ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
23 грудня 2021 року м. Київ № 640/25539/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 28.04.2021, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 № 793-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аналізу та контролю ефективності використання державного майна та процедури реорганізації підприємств управління державного майна Господарсько-фінансового департаменту з 12 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято протиправно, оскільки позивач в будь-якій формі не звертався до відповідача стосовно звільнення та припинення державної служби; відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи (посади державної служби) у цьому або іншому державному органі); відповідачем жодним чином не було мотивовано та аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі; перед звільненням позивача не з'ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2020 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
19.02.2020 до суду від Міністерства аграрної політики та продовольства України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав на те, що звільнення позивача здійснено на підставі та у спосіб, встановлений Законом України «Про державну службу», яким не передбачено обов'язок керівника державного органу попереджати державного службовця про вивільнення та надання пропозиції рівнозначної посади державної служби. Також, представник відповідача стверджував, що оскільки порядок припинення державної служби визначено спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про державну службу», норми КЗпП України до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.
19.03.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається із матеріалів даної справи, згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16 липня 2018 року № 267-к, ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу аналізу та контролю ефективності використання державного майна та процедури реорганізації підприємств управління державного майна Господарсько-фінансового департаменту, на період відпустки для догляду за дитиною інвалідом підгрупи А, яка за медичним висновком потребує домашнього догляду, основного працівника ОСОБА_2 , як такого, що визначений переможцем конкурсу.
Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 грудня 2019 року № 793-к, позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу аналізу та контролю ефективності використання державного майна та процедури реорганізації підприємств управління державного майна Господарсько-фінансового департаменту, з 12 грудня 2019 року, у зв'язку із реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», прийнято рішення реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Позивач вважає, що звільнення з посади є незаконним, прийнятий наказ є протиправним та підлягає скасуванню, що і зумовило звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 889-VIII), Законом України від 17.03.2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон № 3166-VI) у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно змісту статті 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, статтею 83 Закону № 889-VIII, визначені підстави для припинення державної служби, а саме - державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 881 цього Закону).
Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", були внесені зміни та доповнення до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу", який набув чинності 25.09.2019 року.
Так, статтею 87 Закону № 889-VIII у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX, встановлено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.
За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. (частина друга статті 87).
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. (частина третя статті 87).
У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. (частина четверта статті 87).
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. (частина п'ята статті 87).
Статтею 43 Закону № 889-VIII, визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року № 829 "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади", постановлено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки). Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов'язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Так, у подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2019 року № 838 "Питання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства" (із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 року № 1053), внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів" - збільшено чисельність апарату Мінекономіки до 1355 одиниць, у тому числі державних службовців - 1351 одиниця, враховуючи приєднану чисельність реорганізованого Міністерства агарної політки та продовольства України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 року № 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів" (зі змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 року № 1053) у додатку 1 затверджено граничну чисельність працівників апарату Мінекономіки у кількості 1335 одиниць, у тому числі державних службовців - 1331 одиниця.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 року № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Т.Миловановим, затверджено План заходів, пов'язаних з реорганізацією Мінагрополітики.
Пунктом 1 заходу з кадрових питань передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення (після затвердження штатного розпису Мінекономіки).
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач у будь-якій формі не звертався до відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби та не був попереджений відповідачем про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби. Відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, навіть нижчої посади (посади державної служби), в тому числі декретної у цьому або іншому державному органі. До того ж, слід констатувати, що відповідачем жодним чином не мотивовано та не аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі. Перед звільненням позивача відповідачем не з'ясовано питання наявності у нього переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні, що Міністерством аграрної політики та продовольства України не спростовано.
Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04.09.2019 року № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України констатував, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.
У пункті 2.2 вказаного рішення зазначено, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов'язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.
З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов'язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.
Відповідно до статті 2-1, 5-1 Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання.
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Таким чином, саме на державу покладено обов'язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов'язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Статтею 22 Конституції України, закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Суд також бере до уваги роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від від 26.09.2019 № 74 р/з та від 06.02.2020 року № 85р/з, відповідно до змісту якого, порядок вивільнення державних службовців положеннями Закону України "Про державну службу" не врегульовано.
Суд вважає за необхідне звернути увагу й на те, що за відсутності встановленої Законом № 889-VIII, спеціальної процедури звільнення державних службовців застосуванню підлягає загальне правило, передбачене ст. 5 Закону № 889-VIII, згідно з яким, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом, на що також звернув увагу суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Так, необхідність врегулювання процедури звільнення державного службовця, зокрема, з передбачених п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, підстав, як однієї з гарантій державної служби, власне і підтверджується наявністю цієї процедури в первісній редакції Закону № 889-VIII і встановлення такої процедури Законом № 440-IX.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Суд зауважує, при вивільненні працівників (державних службовців) державного органу у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, враховуючи положення частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII, застосовують норми КЗпП України.
Верховним Судом у постанові від 08.05.2019 року по справі № 806/1175/17 викладено: "Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом періоду та які існували на день звільнення. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача, зокрема в частині вирішення питання наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, що передбачено статтею 42 КЗпП".
З урахуванням викладеного, у суду наявні всі підстави для висновку про допущення відповідачем бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. При цьому, доказів зворотного відповідачем не надано, встановленого судом не спростовано.
Висновки суду підтверджуються обставинами, що є предметом дослідження у цій справі стосовно звільнення позивача з посади державної служби, яка призначався на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Закону № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX, що надавало йому певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивача звільнено саме на підставі зміненої Законом України від 19.09.2019 року № 117-IX статті 87 Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25.09.2019 року та виключала норму щодо процедури вивільнення державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.
При цьому, судом не досліджуються обставини переважного права позивача на залишення на роботі, оскільки дана стадія порядку звільнення у спірних правовідносинах слідує після дотримання роботодавцем положень законодавства про попередження про наступне вивільнення та пропозиції вакантних посад.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу від 12.12.2019 № 793-к «Про звільнення ОСОБА_1 »., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аналізу та контролю ефективності використання державного майна та процедури реорганізації підприємств управління державного майна Господарсько-фінансового департаменту з 12 грудня 2019 року, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці. Верховним Судом України в постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформульовано правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16.05.2019 року у справі №823/5361/15 та від 16.05.2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу аналізу та контролю ефективності використання державного майна та процедури реорганізації підприємств управління державного майна Господарсько-фінансового департаменту, останній підлягає поновленню на відповідній посаді саме з 13.12.2019, адже 12.12.2019 був останній робочим днем позивача перед звільненням.
За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для задоволення позову.
Згідно з частиною першою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді.
Також, частиною другою статті 235 КЗпП України, передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до змісту частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями), порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку № 100, визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до пункту 5 цього Порядку № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
На виконання вимог ухвали суду від 15.11.2021, відповідачем надано довідку про середню заробітну плату позивача від 01.12.2019 № 2021-19/39, згідно якої, середньоденна заробітна плата позивача складає 981,68 грн.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача складає 497711,76 грн. = (981,68 грн. (середньоденна заробітна плата) х 507 (робочих дні за час вимушеного прогулу)) (без відрахування податків і зборів)), який підлягає стягненню з Міністерства аграрної політики та продовольства України.
Відповідно до пунктів 2,3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не була доведена правомірність оскаржуваного наказу, з огляду на що, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255, 371 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства аграрної політики та продовольства України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.12.2019 № 793-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу аналізу та контролю ефективності використання державного майна та процедури реорганізації підприємств управління державного майна Господарсько-фінансового департаменту з 13 грудня 2019 року.
Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.12.2019 року по 23.12.2021 року в розмірі 497711,76 грн. (чотириста дев'яносто сім тисяч сімсот одинадцять грн 76 коп.).
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства аграрної політики та продовольства України.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
Відповідач: Міністерство аграрної політики та продовольства України (ЄДРПОУ 37471967, 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24)
Суддя В.І. Келеберда