20 грудня 2021 р.Справа № 480/2555/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.
позивача - ОСОБА_1 , представника першого та четвертого відповідачів - Доброва В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2021, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 24.09.21 року по справі № 480/2555/21
за позовом ОСОБА_1
до Державної митної служби України , Державної фіскальної служби України , Київської міської митниці ДФС , Київської митниці Держмитслужби
про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України (далі - ДМС України, перший відповідач), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, другий відповідач), Київської міської митниці ДФС (далі - Київська міська митниця ДФС, третій відповідач), Київської митниці Держмитслужби (далі - Київська митниця Держмитслужби, четвертий відповідач), в якому просить стягнути з Державної митної служби України на користь ОСОБА_1 :
- середній заробіток за час вимушеного прогулу та затримки виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі № 818/3740/15 про поновлення ОСОБА_1 на роботі за період з 04.03.2018 по 01.12.2020 в сумі 252 130 грн;
- різницю в посадовому окладі за період з 26.10.2015 по 03.03.2018 в сумі 63781,71 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про наявність підстав для стягнення з ДМС України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду за період з 04.03.2018 по 01.12.2020, з огляду на те, що, незважаючи на наявність рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі № 818/3740/15, яким позивача поновлено на посаді начальника митного поста «Західний» Київської митниці ДФС та яке набрали законної сили, позивача було поновлено на вказаній посаді лише 01.12.2020, тобто фактично вимушений прогул тривав до 01.12.2020, що також свідчить про затримку виконання вказаного рішення суду. При цьому, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16, в частині тлумачення ч.2 ст. 235 КЗпП України, стверджує, що у зв'язку з підвищенням розміру посадового окладу та інших доплат на посаді, яку позивач займав в період до незаконного звільнення та протягом часу вимушеного прогулу, ДМС України має нарахувати та виплатити позивачу різницю між підвищеними в цей період посадовими окладами та окладом, який отримував позивач перед незаконним звільненням. При цьому наполягає, що саме Державна митна служба України зобов'язана виплатити йому вказані кошти, як правонаступник ДФС України.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Державної фіскальної служби України, Київської міської митниці ДФС, Київської митниці Держмитслужби про стягнення середнього заробітку та суму різниці в посадовому окладі - задоволено частково.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 6-8, м. Київ, 04655, ЄДРПОУ 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 04.03.2018 по 30.11.2020 в сумі 257571,16 грн. та суму різниці в посадовому окладі в розмірі 67395,54 грн.
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції щодо визначення судом органу, з якого на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виконання судового рішення та сума різниці в посадовому окладі, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 по справі № 480/2555/21 в частині визначення Державної фіскальної служби України в якості органу, з якого здійснюється стягнення на користь ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнення на користь позивача здійснити з Державної митної служби України.
Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо неможливості стягнення з Державної митної служби України належних позивачу виплат, з огляду на те, що її правопопередник - Державна фіскальна служба України хоча і перебуває в стані припинення, однак не виключена з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Пояснив, що дійсно на час прийняття Сумським окружним адміністративним судом рішення від 03.03.2016 у справі № 818/3740/15 про поновлення позивача на посаді, відповідачем у справі була Державна фіскальна служба України, однак в подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» замість єдиного центрального органу державної влади (ДФС України) було утворено два окремих - Державну податкову службу України та Державну митну службу України, та встановлено, що вказані новостворені органи є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності. Тобто, відбулось фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво Державної фіскальної служби Державною митною службою України, а тому на саме на ДМС України має бути покладено обов'язок здійснення позивачу виплати присуджених судом сум. Крім того, зауважує, що вже після прийняття рішення судом першої інстанції в цій справі йому стало відомо про наявність наказу ДМС України від 09.01.2020 № 3 «Про особливості здійснення окремих видатків та тимчасового розміщення посадових осіб органів ДФС», яким, зокрема, передбачено до завершення процедури реорганізації колишніх органів ДФСУ, Департаменту фінансового обліку та організації фінансової роботи митних органів, керівникам територіальних органів Держмитслужби, на підставі даних, отриманих від апарату ДФС, митниць ДФС забезпечити в межах визначених бюджетних асигнувань здійснення видатків на заробітну плату та нарахування на оплату праці, що на думку апелянта, свідчить про те, що сама ДМС України за змістом власних локальних розпорядчих актах здійснює відповідні виплати на користь працівників ДФС України незважаючи на перебування останньої у стані припинення.
У надісланому відзиві на апеляційну скаргу, представник Державної митної служби України, непогоджуючись з вимогами апеляційної скарги, посилаючись на необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення саме з Державної митної служби України належного ОСОБА_1 середнього заробітку, встановленого рішенням суду, з підстав переходу владних прав та функцій органу, що реорганізується (Київської міської митниці ДФС), до органу, що створюється в порядку правонаступництва, просив відмовити у задоволенні вимог скарги, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 у справі № 480/2555/21 в цій частині залишити без змін.
Враховуючи, що відповідно до ст.ст.104 та 106 Цивільного кодексу України, Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції саме ДФС України та Київська міська митниця ДФС продовжують здійснювати відповідні функції та повноваження, а не Держмитслужба, як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, з огляду на відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомостей про державну реєстрацію припинення юридичної особи ДФС України та Київської міської митниці ДФС, наполягає, що факт перебування ДФС України в стадії припинення, не впливає на обов'язки останньої нести відповідальність за бездіяльність, пов'язану із проходженням позивачем публічної служби, а тому стягнення з Держмитслужби середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі № 818/3740/15 (у якій Держмитслужба не була учасником справи), а також різниці в посадовому окладі є безпідставним.
В судовому засіданні позивач підтримав вимоги, з підстав, викладених у апеляційній скарзі, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, та залишити рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 06.10.2015 перебував на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці ДФС. Наказом Голови державної фіскальної служби України від 26.10.2015 № 3413-0 позивача було звільнено з посади начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці ДФС.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 по справі № 818/3740/15, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016, визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України "Про звільнення ОСОБА_1 " від 26.10.2015 № 3413-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста "Західний" Київської міської митниці Державної фіскальної служби. Стягнуто з Київської міської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 компенсацію за час вимушеного прогулу в розмірі 9870 грн. 77 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста "Західний" Київської міської митниці Державної фіскальної служби та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 2 259,79 грн.
Постановою Верховного Суду від 07.10.2020 касаційні скарги Державної фіскальної служби України, Київської міської митниці Державної фіскальної служби та Міністерства юстиції України задоволено частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року змінено в мотивувальних частинах, викладено їх у редакції цієї постанови Верховного Суду.
В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року залишено без змін.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 07.05.2018 по справі № 818/1074/18, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2018, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа - Київська міська митниця Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку.
Стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 03.03.2016 по 03.03.2018 в сумі 53 752, 29 грн.
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду у межах стягнення за один місяць в сумі 2 259,79 грн.
На виконання постанови Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 по справі № 818/3740/15, ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.05.2016 та постанови Верховного Суду від 07.10.2020, наказом ДФС України від 10.11.2020 №1531-0 «Про виконання рішення суду та поновлення на посаді ОСОБА_1 » скасовано наказ ДФС України від 26.10.2015 № 3413-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено його на посаді начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці ДФС з 27.10.2015 року.
Після чого, на підставі вказаного наказу та заяви Миранюка від 27.11.2020 наказом Київської міської митниці ДФС від 27.11.2020 №93-а наказано вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов'язків за посадою начальника митного поста «Західний» Київської міської митниці ДФС з 01.12.2020.
Враховуючи, що постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 по справі № 818/3740/15 в частині поновлення позивача на посаді було виконано лише 01.12.2020, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про стягнення з ДМС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку виконання судового рішення, а також різниці в посадовому окладі.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача суми середнього заробітку з 04.03.2018 по 01.12.2020, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки постанова Сумського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі № 818/3740/15 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не була виконана ДФС України негайно (фактично позивача поновлено на посаді лише 01.12.2020, що підтверджується матеріалами справи), а тому, керуючись приписами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, суд визначив належний до сплати позивачу розмір середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 04.03.2018 по 30.11.2020 на рівні 257571,16 грн, а також різницю в посадовому окладі позивача за період з 26.10.2015 по 03.03.2018 в сумі 67395,54 грн.
Стягуючи вказані суми саме з ДФС України, а не з ДМС України, як на тому наполягав позивач, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку саме ДФС України є належним відповідачем на час розгляду даної справи по суті, оскільки саме ДФС України зобов'язано було згідно рішення суду поновити позивача на посаді, врахувавши при цьому, що на даний час процедура реорганізації ДФС України на даний час ще триває, і ДФС України, як юридична особа не ліквідована, запис про її припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині визначення органу з якого підлягають стягненню присуджені позивачу суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 04.03.2018 по 30.11.2020 та суми різниці в посадовому окладі в розмірі), колегія суддів зазначає наступне.
Так, предметом розгляду даної справи є стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки виконання рішення суду, а підставою звернення позивача з апеляційною скаргою є твердження про необхідність стягнення таких сум саме з Державної митної служби України як правонаступника Державної фіскальної служби України, яка на даний час перебуває в стані припинення.
Колегія суддів вважає такі доводи позивача помилковими, з огляду на таке.
Як зазначив Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 жовтня 2019 року (справа №812/1408/16) публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов'язків, що відбувається із суб'єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 р. № 1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Пунктом 2 вказаної постанови передбачено, що Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року №227 затверджено, зокрема, Положення про Державну митну службу України, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №1217-р «Питання Державної митної служби» уряд погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 8 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" (Офіційний вісник України, 2019 р., N 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Відповідно до наказу ДПС України «Про початок діяльності Державної податкової служби України» від 28 серпня 2019 року № 36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.
Таким чином, відбулось фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво у сфері митних правовідносин, за яким передано адміністративну компетенцію в цих правовідносинах від Державної фіскальної служби України до Державної митної служби, а Державна митна служба стала правонаступником майна, прав та обов'язків реорганізованої Державної фіскальної служби України.
Водночас, як зазначалось вище, позовні вимоги ОСОБА_1 в даній справі стосуються стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Отже, спір у цій справі виник у відносинах публічної служби, пов'язаних, зокрема, зі звільненням з публічної служби.
Таким чином, обов'язок відповідача, що випливає з рішення суду першої інстанції щодо стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку не стосується публічно-владних функцій у сфері реалізації, державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи чи інших функцій, що були передані Державній митній службі України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №1217-р.
У такому випадку стягнення вказаної виплати з Державної фіскальної служби України може мати місце виключно у випадку фактичного її вибуття унаслідок припинення.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постановах від 03.06.2021 у справі № 640/19105/19 та від 11.02.2021 у справі № 826/9815/18, в яких також, поміж іншого, зазначено, що для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення первісного суб'єкта - ДФС України, або переходу його функцій (адміністративної компетенції), з яких виник спір, до ДПС України.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Держана фіскальна служба України з 17 травня 2019 року перебуває в стані припинення.
Отже, станом на вказану дату, як і на дату постановлення оскаржуваного рішення в цій справі Держана фіскальна служба України не була припинена.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
З огляду на викладене, враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 пов'язані зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тобто не стосуються публічно-владних функцій, що були передані Державній митній службі України, і як на момент винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, так і на момент перегляду його в суді апеляційної інстанції, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не було внесено запис про припинення Державної фіскальної служби України, колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що присуджені до виплати позивачу суми середнього заробітку в даному випадку слід стягувати саме з Державної фіскальної служби України.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на наказ ДМС України від 09.01.2020 № 3 «Про особливості здійснення окремих видатків та тимчасового розміщення посадових осіб органів ДФС», про який йому стало відомо після прийняття рішення судом першої інстанції по даній справі та яким, зокрема, встановлено до завершення процедури реорганізації колишніх органів ДФСУ, Департаменту фінансового обліку та організації фінансової роботи митних органів, керівникам територіальних органів Держмитслужби, на підставі даних, отриманих від апарату ДФС, митниць ДФС забезпечити в межах визначених бюджетних асигнувань здійснення видатків на заробітну плату та нарахування на оплату праці, чим, на думку апелянта, підтверджується, що саме ДМС України має здійснювати відповідні виплати на користь працівників ДФС України, не зважаючи на перебування останньої у стані припинення, колегія суддів не приймає, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції зі змісту вказаного наказу (копію додано позивачем до апеляційної скарги), останній стосується посадових осіб ДФС України, тимчасово розміщених в ДМС України (підтверджується самою назвою такого наказу - «Про особливості здійснення окремих видатків та тимчасового розміщення посадових осіб органів ДФС»), та, відповідно, видатків на виплату саме таким особам заробітної плати, лікарняних відпускних виплат, виплат за невикористані відпустки тощо, в той час як ОСОБА_1 поновлено на посаді в Київській міській митниці ДФС, суб'єктом призначення в якій є ДФС України, а не в ДМС України, що виключає можливість поширення положень вказаного наказу на позивача.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справіСерявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині визначення Державної фіскальної служби України в якості органу, з якого здійснюється стягнення на користь ОСОБА_1 , вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 229, ч.4 ст. 241, ст. ст.243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 по справі № 480/2555/21 в частині визначення Державної фіскальної служби України в якості органу, з якого здійснюється стягнення на користь ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова
Повний текст постанови складено та підписано 23.12.2021 року