просив суд:
- скасувати п.п. 3, 5, 6, 11 “Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км)", які суперечать вимогам чинного законодавства;
- зобов'язати Департамент соціального захисту Полтавської ОДА розробити новий порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), погоджений з усіма учасниками у сфері автомобільних пасажирських перевезень;
- стягнути з Полтавської обласної ради, Департаменту праці та соціального захисту полтавської ОДА, Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДАпропорційно 153600 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність пунктів 3, 5, 6, 11 Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), затвердженого рішенням Полтавської обласної ради від 29.12.2020 № 38, як таких, що порушують права позивача, передбачені п. 7 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” на безоплатний проїзд. Ввважає, що положеннями пунктів 3 та 6 (як похідний) вказаного Порядку обмежено кількість поїздок - 10 на місяць (не більше 120 поїздок на рік), що прямо суперечить вказаній нормі, якою жодного обмеження поїздок не передбачено; пункт 5 Порядку в частині, яка регулює порядок відшкодування вартості поїздки в разі здійснення такої пільговиком з районних центрів області де відсутні автостанції, є суперечливим, оскільки як стверджує позивач, в усіх чотирьох районних центрах Полтавської області автостанції працюють у штатному режимі; пунктом 11 Порядку саме на Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА покладено обов'язок забезпечити видачу проїзного квитка (фіскального чека) із зазначенням прізвища та ініціалів пільговика, номера пільгового посвідчення для пільгових категорій громадян, водночас Порядком не передбачено забезпечення Управлінням перевізників квитками потрібної форми, а тому незрозуміло де перевізнику брати квиток встановленої форми для видачі пільговику, на підставі якого той зможе отримати компенсацію за проїзд. Крім того вказує, що положеннями Порядку врегульовано порядок та умови надання компенсації за пільговий проїзд лише на території Полтавської області, в той час як п. 7 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дає право на безоплатний проїзд незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка. Враховуючи викладене, стверджує, що посадові особи відповідачів шляхом затвердження таких положеннь Порядку свідомо порушили надані пільговикам їх законні права, створюючи умови за яких неможливо отримати компенсацію за пільговий проїзд, внаслідок чого позивачу спричинено моральну шкоду, розмір якої становить 153600 грн (еквіваленту відмовленої компенсації за проїзд маршрутом Полтава-Київ-Полтава протягом 2019-2020 років).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі № 440/1636/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , виданий 28.05.1996 Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області) до Полтавської обласної ради (вул. Соборності, 45, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 22530614), Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Ціолковського, 47, м. Полтава, Полтавська область, 36023, ідентифікаційний код 03195234), Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, Полтавська область, 36000, ідентифікаційний код 35439821) про визнання нечинним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди задоволено частково.
Визнано протиправним та нечинним пункт 6 рішення пленарного засідання другої сесії восьмого скликання Полтавської обласної ради від 29.12.2020 № 38 "Про затвердження Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки", яким затверджено Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км).
В решті позову відмовлено.
Другий відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі № 440/1636/21, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги наполягав на правомірності оскаржуваного позивачем Порядку, як такого, що жодним чином не порушує передбачені пунктом 7 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” права осіб на безоплатний проїзд, та прийнятий саме з метою реалізації надання додаткових до встановлених статтями 37, 41 Закону України “Про автомобільний транспорт” гарантій щодо соціального захисту населення та не обмеження права окремої категорії осіб на отримання пільг з проїзду на підставі пільгового посвідчення. Пояснив, що з 2016 року у зв'язку з невиділенням з державного бюджету субвенцій на реалізацію заходів з виконання державних програм соціального захисту, зокрема, на компенсацію за безоплатний проїзд на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування пільговим категоріям громадян, такі виплати здійснюються за рахунок місцевого бюджету області, хоча в силу приписів статтей 7, 23, 45-61, 78 Бюджетного Кодексу України мають фінансуватись з державного бюджету. Вважає, що положення пункту 3 Порядку повністю узгоджується з пунктами 115, 130 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та наведеним в статті 1 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначенням міжміського автобусного маршруту (автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км), та свідчить про те, що обласна рада на рівні області хоча б частково забезпечила усім 11-м пільговим категоріям громадян, яких на обліку в області перебуває 126000 осіб, компенсаційні виплати за проїзд автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних маршрутах загального користування. Апелянт не згоден з висновком суду першої інстанції про те, що законодавством передбачено безоплатний проїзд без визначення обмежень, зокрема, щодо кількості поїздок, за які пільговики можуть отримати компенсаційні виплати, оскільки приписами статті 91 Бюджетного кодексу України передбачено право, а не обов'язок здійснювати таку компенсацію за рахунок видатків місцевого бюджету; відповідач повинен враховувати при цьому спроможністі бюджету обласної ради. Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що скасовуючи повністю Порядок, а не окремі його пункти, як про те просив позивач, суд першої інстанції позбавив можливості отримання компенсаційних виплат за проїзд понад 126000 осіб пільгових категорій, отже, надаючи перевагу інтересам однієї особи, не врахував інтереси тисячі пільговиків, потреби яких в частині відшкодування витрат на проїзд, компенсувалися на рівні області в межах видатків бюджету.
Перший відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі № 440/1636/21, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує, що оскажуваний в частині Порядок не містить норм, які б обмежували перевезення пільгових категорій громадян в межах міжміських та міжобласних маршрутів, оскільки в силу приписів пунктів 7 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” такі громадяни незалежно від відстані (як до 50 км так і більше 50 км) та місця проживання за наявності посвідчення мають право на безоплатний проїзд на цих маршрутах. Звертає увагу, що виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільговим категоріям громадян на міських та приміських автобусних маршрутах, протяжність яких не виходить за межі території населеного пункту та/або не перевищує 50 км належать до компетенції відповідних територіальних громад (виконавчих органів сільських, селищних, міських рад), а не відповідача у справі.
Не погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність пункту 3 Порядку, яким визначено певну кількість пільгових поїздок (10 на місяць, не більше 120 на рік), оскільки на його переконання жодних умов щодо кількості поїздок положеннями пункту 7 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не встановлено. Посилаючись на приписи статті 29 Закону України “Про автомобільний транспорт”, статті 7 Закону України “Про транспорт”, частини 4 статті 61 Закону України “Про місцеве самоврядування”, з огляду на припинення з 2016 року виділення з державного бюджету відповідних субвенцій на забезпечення соціального захисту громадян пільгових категорій, вказує, що таку кількість поїздок було визначено з урахуванням середньої кількості поїздок пільгової категорією громадян (5 поїздок) в Полтавській області, та наявної можливості виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування за рахунок коштів обласного бюджету.
Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним та нечинним пункт 6 рішення № 38, яким затверджено Порядок, хоча позивач просив скасувати лише окремі пункти останнього, чим позбавив можливості відшкодування витрат за проїзд з обласного бюджету усіх пільгових категорій громадян, визначених таким Порядком.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
17.12.2021 на електронну адресу Другого апеляційного адміністративного суду від першого заступника Департаменту соціального захисту населення Полтавської ОДА надійшла заява, в якій останній просив відкласти судове засідання призначене на 20.12.2021 на 14.00 у зв'язку з перебуванням представника Департаменту у щорічній відпустці в період з 20.12.2021 по 21.12.2021.
Також клопотання про відкладення розгляду справи було надано представником Полтавської обласної ради у зв'язку з необхідністю участі у засіданні постійної комісії обласної ради з питань паливно-енергетичного комплексу та використання надр, яка повинна відбутися 20.12.2021 о 14 год.00хв.
Колегія суддів зауважує, що прибуття першого та другого відповідачів в судове засідання судом обов'язковим не визнавалося, останні не були позбавлені права подати клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції або додаткові письмові пояснення по суті справи або повідомити про наявність інших доказів правомірності своїх дій, які не були раніше подані до суду, якщо б вважало це за необхідне.
Також слід відмітити, що як відпустка, яка складає 1 календарни день так і засідання припадають саме на 20.12.2021 (день судового засідання), про яке і Департамент соціального захисту населення Полтавської ОДА і Полтавської ОДА завчасно повідомлені належним чином, а тому мали змогу спланувати так, щоб забезпечити прибуття свого пердставника до суду.
Окремо слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово констатував, що спори стосовно пільг, які сплачуються відповідно до систем соціального забезпечення, є суто технічним, а тому їх краще розглядати в рамках письмової процедури, а не за допомогою усних слухань (наприклад, рішення у справах «Міллер проти Швеції» (Miller v. Sweeder), заява № 55853/00, п. 29, від 8 лютого 2005 року, та «Шулер-Цграгген проти Швейцарії» (Schuter-Zgraggen v. Switzerland), від 24 червня 1993 року, п. 58, Series А №263, «Устименко проти України» Ustimenko v. Ukraine п. 41 заява №32053/13 від 29 жовтня 2015 року), що враховуючи розгляд цієї справи судом першої інстанції у відкритому засіданні з наданням пояснень представником Полтавської ОДА, представник друго відповідача не прибув, не перешкоджає здійсненню судового розгляду в суді апеляційної інстанції за відсутності представників відповідачів.
У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на наведену норму, оскільки як Департамент соціального захисту населення Полтавської ОДА так і Полтавської ОДА завчасно повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, свою правову позицію щодо рішення суду першої інстанції виклалили в апеляційних скаргах, з урахуванням штату не позбавлені можливості направити в судове засідання іншого представника (доказів зворотного матеріали справи не містять), беручи до уваги, що розгляд справи може бути здійснено за наявними у ній матеріалами без надання пояснень представниками сторін, з метою дотримання строку розгляду справи, встановленого ст.309 КАС України, колегія суддів вважає, що вказані заява та клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, отже, слід розглянути адміністративну справу без участі представників сторін.
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 (том 1 а.с. 3).
21.12.2018 на пленарному засіданні двадцять третьої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради було прийнято рішення № 962 “Про внесення змін та доповнень до обласної Комплексної програми соціального захисту і соціального забезпечення населення області на 2013-2020 роки, зі змінами”, пунктом 5 якого затверджено Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) (том 1 а.с. 96-137).
06.03.2019 позивач звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про виплату компенсації за пільговий проїзд (том 1 а.с. 4).
Згідно з листом Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 12.03.2019 № 07-2042 надані позивачем проїзні квитки були повернуті позивачу як такі, що не можуть бути прийняті до виплати компенсації за проїзд, оскільки вони не відповідають типовій формі, затвердженій наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 № 503 “Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування” (том 1 а.с. 5-6).
У подальшому, рішенням пленарного засідання другої сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання від 29.12.2020 № 38 в рамках Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки затверджено новий Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) (пункт 6 рішення) (том 2 а.с. 8-71).
Вважаючи пункти 3, 5, 6, 11 Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) такими, що порушують права пільгових категорій населення на безоплатний проїзд, до яких відноситься й позивач, та суперечать вимогам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги шляхом визнання протиправним та нечинним пункт 6 рішення пленарного засідання другої сесії восьмого скликання Полтавської обласної ради від 29.12.2020 № 38 "Про затвердження Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки", яким затверджено Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), та вважаючи за необхідне вийти за межі позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що встановленими положеннями Порядку умови виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільговим категоріям громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування лише протяжністю, що перевищує 50 км (кількість безоплатних поїздок - 10 на місяць та не більше 120 на рік), протиправно, в порушення приписів пункту 7 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, обмежено право позивача та відповідно права пільгових категорій громадян на компенсацію за проїзд автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування протяжністю до 50 км.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Департаменту соціального захисту Полтавської ОДА розробити новий порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), погоджений з усіма учасниками у сфері автомобільних пасажирських перевезень, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідачів пропорційно 153600,00 грн моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з відсутності у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинного зв'язку між рішенням про затвердження Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) і отриманням моральної шкоди.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційних скарг, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Пунктом 1 статі 23 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” передбачено, що місцева державна адміністрація реалізує державну політику в галузі соціального забезпечення та соціального захисту соціально незахищених громадян - пенсіонерів, осіб з інвалідністю, одиноких непрацездатних, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб із їх числа, одиноких матерів, багатодітних сімей, інших громадян, які внаслідок недостатньої матеріальної забезпеченості потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави.
Сприяє розвитку їх соціального забезпечення, правильному і своєчасному призначенню і виплаті державних пенсій та допомоги, поданню адресної соціальної допомоги та підтримки, призначенню та виплаті цільової грошової допомоги, інших компенсаційних заходів соціального захисту.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 44 Закону № 280/97-ВР районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям повноваження з підготовки і внесення на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, цільових місцевих програм підготовки територіальної оборони та підготовки населення до участі в русі національного спротиву, цільових програм з інших питань, а в місцях компактного проживання національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку, проектів рішень, інших матеріалів з питань, передбачених цією статтею; забезпечення виконання рішень ради.
За приписами пункту 16 частини 1 статті 43 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку, підготовки територіальної оборони та населення України до участі в русі національного спротиву відповідно району, області, цільових програм з інших питань, заслуховування звітів про їх виконання.
Матеріалами справи підтверджено, що пунктом 6 рішенням пленарного засідання другої сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання від 29.12.2020 № 38 “Про затвердження Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки” затверджено Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) (далі - Порядок) (том 2 а.с. 8-9, 58-62).
Виходячи зі змісту положень пункту 1 Порядку, ним визначено механізм виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування, протяжність яких перевищує 50 км (регулярні пасажирські перевезення) за рахунок коштів обласного бюджету в разі неотримання пільг відповідно до статей 37, 41 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
Відповідно до п.2 Порядку право на одержання компенсації за проїзд автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) за рахунок коштів обласного бюджету мають зокрема, такі пільгові категорії громадян (пільговики) як учасники бойових дій.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
З матеріалів справи вбачається, а також не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (копія дублікату посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого позивачу Полтавським обласним військовим комісаріатом, посвідчення безтермінове і дійсне на всій території України - т.1 а.с. 3).
В силу приписів пункту 7 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду позивач лише просив скасувати пункти 3, 5, 6, 11 Порядку, як такі, що порушують його права, передбачені вказаним пунктом 7 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Так, пунктом 3 Порядку передбачено, що компенсація надається шляхом проведення виплати вартості квитка (вартість проїзду автобусом, автостанційний збір та плата за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої)) за проїзд автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) пільговим категоріям громадян, визначених пунктом 2 цього Порядку за рахунок коштів обласного бюджету, з розрахунку 10 поїздок на місяць (не більше 120 поїздок на рік). Визначена кількість поїздок використовується в будь-який час впродовж року. Для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю - не більше 75 поїздок на рік, у період з 1 жовтня по 15 травня.
Тобто, положеннями наведеного пункту Порядку встановлено конкретну кількість поїздок (10 поїздок на місяць (не більше 120 поїздок на рік)), компенсацію за які може отримати особа, яка відноситься до пільгових категорій громадян, визначених пунктом 2 цього Порядку за рахунок коштів обласного бюджету.
Разом з цим, колегія суддів зауважує, що наведений вище пункт 7 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не дозволяє обмежувати реалізацію учасниками бойових дій, наданого їм права на безплатний проїзд, зокрема, кількістю поїздок, які останні можуть безоплатно здійснювати протягом місяця/року. Єдиною умовою для реалізації права на безоплатний проїзд у визначених вказаною нормою видах транспорту є наявність посвідчення встановленого зразка.
Доводи апелянтів, якими вони обґрунтовують правомірність встановленого пунктом 3 Порядку обмеження, з посиланням на те, що органи місцевого самоврядування мають права забезпечувати соціальний захист громадян пільгових категорій, лише в межах спроможності свого бюджету, враховуючи, що з 2016 року до бюджету області з державного бюджету не надходять субвенції на виплату громадянам компенсації за пільговий проїзд, на переконання колегії суддів, не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.
Так, відповідно до п. ґ ч.1 ст. 91 Бюджетного кодексу України передбачено, що до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).
Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов'язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.
При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними.
Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява № 70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).
З огляду на викладене, враховуючи наявність обмежень приписами пункту 3 Порядку права учасників бойових дій на безоплатний проїзд відповідною кількістю поїздок, що суперечить пункту 7 частини 1 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для його скасування.
Щодо позовних вимог в частині скасування пункту 5 Порядку, колегія суддів зазначає наступне.
Так, положеннями вказаного пункту передбачено, що для виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільговим категоріям громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), за спрощеним порядком, пільговик звертається, не пізніше шести місяців з дня здійснення поїздки, за місцем перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (члени сімей осіб, які перебувають у полоні або пропали безвісти в районі проведення АТО/ООС - за місцем реєстрації або фактичним місцем проживання), до управління соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міської, районної у місті ради. Пільговик подає проїзні документи на проїзд в автомобільному транспорті на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) із зазначенням прізвища, ініціалів пільговика та номера посвідчення (фіскальний чек).
У разі здійснення поїздки з районних центрів області, де відсутні автостанції, або через автостанції області, з яких не проводяться відправлення на міжобласних маршрутах загального користування (перелік таких районних центрів надає Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації згідно із пунктом 11 цього Порядку), для виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільговим категоріям громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування, протяжність яких перевищує 50 км (регулярні пасажирські перевезення) подається проїзний квиток за формою, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 №503 “Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування”. У цьому разі до проїзного квитка додається виписка з Єдиного державного 3 реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про включення перевізника до ЄДР).
Заяви з проїзними документами для виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільговим категоріям громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) також приймаються уповноваженими посадовими особами виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідної територіальної громади (далі - посадові особи виконавчого органу), які передають їх в електронному вигляді протягом одного робочого дня з дати їх надходження відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (з подальшим наданням у письмовій формі).
У разі зміни переліку районних центрів області, де відсутні автостанції, або автостанцій області, з яких не проводяться відправлення на міжобласних автобусних маршрутах загального користування - така інформація надається Управлінням інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації до 1 числа наступного місяця. Перелік міжміських та міжобласних автобусних маршрутів загального користування (протяжність перевищує 50 км) і перевізників, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення на вказаних маршрутах, надається Управлінням інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації щоквартально станом на 1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня.
У разі відсутності інформації про перевізника у переліку міжміських та міжобласних автобусних маршрутів загального користування (протяжність перевищує 50 км) і перевізників, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення на вказаних маршрутах, для уточнення інформації управління соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міської, районної у місті ради направляє запит до Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації з метою підтвердження права на відшкодування вартості проїзду.
Наполягаючи на протиправності вказаного пункту 5 Порядку та наявності підстав для його скасування, позивач посилався на незрозумілість положень абзацу другого такого пункту, в частині, якою передбачено порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом у разі здійснення такої поїздки з районних центрів області, де відсутні автостанції, або через автостанції області, з яких не проводяться відправлення на міжобласних маршрутах загального користування, оскільки, як стверджує позивач, в усіх чотирьох районах Полтавської області автостанції працюють у штатному режимі, а відтак невідомо про які районні центри йдеться у вказаному пункті Порядку.
Колегія суддів не вважає наведені судження позивача такими, що дають підстави стверджувати про протиправність та у зв'язку з цим наявність підстав для скасування вказаного пункту Порядку. Фактично вказаними положеннями абзацу другого п.5 Порядку гарантовано реалізацію громадянами, які мають право на пільговий проїзд їх права на отримання відповідної компенсації від органів місцевого самоврядування в разі потенційно можливого настання обставин, а саме здійснення поїздки з районних центрів області, де відсутні автостанції, або через автостанції області, з яких не проводяться відправлення на міжобласних маршрутах, що свідчить про додаткове забезпечення першим відповідачем можливості отримання пільговиками компенсації за проїзд.
При цьому колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази як наявності так і відсутності автостанцій в кожному районному центрі Полтавської області, а тому не можна виключати можливості настання таких обставин (про які йдеться в п. 5 Порядку) в майбутньому, зокрема, до 2025 року включно, оскільки як зазначалось вище, Порядок було прийнято в рамках Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки, що додатково підтверджує наведений висновок суду апеляційної інстанції.
Щодо позовних вимог в частині скасування пункту 6 Порядку, який позивач вважає протиправним, як похідний від пункту 3 Порядку, колегія зазначає наступне.
Так, відповідно до пункту 6 Порядку в органах соціального захисту населення пільговиком заповнюється заява про відшкодування вартості проїзду автомобільним транспортом на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км) на підставі проїзного документа, паспорту та пільгового посвідчення із зазначенням способу виплати. Дані, зазначені у заяві, звіряються з оригіналами паспорту та пільгового посвідчення. У разі зміни реєстрації місця проживання (перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги) у зв'язку з вибуттям за межі району (міста) - у межах області, протягом бюджетного року, управління соціального захисту населення за місцем проживання (перебування) пільговика запрошує інформацію з управління соціального захисту населення з попереднього місця проживання (перебування) пільговика з метою з'ясування кількості проведених виплат відшкодування вартості квитків. Розрахунок кількості поїздок, визначених пунктом 3 цього Порядку проводиться з урахуванням кількості проведених виплат відшкодування вартості квитків за попереднім місцем проживання (перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги).
Тобто, наведеним пунктом Порядку визначено спосіб отримання компенсації за проїзд, а саме шляхом подання відповідної заяви та процедуру розгляду такої заяви органами соціального захисту населення. Лише останнє речення вказаного пункту 6 встановлює порядок проведення розрахунку кількості поїздок, визначених пунктом 3 Порядку.
Таким чином, враховуючи наведені вище висновки суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для скасування пункту 3 Порядку, колегія суддів вважає помилковим скасування всього пункту 6 Порядку, оскільки це фактично призведе до неможливості отримання категоріями громадян, які мають право на безоплатний проїзд гарантованих законодавством компенсаційних виплат (буде скасовано положення, яким врегульовано процедуру подання такими особами заяв та розгляд останніх відповідними органами).
У зв'язку з чим, належним та достатнім в даному випадку, на думку суду апеляційної інстанції, буде виключення з пункту 6 останнього речення наступного змісту: “Розрахунок кількості поїздок, визначених пунктом 3 цього Порядку проводиться з урахуванням кількості проведених виплат відшкодування вартості квитків за попереднім місцем проживання (перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги)”, наявність якого, враховуючи скасування судом пункту 3 Порядку позбавлена будь-якого сенсу, в тому числі практичного.
З приводу вимоги позивача про скасування п. 11 Порядку слід зазначити наступне.
Так, вказаним пунктом 11 Порядку передбачено, що Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації до створення Єдиного державного реєстру ветеранів війни та розроблення загальнодержавної програми компенсації за проїзд забезпечує додержання Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176, у тому числі пільгових категорій громадян, відповідно до законодавства, забезпечує видачу проїзного квитка (фіскального чека) із зазначенням прізвища та ініціалів пільговика, номера пільгового посвідчення для категорій громадян, визначених пунктом цього 2 Порядку, надає Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації перелік міжміських та міжобласних автобусних маршрутів загального користування (протяжність перевищує 50 км) і перевізників, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення на вказаних маршрутах, щоквартально станом на 1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня. У разі відсутності інформації про перевізника у переліку міжміських та міжобласних автобусних маршрутів загального користування (протяжність перевищує 50 км) і перевізників, які здійснюють регулярні пасажирські перевезення на вказаних маршрутах, з'ясовує та надає на запит управління соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міської, районної у місті ради у 10-денний термін відповідну інформацію з метою підтвердження права на відшкодування вартості проїзду, інформує Департамент соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації про зміну переліку районних центрів області, де відсутні автостанції, або автостанцій області, з яких не проводяться відправлення на міжміських та/або міжобласних автобусних маршрутах загального користування до 1 числа наступного місяця, інформує автостанції та перевізників про дотримання норм статей 37, 41 Закону України “Про автомобільний транспорт” та цього Порядку, забезпечує моніторинг пільгових перевезень на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування відповідно до статті 37 Закону України “Про автомобільний транспорт” та надає на адресу Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації дані щодо кількості та суми реалізованих квитків пільговим категоріям населення на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування в касах автостанцій області щокварталу до 15 числа наступного місяця.
Обґрунтовуючи необхідність скасування наведеного пункту Порядку позивач посилається на незрозумілість способу реалізації Управлінням інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА приписів такого пункту, за якими Управління має забезпечувати видачу проїзного квитка (фіскального чека) із зазначенням прізвища та ініціалів пільговика, номера пільгового посвідчення для категорій громадян, визначених пунктом цього 2 Порядку, з огляду на зміст отриманої від останнього відповіді на інформаційний запит, в якій вказано, що на виконання вказаного пункту Управлінню інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської ОДА не створено умов для забезпечення перевізників квитками потрібної форми.
Колегія суддів вважає, що наведене твердження позивача не свідчить про протиправність пункту 11 Порядку, оскільки ґрунтується на хибному розумінні ним змісту вказаного положення, за яким Управління забезпечує видачу проїзного квитка із зазначенням відповідних відомостей (прізвища та ініціалів пільговика, номера пільгового посвідчення для категорій громадян, визначених пунктом цього 2 Порядку), при цьому жодного посилання на те, що обов'язок забезпечення видачі перевізниками таких квитків покладено на Управління, ані виокремлене позивачем положення пункту 11 Порядку, ані пункт 11 в цілому не містить.
Безпідставними є також доводи позивача про протиправність Порядку з підстав розповсюження дії останнього щодо виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом лише на територію Полтавської області, чим на думку позивача порушено положення п.7 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за яким посвідчення учасника бойових дій діє на всій території України.
Слід зауважити, що Полтавська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, представляє спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, розташованих виключно на території Полтавської області, а в інших областях України - відповідні обласні ради. Прийняття рішень Полтавської ОДА, якими б встановлювалися та визначалися умови виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян для пільговиків, які проживають поза межами Полтавської області, свідчило б про порушення першим відповідачем своєї компетенції та призвело б до виникнення спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації такої компетенції у сфері управління, враховуючи, що відшкодування компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян для пільговиків за вказаним Порядком здійснюється за рахунок обласного бюджету.
Між тим, посилання позивача, що він не зможе скористатися своєю пільгою внаслідок того, що положення вказаного Порядку поширюється лише на території Полтавської облаті є хибним, оскільки за змістом Порядку виплата компенсації за проїзд автомобільним транспортом передбачена для пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), що надає ОСОБА_1 змогу скористатися своєю пільгою і на території інших областей України.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом скасування пункту 3 Порядку та виключення з пункту 6 Порядку речення наступного змісту: “Розрахунок кількості поїздок, визначених пунктом 3 цього Порядку проводиться з урахуванням кількості проведених виплат відшкодування вартості квитків за попереднім місцем проживання (перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги)”.
Позовні вимоги в частині скасуванні пунктів 5, 6 (повністю) та пункту 11 Порядку є необґрунтованим, з огляду на невстановлення судом апеляційної інстанції обставин, які б свідчили про порушення вказаними пунктами права позивача, передбаченого приписами п. 7 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
При цьому колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги шляхом скасування пункту 6 пленарного засідання другої сесії восьмого скликання Полтавської обласної ради від 29.12.2020 № 38 "Про затвердження Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки", допустив безпідставний вихід за межі позовних вимог, належним чином не обґрунтувавши таку необхідність в даному випадку, що в свою чергу не призвело до відновлення порушених прав позивача. Скасувавши повністю, затверджений вказаним пунктом рішення Полтавської обласної ради Порядок виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), суд фактично унеможливив отримання пільговими категоріями громадян компенсації за проїзд, в тому числі і позивачем.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статтв 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
З огляду на викладене, враховуючи неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають істотне значення для розгляду справи, неправильне застосування норм матеріального права, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі № 440/1636/21 в частині задоволення позову підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову.
Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 по справі № 440/1636/21 в частині задоволення позовних вимог скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, Департаменту соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Управління інфраструктури та цифрової трансформації Полтавської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Скасувати пункт 3 Порядку виплати компенсації за проїзд автомобільним транспортом пільгових категорій громадян на міжміських та міжобласних автобусних маршрутах загального користування (протяжність перевищує 50 км), затвердженого пунктом 6 Рішення пленарного засідання другої сесії восьмого скликання Полтавської обласної ради від 29.12.2020 № 38 "Про затвердження Комплексної програми соціального захисту населення Полтавської області на 2021-2025 роки" та виключити з пункту 6 вказаного Порядку речення наступного змісту: "Розрахунок кількості поїздок, визначених пунктом 3 цього Порядку проводиться з урахуванням кількості проведених виплат відшкодування вартості квитків за попереднім місцем проживання (перебування на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги)".
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2021 року