21 грудня 2021 року справа №200/3325/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Компанієць І.Д., Сіваченко І.В., секретар судового засідання Сізонов Є.С., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Ковальової А.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 200/3325/21-а (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
26 березня 2021 року позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (перший відповідач), Директора Територіального управління бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, ОСОБА_2 , в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати підписане Директором Територіального управління бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, ОСОБА_2 попередження про наступне звільнення позивача від 19 січня 2021 року вих. № 13-0938/40; - визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 46-ос про звільнення позивача з посади слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську; - поновити позивача на посаді слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську; - стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську середній заробіток за час вимушеного прогулу з 2 березня 2021 року по дату набрання рішенням суду у справі законної сили.
В обґрунтування позову у позовній заяві зазначено, що з 19 грудня 2019 року по 1 березня 2021 року обіймав посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську. Позивач пройшов конкурс на заняття вказаної посади відповідно до ст. 14 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, конкурсною комісією був визнаний таким, що спроможний за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки та таким, що відповідає кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для зайняття посади слідчого та для служби у Державному бюро розслідувань.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 26 лютого 2021 року № 46-ос позивача звільнено з посади з 1 березня 2021 року.
Позивач зазначає, що жодних змін правового статусу Державного бюро розслідувань, служби в Державному бюро розслідувань не відбулося, як і змін в організації праці, які б надавали правові підстави для звільнення позивача зі служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.
До того ж, формулювання підстави для звільнення з державної служби в оспорюваному і з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”, де зазначено п'ять окремих підстав звільнення, не відповідає жодній з цих підстав.
Також позивач вважає, що норма ч. 3 ст. 87 Закону № 889 в редакції, що діяла на момент звільнення його з посади, є дискримінаційною.
Крім цього, на думку позивача, рішення про його звільнення прийнято неповноважною особою, оскільки Директор Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, не є керівником державної служби, а тому відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну службу” не може звільняти державних службовців з посади.
Позивач зазначає, що встановлена законодавством, зокрема, ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, можливість реорганізації державної установи (організації), не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників такої установи, у зв'язку із чим відповідачами протиправно не виконано зобов'язання щодо працевлаштування позивача на рівнозначну посаду, з якої його було звільнено позивача, враховуючи його переважне право на залишення на роботі.
Позивач вважає своє звільнення незаконним та таким, що порушує його конституційне право на працю (а.с. 1-31, 70-100 т. 1).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 200/3325/21-а у задоволенні позову - відмовлено.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушив норми процесуального права, неправильно застосував норми матеріального права, не довів належними та допустимими доказами обставини, що входять до предмету доказування, встановив обставини, які не підтверджені судовим розглядом.
В судовому засіданні позивач підтримав доводи апеляційної скарги, проти чого заперечував представник відповідача. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, (а.с. 33-35, 183-185 т. 1).
Відповідач, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, код ЄДРПОУ 42331094, місцезнаходження: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв України, буд. 21, є органом державної влади та належним відповідачем у справі (а.с. 137, 162 т. 1).
Судом встановлено, що наказом директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, за № 136-ос від 18 грудня 2019 року “Про призначення ОСОБА_1 ” позивача призначено на посаду слідчого третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, як переможця конкурсу з 19 грудня 2019 року, з випробувальним строком 6 місяців (а.с. 36, 191-195, 204 т. 1).
19 грудня 2019 року ОСОБА_1 прийняв присягу державного службовця (а.с. 182 т. 1).
Наказом директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, за № 138-ос “Про зміну істотних умов державної служби” наказано попередити з 19 грудня 2019 року позивача щодо змін істотних умов праці: встановлення постійним місцем роботи приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 37-38 т. 1).
Згідно повідомлення про зміну істотних умов державної служби від 19 грудня 2019 року позивача на виконання наказу № 138-ос повідомлено про зміну істотних умов державної служби 20 грудня 2019 року (а.с. 40 т. 1).
Наказом т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань Венедіктової І.В. від 28 грудня 2019 року виданий наказ № 343 “Про організацію проведення заходів на виконання вимог Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань”, яким (в редакції наказу ДБР № 2 від 3 січня 2020 року) затверджено порядок зміни категорії посад Державного бюро розслідувань, які заміщуються державними службовцями на посади, які підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу; згідно якого на введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, особи у зв'язку із наявністю специфічних умов проходження служби (служба в державному правоохоронному органі) призначаються за конкурсом (а.с. 131-136 т. 1).
Відповідно до п. 6 цього Порядку зміна категорії посад передбачає виведення із штатного розпису та скорочення посади державного службовця (відповідно до ст. 87 Закону України “Про дер Про державну службу”) та введення до штатного розпису посади рядового і начальницького складу. […] На введені до штатного розпису посади, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, оголошується конкурс. […] За умови успішного проходження всіх етапів відбору та за результатами спеціальної перевірки (для зазначеної категорії персоналу), стосовно переможців конкурсного відбору видається наказ про призначення на відповідні посади (а.с. 135-136 т. 1).
В зв'язку зі згодою позивача на зміну істотних умов державної служби, наказом Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, за № 139-ос від 20 грудня 2019 року “Про зміну істотних умов державної служби” вирішено вважати постійним місцем роботи позивача з 20 грудня 2020 року приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 39 т. 1).
Наказом Директора ДБР № 413-ос від 7 липня 2020 року позивачу присвоєно дев'ятий ранг державного службовця як такому, що пройшов випробування та має військове звання - молодший сержант (а.с. 115, 215 т. 1).
Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань О.Соколовим виданий наказ № 323 від 8 липня 2020 року “Про затвердження Переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами”, затверджено перелік посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, що додається (а.с. 18-19 т. 2).
Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань О.Сухочовим від 15 жовтня 2020 року № 581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, в тому числі територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, загальною чисельністю 111 штатних одиниць (а.с. 23-25 т. 2).
Наказом в.о. Директора Державного бюро розслідувань О.Сухочовим від 15 жовтня 2020 року № 583 внесені зміни до Переліку посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, згідно яких посада слідчого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань підлягає заміщенню особою начальницького складу (капітан ДБР) (а.с. 20-22 т. 2).
20 жовтня 2020 року в.о. Директора Державного бюро розслідувань О.Сухачовим прийнято наказ № 199дск “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську” на 2020 рік № 5, які введені в дію з 1 лютого 2021 року.
Внаслідок зазначених змін зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Краматорську виведено Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) та скорочені всі посади у цьому відділі, в тому числі посада “слідчий третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську” та введено до штату три слідчих відділів (за територіальним принципом - з місцем дислокації у м. Краматорську, у м. Сєверодонецьку, у м. Маріуполі) (а.с. 108, зв.бік а.с. 112 - а.с. 113 т. 1).
Попередженням про наступне вивільнення від 13 листопада 2020 року (№ 10-13-34/352), підписаним Директором підполковником Державного бюро розслідувань Р. Богдановим, 16 листопада 2020 року позивача попереджено, що у зв'язку зі скороченням посади державної служби з 1 лютого 2021 року внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199дск “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік” - буде скорочено посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку обіймає позивач, та про звільнення позивача із зазначеної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” з виплатою згідно з ч. 4 цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с. 49 т. 1).
Наказом Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, від 15 грудня 2020 року затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, які займають посади державної служби категорії “Б” та “В” - за списком, доданим до наказу, в якому зазначено, що слідчий Третього слідчого відділу ОСОБА_1 отримав оцінку “позитивна” (а.с. 41-43 т. 1).
Наказом ДБР від 30 грудня 2020 року № 303дск змінено наказ ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199дск в частині дати введення в дію змін до штатного розпису, де зазначено нову дату - 1 березня 2021 року (а.с. 114 т. 1).
Попередженням про наступне вивільнення від 19 січня 2021 року (№ 13-09-38/40), підписаним Директором підполковником Державного бюро розслідувань Р. Богдановим, 26 січня 2021 року (за поясненням відповідача, яке не заперечувалось позивачем) позивача попереджено, що у зв'язку зі скороченням посади державної служби з 1 березня 2021 року внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до наказу ДБР від 20 жовтня 2020 року № 199дск “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік” та наказу ДБР від 30 грудня 2020 року № 303дск “Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань”, - буде скорочено посаду слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку обіймає позивач, та про звільнення позивача з зазначеної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” з виплатою згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат (а.с. 48 т. 1).
Наказом від 26 лютого 2021 року № 46-ос “Про звільнення ОСОБА_1 ”, підписаним Директором підполковником Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, Р.Богдановим, відповідно до п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, керуючись п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87 Закону України “Про державну службу”, позивача звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з 1 березня 2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби (а.с. 50-51, 191-195, 227-228 т. 1).
Як підстави у наказі зазначено: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199дск “Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську”, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 19 січня 2021 року № 13-09-38/40 (а.с. 50-51 т. 1).
Будучи не згодним зі звільненням його із посади слідчого Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною 6 зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII “Про Державне бюро розслідувань” (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності 1 березня 2016 року, відповідно до приписів ст. 1 якого Державне бюро розслідувань (далі - ДБР) визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Згідно ст. 6 Закону № 794-VIII ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (ст. 4 Закону № 794-VIII).
Отже, нормами Закону № 794-VIII (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.
На виконання п. 1 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийнято постанову № 127 “Про утворення Державного бюро розслідувань”.
3 грудня 2019 року Верховна Рада України з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР прийняла Закон № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.
Статтею 1 Закону № 794-VIII (у редакції Закону № 305-IX) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що з 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.
При вирішенні справи суд керується положеннями Закону № 794-VIII в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону № 794-VIII трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України “Про державну службу”. Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства визначаються Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII “Про державну службу” (далі - Закон № 889-VIII, Закон України “Про державну службу”).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади” були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень ст. 83 Закону № 889-VIII (у редакції, що діє з 19 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (ст. 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (ст. 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (ст. 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (ст. 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (ст. 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (ст. 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (ст. 88-1 цього Закону).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” від 14 січня 2020 року № 440-IX, яка набрала чинності 13 лютого 2020 року) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.п. 1 та 1-1 ч. 1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Враховуючи, що загальне трудове законодавство (в тому числі норми Кодексу законів про працю України) в правовідносинах, пов'язаних зі звільненням державних службовців, підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі, на чому наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/202, беручи до уваги, що положеннями спеціального законодавства, а саме - нормами Закону № 889-VIII на час прийняття спірного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
Суд зазначає, що 2 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”, яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема змінено порядок скорочення державних службовців.
Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України “Про державну службу”, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 цього Кодексу не застосовуються положення ч. 2 ст. 40 цього Кодексу та положення ч. 2 цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що після внесення Законом України від 14 січня 2020 року № 440-IX змін у Закон України “Про державну службу” норми ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу (в тому числі посаду, рівнозначну тієї, з якої особу звільнено), на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
При вирішенні питання - чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посад державної служби (або чисельного складу) внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби, суд зазначає наступне.
На момент прийняття позивача на службу до Державного бюро розслідувань Закон України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII “Про Державне бюро розслідувань” (далі - Закон № 794-VIII) діяв в редакції Закону України № 2475-VIII від 3 липня 2018 року.
Згідно ст. 1 Закону № 794-VIII (в редакції, чинній станом на час прийняття позивача на службу в Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, за своїм правовим статусом Державне бюро розслідувань було центральним органом виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Законом України № 305-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань” від 3 грудня 2019 року, який набрав чинності 27 грудня 2019 року, були внесені зміни до Закону № 794-VIII, якими змінено правовий статус Державного бюро розслідувань (ДБР) з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган (ст. 1 Закону № 794-VIII).
При вирішенні справи суд керується положеннями Закону № 794-VIII в редакції, яка діяла станом на час звільнення позивача із займаної посади.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону № 794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до п.п. 4, 5 ч. 1 ст. 12 Закону № 794-VIII Директор ДБР: затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань; визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Як зазначено судом вище, наказом Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 199ДСК “Про затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську”, відповідно до п.п 4, 8 ч. 1 та ч. 2 ст. 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, п. 1 ч. 1 Закону України “Про державну службу”, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 ТУ ДБР у м. Краматорську, які введені в дію з 1 лютого 2021 року.
Внаслідок зазначених змін зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Краматорську було виведено Третій слідчий відділ (відділ з розслідування військових злочинів) та скорочені всі посади у цьому відділі, в тому числі посада “слідчий третього слідчого відділу (відділ з розслідування військових злочинів) слідчого управління територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську” та введено до штату три слідчих відділів (за територіальним принципом - з місцем дислокації у м. Краматорську, у м. Сєверодонецьку, у м. Маріуполі) (а.с. 108, зв.бік а.с. 112 - а.с. 113 т. 1).
У зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.
Щодо посилання позивача на те, що всупереч п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII спірний наказ про його звільнення був підписаний не неналежною особою, слід зазначити наступне.
У п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 889-VIII дано визначення терміну “керівник державної служби в державному органі”, зокрема зазначено, що це посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі.
Разом із цим зазначеним позивача звільнено із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу, що прямо вбачається з оскаржуваного наказу і відповідає обставинам справи.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 2 Закону України “Про державну службу” суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
Відповідно до п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” Директор територіального управління Державного бюро розслідувань призначає на посади та звільняє з посад працівників відповідного територіального управління, крім тих, які призначаються Директором Державного бюро розслідувань відповідно до статті 12 цього Закону; видає у межах своїх повноважень накази і розпорядження.
Директор ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську, мав право приймати та підписувати наказ про звільнення позивача у зв'язку зі скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок змін штатного розпису, які, в свою чергу, мали місце у зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань з центрального органу виконавчої влади у державний правоохоронний орган.
Стосовно доводів позивача щодо дискримінаційності норми ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII у порівнянні з ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України (щодо попередження працівника про наступне звільнення за 30 календарних днів замість двох місяців), слід зазначити наступне.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” від 6 вересня 2012 року № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини дискримінація - це поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства” від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі “Ван Раалте проти Нідерландів” від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі “Пічкур проти України” від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, зазначаючи, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004). “Нерівне ставлення” законодавства (в тому числі у сфері трудових правовідносин) до державних службовців і приватних осіб є виправданою “дискримінацією”. Вступаючи на державну службу, особа, крім прав та основних обов'язків державного службовця, свідомо й добровільно приймає встановлені законодавством обмеження і заборони; у зв'язку із цим державні службовці не перебувають у аналогічній ситуації із громадянами, які не уповноважені виконувати функції держави, у зв'язку із чим у даній справі положення про дискримінацію не можна застосовувати.
Наявність правомірної, об'єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, виключає дискримінацію, що випливає із визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні”.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що доводи позивача у цій частині є необґрунтованими.
Щодо доводів позивача на некоректність формулювання підстави його звільнення у спірному наказі, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Як вбачається з наказу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, від 26 лютого 2021 року № 46-ос, позивача звільнено з посади слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, відповідно до п.п. 2, 5 ч. 3 ст. 13 Закону України “Про Державне бюро розслідувань”, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу” у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису (а.с. 50-51, 191-195, 227-228 т. 1).
Враховуючи, що судом під час розгляду справи встановлено факт скорочення внаслідок зміни штатного розпису посади державної служби, яку займав позивач до звільнення, беручи до уваги передбачення такої підстави у п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, суд дійшов висновку про відхилення доводів позивача щодо неправомірності спірного наказу у зв'язку із невідповідністю зазначеної у наказі підстави його звільнення приписам п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України “Про державну службу”.
На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську від 26 лютого 2021 року № 46-ос про звільнення позивача з посади слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську - є обґрунтованим та правомірним.
Відповідно, у задоволені позовних вимог позивача про визнання цього наказу протиправним та його скасування - необхідно відмовити.
Враховуючи, що інші позовні вимоги позивача (про поновлення позивача на посаді слідчого Третього слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську та про стягнення з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 2 березня 2021 року по дату набрання рішенням суду у справі законної сили) є похідними від позовної вимоги про визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, - такі вимоги також не підлягають задоволенню.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 200/3325/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2021 р. у справі № 200/3325/21-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 23 грудня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді І.Д. Компанієць
І.В. Сіваченко